Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

Філін:

Я знаю, храм стоїть серед болота,

А в храмi – домовина на цепу.

Про це не знає жодная сволота,

Шо в домовинi тiй слiпий пророк живе.

Зовуть його Микола. За життя

Хуйнi вiн рiзної навигрiбав довкола

Так дохуя, шо свiтлий Аполлон,

Якому поїбать обично на страждання

Припездяного нашого народу,

Раптово зглянувся і швидко ослiпив

Миколу стрiлами, шоб той не бачив

Бiльш пiздоватiзму, і не страждав

Бєзсмислєнно, як ми усi страждаєм.

Ходiм до нього, вiн навчить нас волi Аполлона

І скаже, як нам жити,

Бо нема нiякого терпiння.

Так дальше жить нiззя! Скрiзь долбойоби!

Навiщо, мамо мудрая сова, мене ти народила!..

(Фiлiн б’ється головою об сосну, сосна ламається.)

Генерал Власов:

Ну-ну, meine lieben совушка, не плач,

Прийде Гудерiан, i з ним дядько Канарiс,

Мiшок смачних засмажених мишей

Вони тобi подарять.

Чути страшне рипіння дерев. На галявину, ламаючи дерева, виходить Павєл Власов - здоровенний, схожий на Кiнг-Конга мужик з сокирою на поясi. Павєл Власов пиздить себе обома руками в груди, якi iздають звуки, нiби в зонi пиздять по рельсу. Всi ховаються.

Павєл Власов (страшно ричить):

Мать! Мать! Мать!

Генерал Власов:

Ну, бля, пiздєц!..

Пєлагєя Нилівна:

Тихiше, помовчіть! Бо як побачить,

То з’їсть усiх, а Фiлiном закусить.

Генерал Власов(з гордiстю):

А всьо-такі синок на мене схож.

Його би в ПТУ чи в iнститута...

А так – немає смисла нiкакого,

Шо вiн пиздячить лiс i розриває

Навпiл шатунiв, i греблi рве.

Дiяльнiсть пиздувата!

Філін (здогадався):

Ха! Вiн – лишняя людина!

Павєл Власов меланхолiйно лама об колiно вiковiчнi сосни. Раптово помiчає нашу компанiю i iздає страшне кiнг-конгiвське гарчання. Наляканi радіхони разом з жирною совою безпорадно бiгають у монстра мiж нiг, i вiд жаху страшно кричать. Причому пiдступний Власов-батько, вiдступаючи, заманює синка до оркестрової ями. Зi звуком скинутого з дзвiницi дзвона Павєл Власов валиться в яму на фаготи i контрабаси.

ДIЯ ДРУГА

Входить Танатос.

Танатос:

В той час, коли народ піднявся на війну,

У глибині сибірських нетрів непролазних

Пустують куркулі. Бешкетникам багатим

Насрати на страждання простих людей.

Недобитки ці безвідповідальні

Ведуть свої дурні розмови,

Обклалися з усіх боків блядями

І портвейном, один із них на Захід

Оглядається з надією, а другий –

В темні лабіринти слов’янської душі

Залізти хоче.

Звуть їх Щукін і Морозов Савва –

Батько Павла, нашого героя...

Гидке болото з отруйними випарами i сюрреалiстичними мiражами. В центрi болота стоїть вдало вкомпонований в пейзаж храм Аполлона. Храм представляє собою древнєгречеський дорiчеський ордер з капiтелями, пропiлєями i всіею положеною поїбен’ю, тiки зроблений, на вiдмiну вiд грецького, з дерева – росiйським способом «в лапу». Знизу храм Аполлона опирається на двi гидкi, жовтi i бруднi курячi лапи. На краю болота в позi «Мисливцiв на привалi» художника Пєрова сидять два розпиздяї: Савва Морозов i його друг Щукін. Обидва тримають в правiй руцi гранчаки з портвейном, а в лiвiй – блядєй.

Савва Морозов(показує гранчаком портвейну на гидке болото):

Дивись, ну гдє єщо така краса?

То Русь могучая, всього в ній дохуя –

Лiсов, полєй i рєк, болот, пустинь i тундри,

А также i тайги в ній сильно дохуя!..

І всюди Руссю пахнєт! Чєловєк

Здєсь вольно нюхаєт той запах до опиздініння...

Щукін(саркастично):

І шо? Нанюхався,

А потiм сам насре, шоб iншi нюхали? І шо характєрно –

Нiколи сам не убере гавно,

А так лежать полишить.

Нєобразованний, нєграмотний мужик!

Нєт, всьо-такі нам до Європи

Срать і срать єщьо.

Савва Морозов:

А нравствєнне начало?

Мужик, хоча й дурний, але святий.

Його їбуть, а вiн внiманiя на те не обраща,

І хоч полєзного не робить нiхуя,

Но i не злобиться. І любить все кругом:

Растєнiя, звiрят i пташенят, також

Дiтей, людей, дiвчаток, молодиць

І бога.

Щукін:

Бога не чiпай.

Сидиш собi в болотi iз блядями

Та ящиком портвейну, кiряєш, як мудак,

І лупиш комарiв на товстiй пицi.

Не можна говорити про бога

В такому положенії!

Та, крiм того, навiщо богу здався ти -

Неграмотний казьол, що тiки вмiє,

Що кiрять та жiнку пиздити?

Якби отут січас з’явився бог

Чи, може, якийсь святий, шо б ти сказав йому?

Нiчого б ти не видумав, окрiм:

«Сiдай, давай кiрнем». Мудило ти!

Савва Морозов (повчально):

Якби з’явивсь щас свiтлий Аполлон,

То не прийшлося б нам пиздiть багато.

Вiн піздюлєй би нам понакидав фiгурних,

Портвейна вiн розбив би, а блядєй

Повикидав в болото, i правильно б зробив.

О, як би я

Хотiв пiти на прощу у гидке болото,

Де бовванiє храм святий серед лiлей та жаб!

Покаявся б i гiрко заридав би,

Бо наробив у жизнi багато

Хуйнi я всякої.

Щукін.

Ха! Чого ж не йдеш?

Савва Морозов:

Боюся.

Там випь страшна регоче по ночах,

І сом живе, що давить бугаї,

А люди так ковта. Альонушка

Сидить на камнi там,

Уся зелена, пазурi в кровi,

А посмiшка, як в Бєрiї. Когось чека, блядюга,

І дивиться у воду, мов дурна.

Їбав я там ходити!

Щукін:

Якщо вiриш,

То тiки побажай, i храм прийде

І стане на левадi.

Не треба буде лiзти