Віктор Суворов - Оповіді визволителя

60 порушників. Це означає — одне затримання кожні 8 хвилин. Іншими словами, будь-який військовий, який зустрівся нам, має бути зупинений і визнаний порушником. Коли за вісім годин нам зустрінеться тільки 59 солдатів, матросів, сержантів, старшин і офіцерів, то «велике коло» забезпечене, а вночі де ж ти ще 30 нездар наловиш?

Успіх служби в патрулі багато в чому залежить від характеру начальника патруля. Коли він досить лютий і кмітливий, то план виконати можна.

— Товаришу сержант, ви порушуєте форму одягу!

— Ніяк ні, товаришу капітан.

На сержантові все блищить, причепитися явно ні до чого.

— По-перше, ви сперечаєтеся з начальником патруля, а по-друге, верхній ґудзик мундира у вас не в бік Радянської влади. Документи!

Точно! Блискучий ґудзик з серпом і молотом всередині п’ятикутної зірки пришитий трохи нерівно, а можливо, ґудзик не дуже щільно пришитий, розбовталася і тому молоточок повернутий не вгору, як йому личить, а трохи вбік. На цьому можна зловити будь-кого, аж до міністра оборони, — спробуй устеж, щоб всі ґудзики постійно були повернені молоточками точно вгору.

На відпустковій записці сержанта капітан розмашисто пише: «Звільнення перервано о 16:04 за грубе порушення форми одягу і суперечку з патрулем». Я записую прізвище і номер частини сержанта, і порушник, козирнувши капітану, відправляється до своєї частини. Зараз сержант зовсім беззахисний, його відпусткова записка більше недійсна, і коди по дорозі в частину його затримає інший патруль, то йому вже можуть пришити самовільне відлучення.

Отже, першого ми взяли на четвертій хвилині, ще 476 хвилин і 59 порушників.

— Товаришу рядовий, ви порушуєте форму одягу!

— Ніяк ні, товаришу капітан, не порушую.

— Товариш рядовий, ви сперечаєтеся з начальником патруля!

— Ніяк ні, товаришу капітан, я не сперечався, я тільки хотів сказати, що я форму не порушую.

— Курсант Суворов!

— Я!

— Викликайте чергову машину — злісний порушник!

— Єсть чергову машину!

Поки мій напарник записує прізвище злісного, а капітан ловить ще одного, я біжу до найближчої телефонної будки.

Так... Сержант-то був досвідченішим, на другій фразі язика прикусив. А солдатик зеленуватий. Тому тебе, рідний, зараз з почестями повезуть. Я бігом повертаюся від телефону, а поруч зі злісним вже стоїть курсант-льотчик: нечітке віддання честі. 16 хвилин служби — три порушника, так би і далі!

— Товаришу старшина, у вас козирок не на два пальці від брів!

— Ні, товаришу капітан, точно на два пальці.

— Сперечаєтеся! Документи!

З нашим капітаном не нудьгуватимеш, молодець, нічого не скажеш. А що це там в кущах? Невже смертельно п’яний захисник вітчизни? Точно, він.

Між вулицею і тротуаром — хирлявий чагарник. Туди-то і завалився п’яний, як чіп, воїн. Мундир нарозхрист, правий погон відірваний, груди, штани, чоботи — все обблював, все забруднене. Кашкета він давно згубив. Перевертаємо на спину. Ех, чорт, не пощастило! Погони у нього малинові: курсант нашого рідного вищого загальновійськового командного училища. Своїх не чіпаємо, свій — не порушник, бо між усіма частинами гарнізону йде напружене соціалістичне змагання! Своє училище підводити не можна. Але тремти, авіація, артилерія та всі інші! А свого не візьмемо — просто випив хлопець зайвого, з ким не буває. Машина, викликана з училища, тихо відвозить гуляку. У статистику він, звичайно, не входить, не зараховується. Та й забрали його лише тому, щоб не замерз, а то ще простудиться. Земля-то холодна, не травень місяць.

— Товаришу лейтенант, ви порушуєте форму одягу!

Лейтенант слухняно мовчить. Тямовитий.

— У вас, товаришу лейтенант, рукавички чорні, а мають бути коричневі!

— Так точно, винен, товаришу капітан.

— Документи!

У нашого капітана також чорні рукавички. А де ж їх, коричневі, візьмеш? Офіцеру рукавички не видаються, тому що промисловість не випускає коричневі. Офіцерові на рукавички гроші видаються: мовляв, купи сам. А купити їх ніде. Повторюю, радянська промисловість коричневих рукавичок не випускає. Хто в Німеччині служив, той собі на все життя пар двадцять накупив. А хто не служив, того патрулі ловлять.

Перед початком чергування всім офіцерам полковник Єремєєв під розписку особисто видав по парі шкіряних коричневих рукавичок, тимчасово поносити. Та рукавички ці були настільки заношені, подерті і великі, що офіцерові в них просто непристойно ходити. Тому наш капітан їх негайно зняв і акуратно сховав до кишені — не приведи Господи втратити!

— Так чому ж ви, товаришу лейтенант, форму порушуєте? Чи наказ міністра оборони вас не стосується?

— Винен.

— Ідіть!

— Єсть.

Прізвище лейтенанта красується в нашій статистиці. Прийде час лейтенанту в академію поступати — глянуть великі начальники в особову справу: мати рідна, сто разів за один тільки рік зупинений патрулями, і весь час за одне і те ж саме порушення! Так він же невиправний! Таких садити! А ви — в академію! Думати треба!

— Товаришу старший лейтенант, ви порушуєте форму одягу! У вас рукавички чорні. Чи наказ міністра оборони не читали? А чому ж порушуєте? Навмисне? З любові до порушень?

Капітан знімає свою чорну рукавичку і записує прізвище старшого лейтенанта в список порушників.

2

До зміни 2 години 17 хвилин. У нашому списку 61 порушник. У темряві, не помічаючи нас, мугикаючи щось під ніс, бреде явно захмелілий артилерист. А наш капітан його ніби й не помічає.

— Дозвольте, товаришу капітан, «бога війни» прихопити?

— О, ні, нехай живе, він шістдесят другий. І запам’ятай, Вітю: план має бути завжди перевиконаний, однак з мінімальним перевищенням. Це закон всього нашого життя. Розуміти час: «Норми науково обґрунтовані і неодноразово перевірені життям». Підемо ми ж в патруль через пару місяців, а нам і дадуть наловити не шістдесят, а шістдесят п’ять, а то й усі сімдесят. А піди їх, сімдесят, налови. Сучасні норми тому й існують, що знаходилися бовдури подібні тобі, які все перевиконати пнулися, а їх же, цих бовдурів, патрулі тепер по всьому місту ловлять. Ото ж бо.

Щасливець артилерист, так і не помітивши нас, бреде невідомо куди. Коли всі патрулі на його маршруті вже виконали і трошки перевиконали план, то може він, п’яний, спокійненько йти через усе місто. За всіма центральними вулицями, розхристаний, брудний, з зухвалим хмільним поглядом.

Число п’яних і підпилих солдатів, курсантів, сержантів між тим продовжує наростати. Більшість з них давно зрозуміли переваги планової системи і таїлися десь до вечора. Відчувається, що контроль ослаб майже одночасно відразу по всіх районах міста. Всі патрулі поспішали раніше виконати план, щоб виключити потрапляння на «велике коло», і