Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

у болото

І бздiти, мов шпiон в тилу врага.

Давай гукнем його, ви, блядi, теж гукайте!

Всi хором:

Еге-ге-гей! Ізбушка пацавата,

Катай сюда i з нами третєй будь,

Бо ми у двох, а блядi в счьот не йдуть!

Обидва розпиздяї разом з блядями бiгають i кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполлона з жахливим рипiнням робить поворота, i на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п’яних шакалiв. Обидва вiд жаху падають мармизами в болотнi нєзабудки. Храм отряхує з нiг болотне гiвно, водорослi i жаби.

Храм:

Ви звали – я прийшов.

Щукін:

Пi...пi...пiздєц!

Дверi храма з грюкотом падають в болотне гiвно, у проломi дверей видно, як всерединi на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплiтуда гойдання возроста, ланцюги лопаються, i гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка вiдлiтає на хуй, iз зручної приємної домовини пiднiмається Микола Островський, слiпий прорiцатєль храма Аполлона, вдягнутий в шинель, iз залисинами на лобi i гранчаком у руцi, i з маузером i шашкою на поясi.

Микола Островський:

Ви звали – я прийшов! Налийте, пiдараси,

Бо щас пiздюлєй вам понакладу!

Шо лежите, як вшивиє матраси?

Савва Морозов:

А! То ти iз домовини?

Навiщо ж там тобi пiстоль i шашка,

Та ще й стакан, гранений, як алмаз?

І лаєшся до того, як скажений,

На всякого, що вiн є пiдарас.

Ти сам такий! Що бiльма залупаєш?

Недаром, мабуть, повилазило тобi.

Пиздять, що ти пророк, – пророчествуй, шо знаєш,

Або уйобуй! Шось одне iз двух.

Таких гандонiв часто бачив я,

Що всiм пиздять: я – гуру, я – учитєль,

Несiть менi усi по три рубля

І мудростi я дам вам дохуя.

А сам читать умiє по складам

І голосно пердить в кампаньї дам.

Не бажаючи далi слухать цей поток пiдсвiдомостi, Микола Островський смачно пиздить Савву маузером по мармизi, той пада.

Микола Островський(до Щукіна):

Ти тоже попиздiти хочеш?

Щукін:

Нє, я нє.

Роздратований Микола хряпає маузером i Щукiна тоже. Попиздженi Щукiн i Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак портвейну, руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь, потiм скида чоботи i портянки, i з насолодою виколупує бруд промiж пальцiв. Друга блядь з жаху сховалася в домовину i неприємно там усцялась. З домовини рiденькими струмочками тече рудувата сеча.

Савва Морозов (з докором, до Щукiна):

От бач, до чого привело шукання правди!

Якого хуя ти його позвав?

Той жлоб у домовинi – не пророк.

Не бачив я пророкiв у шинелях та з маузерами.

То фурiя якась, то вурдалак!

Пиздiли мирно ми про нашу жизнь

Хуйовую, я нюхав тьоплий воздух,

Вiдчувая, неначе смачним салом повiяло…

Подумав я, шо смалять кабана,

А навкруги сидять друззя, красивi,

Утончьоннi, з веселими блядями,

І нiздрi жадiбно розширились у мене,

І почало менi здаватись, шо січас

Пойму я жизнь, її закони сложнi i красивi,

Її гармонiю...

Микола Островський:

Замовч і не пизди!

Якi закони там, де блядi хтивi,

Скупi, невихованi, що при видi грошей

Напустять на персидський килим слину,

Нахабно сцуть пророку в домовину?

Чому я, молодий, розумний, гарний,

Замiсть того, шоб їздить у круїзи,

Дивлюсь на їхнi блядськiє капрiзи

І слухаю, як ви, засранцi потнi

Отут патякаєте? Знаю вашi мислi

Хуйовi – про аршин, яким не можна мiряти Росiю,

Бо ним ви хуя мiряли у банi,

І тепер вiн правильную цифру не покаже,

А потiм плакати, як крокодил пiдступний,

Шо в нас нарiд дурний i п’є багато,

Шо правди нiхуя нема нiде,

А згодом йобнути горiлки лiтрiв зо два,

Блювать самозакохано i пиздити сiм’ю:

Жiнок, дiтей, тварин, ламати фiкус –

Растєніє корисне, бити посуд…

О, злi єхiдни, знаю мислi вашi!..

Пророчеств мудрих ви вiд мене ждете?

Так я вам дам моїх пiздюлєй страшних,

Нiякая Кассандра вас по яйцях

Ногой не впизде влучно так, як я!

З цими словами пророк Микола пиздить обох славянських гуманiстiв. Несподiваний крик зупиняє його невдячну працю. На тлi лiсу з трубою i барабаном з’являється пiонерський загiн з Павліком Морозовим та Учителем атеїзму на чолi.

Павлiк Морозов (до дiтей):

Стояти всім, їбати вашу мать!

Учитель атеїзму (до дiтей):

Дивiться, дiти, на болото гидке.

Церковники задурюють нарiд

І кажуть, шо живуть русалки там,

Чорти i всякi iншi блядi мокрi.

Я запевняю вас – нема там нiхуя.

Ми тракторами тут пiсок навозим,

Акацiю посадим, обєлiска вколупаєм в баговиння.

На ньому ми напишем, що в майбутнiм

Тут буде пам’ятник стояти комунiстам

Порубаним.

(показує на храм Аполлона)

А ця iзбушка скромна –

Капiталiстiв це трактир развратний.

Сюди, подалi вiд бiди народной

Блядєй водили куркулi i графи.

Тепер в нiй буде школа для сирiт,

Дiтей i всячєскіх дебiлiв.

Микола Островський:

Чим так пиздiти на весь лiс розумно,

Ти б краще подивився в болото уважнiше.

Справдi, порада досить слушна. З болотного баговиння вилазить Альонушка, саме така, як її описував Савва Морозов. Її посмiшка дозволяє бачити у неї чималенькi iкла. Без зайвої тяганини вона хапає Учителя атеїзму, i, перекусивши йому артерiю, з задоволеним реготом тягне жертву в очерет. Кривавий фонтанчик ще деякий час фонтанiрує з болота, звiдти ж чути смачнi звуки розгризаємих кiсток.

Микола Островський: