Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

шукати захисту в печерах. Так постали печерні люди, що про них ми всі чули в дитинстві.

Життя в печерах було для мавполюдей ненадійним благом, бо постійно треба було співіснувати з ведмедями та гієнами завбільшки з левів, що могли зубами трощити кістки. Проте воно було Божим дарунком археологам, бо печери добре законсервували передісторичні відклади й дали нам змогу простежити, як еволюція мавполюдей у східній та західній частинах Старого Світу почала розходитися різними шляхами через різні способи адаптації до холодного клімату.

Найважливішим місцем з огляду на розуміння східних мавполюдей є стоянка Чжоукоудянь біля Пекіна, на самій сорокаградусній широті, заселена більшою чи меншою мірою приблизно від 670 000 до 410 000 років тому. Оповідь про її розкопки є цілою епопеєю, зокрема вона становить тло частини чудового роману Емі Тан Донька костоправа. Поки європейські, американські та китайські археологи від 1921 до 1937 року розкопували стоянку, горби навколо неї стали лінією фронту страхітливої громадянської війни між націоналістами, комуністами та різноманітними місцевими вояками. Дослідники часто працювали під звуки пострілів і мусили обдурювати бандитів та оминати перевірчі пункти, аби доправити свої знахідки до Пекіна. Проект зрештою загинув, коли Японія окупувала Китай, комуністи зробили Чжоукоудянь своєю базою і японські вояки закатували та вбили трьох учасників експедиції.

Далі все змінювалося від поганого до ще гіршого. У листопаді 1941 року, коли війна між Японією та Сполученими Штатами видавалася неминучою, було прийнято рішення вивезти знахідки кораблем до Нью-Йорка на зберігання. Техніки спакували їх у два великі ящики й мали доправити машиною з американської амбасади в Пекіні. Ніхто не знає напевне, чи машина взагалі приїхала, і якщо приїхала, то куди вона відвезла ящики. За однією з версій саме в той момент, коли на Перл-Харбор почали падати бомби, японські солдати перехопили моряків США, що супроводжували ящики, заарештували їх та залишили безцінні знахідки на дорозі. У ці чорні дні життя було дешевим і ніхто не переймався кількома коробками з кістками та камінням.

Проте втрачено було не все. Розкопувані стоянки Чжоукоудянь ретельно оприлюднювали свої знахідки друком і висилали гіпсові виліпки кісток до Нью-Йорка — ранній приклад того, як важливо дублювати дані. Вони свідчать про те, що 600 000 років тому синантроп, чи пекінська людина (так дослідники назвали мавполюдей з Чжоукоудяня), був кремезніший за високих худих африканців на кшталт Турканського хлопчика й ліпше пристосований до холоду. Типовий синантроп мав зріст приблизно п'ять футів три дюйми й був менш волохатий, ніж сучасні мавпи, хоча, напевне, наштовхнутися на нього десь на Мейн Стріт було б дещо страшнувато. Він мав низьке широке обличчя з низьким пласким чолом, важку суцільну надбрівну дугу та велику щелепу, майже без підборіддя.

Розмовляти з синантропом було б важко. Наскільки нам відомо, Ното erectus мали слабко розвинені базальні ядра (частини мозку, що дають сучасній людині змогу невеличкою кількістю рухів рота створювати нескінченну кількість варіянтів вимови). Спинномозковий канал добре збереженого скелета Турканського хлопчика був завширшки лише в три чверти від каналу сучасної людини, що означає, що, на відміну від нас, він не міг контролювати своє дихання так, аби говорити будь-що.

Проте інші знахідки непрямо свідчать про те, що мавполюдина східного Старого Світу могла певним чином спілкуватися. 1994 року на маленькому острові Флорес біля Яви археологи відкопали кам'яні знаряддя віком 800 000 років. Вісімсот тисяч років тому Флорес був островом, відокремленим від материка дванадцятьма милями океану, а це означає, що Homo erectus могли спілкуватися достатньо добре, аби зробити човна, пропливти за горизонт та заселити Флорес. Проте інші археологи відкинули ідею щодо Ното erectus, здатних будувати човни. Вони вважають, що ці «знаряддя» насправді були не знаряддями, а лише відламками породи, що набули оманливої форми через природні процеси.

Дискусія легко могла зайти в глухий кут, що часто буває з археологічними дебатами, якби 2003 року Флорес не видав ще дивовижніших відкриттів. Глибоке шурфування виявило вісім скелетів дорослих людей, задатованих близько 16 000 років до н. е. На зріст усі вони менші за чотири фути. Тоді щойно вийшов перший з низки фільмів Пітера Джексона Володар кілець і журналісти негайно назвали цих передісторичних маленьких людей «гобітами», за волохатоногими коротунами Дж. Р. Р. Толкіна. Коли популяція тварин опиняється в ізоляції на острові, де немає хижаків, вони дуже часто еволюціюють до карликових форм. Схоже, саме таким чином сталося, що «гобіти» стали такими маленькими. Але щоб поменшати до розміру гобітів до 16 000 років до н. е., мавполюди мали колонізувати Флорес раніше на багато тисяч поколінь, можливо, навіть аж 800 000 років тому, на що вказують знаряддя, знайдені 1994 року. Звідси знову випливає, що Homo erectus могли спілкуватися достатньо добре, аби перепливти море.

Тоді, можливо, мавполюди з Чжоукоудяня могли порозумітися між собою значно краще за шимпанзе чи горил, а відклади з печери свідчать також про те, що вони вміли розпалювати вогонь. Принаймні в одному випадку синантропи смажили голову дикого коня. Нарізки на черепі свідчать, що їх цікавили насамперед язик та мозок, багаті на жир. Можливо, вони полюбляли також мізки одне одного: у 1930-і роки копачі за особливостями зламів на кістках зробили висновок про канібалізм і навіть полювання за головами. Дослідження гіпсових копій у 1980-і роки засвідчило, що більшість слідів на черепах залишили радше зуби передісторичних велетенських гієн, а не інші синантропи, але на одному черепі (ще один його фрагмент знайдено 1966 року) чітко видно сліди кам'яного знаряддя.

Якби, замість наштовхуватися на синантропа на сучасній Мейн Стріт, ви могли дістатися машиною часу до Чжоукоудяня півмільйона років тому, на вас чекала б дезорієнтація та тривога. Ви побачили б печерних людей, що спілкувалися, можливо, буркотінням та жестами, але не могли б говорити з ними. Так само не допомогли б і рисунки — немає свідчень того, що Ното erectus бачив у мистецтві більше сенсу, ніж шимпанзе. Синантропи, що походили від Homo erectus, дуже сильно відрізнялися від нас.

Перші люди Заходу: Неандертальці

 

ле чи відрізнялися синантропи також від мавполюдей, що еволюціювали в західному Старому Світі? Вік найдавніших європейських знахідок (1994 р., ланцюг печер в горах Атапуерка в Іспанії) оцінено приблизно як 800 000 років, тобто задатовано часом, коли Homo erectus посідали в човни та колонізували Флорес. Де в чому знахідки з Атапуерки мають чимало спільного зі знахідками з Чжоукоудяня: багато кісток мали нарізки від кам'яних знарядь, подібні до