Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

Газетні заголовки зарясніли натяками на канібалізм, але палеоантропологів більше зацікавили відмінності між знахідками в Атапуерці та Чжоукоудяні. Черепи з Атапуерки мали більші мозкові порожнини, ніж Homo erectus, а їхні носи та вилиці були дуже схожі на сучасні. Палеоантропологи зробили висновок про постання нового виду, що дістав назву Homo antecessor (Людина-попередник).

Homo antecessor допоміг осмислити низку знахідок, що почалися від 1907 року, коли в пісковому кар'єрі в Німеччині робітники знайшли дивну нижню щелепу. Цей вид, названий за найближчим університетським містом гайдельберзькою людиною, дуже подібний до Homo erectus, але його голова більше схожа на нашу з високим заокругленим черепом і об'ємом мозку близько 1000 куб. см — це набагато більше, ніж 800 куб. см, середнє значення в Homo erectus. Видається так, ніби крок еволюційних змін в усьому Старому Світі пошвидшав після того, як 800 000 років тому мавполюди дісталися холодної півночі й потрапили в умови докорінно відмінного клімату, що сприяв розквітові випадкових генетичних мутацій[32].

Тут ми нарешті маємо деякі неспростовні факти. Близько 600 000 років тому, коли на сцену вийшла гайдельберзька людина, а синантроп панував у Чжоукоудяні, у східній та західній частинах Старого Світу існували, безперечно, різні види Ното: на Сході Homo erectus із маленьким мозком, а на Заході — Homo antecessor та гайдельберзька людина з більшим мозком[33].

Коли йдеться про мозок, то розмір — це ще не все. Мозок Анатоля Франса, що отримав Нобелівську премію з літератури 1921 року, був не більший, ніж у гайдельберзької людини. Але ж гайдельберзька людина видається набагато тямущішою, ніж ранні мавполюди чи сучасний їм синантроп. До появи гайдельберзької людини кам'яні знаряддя мало змінювалися протягом мільйона років, а 500 000 років тому гайдельберзька людина вже робила тонші, отже, легші знаряддя й відколювала тонші відщепи, використовуючи м'які (можливо, дерев'яні) відбійники чи б'ючи шматки породи один об оден. Це свідчить про кращу координацію очей та рук. Гайдельберзькі чоловіки та жінки виготовляли також більш спеціялізовані знаряддя й почали робити нуклеуси особливої форми, з яких в разі потреби можна було робити інші знаряддя. Це означає, що вони далеко краще, ніж Homo erectus, усвідомлювали, чого хочуть від світу й як саме цього досягти. Сам факт, що гайдельберзька людина змогла вижити в Гайдельбергу, далеко на північ від сорокової широти, свідчить про тямущість цієї мавполюдини.

Протягом періоду між 670 000 та 410 000 років тому мешканці Чжоукоудяня змінилися мало, тоді як західні мавполюди еволюціювали далі. Якщо ви проповзете кількасот ярдів вогкими іспанськими печерами Атапуерки, здебільшого на животі й часом підтягуючися на мотузках, ви дістанетеся сорокафутового провалля з влучною назвою Яма кісток — місця, де концентрація решток мавполюдей найбільша порівняно з усіма стоянками, знайденими будь-коли. Від 1990-х років знайдено понад чотири тисячі фрагментів, датованих між 564 000 та 600 000 років тому. Більшість належать підліткам чи молодим дорослим людям. Що вони робили так глибоко під землею, залишається загадкою, але, подібно до давніших відкладів Атапуерки, Яма кісток має дуже різні людські рештки. Іспанські дослідники класифікують більшість із них як гайдельберзьку людину, але багато науковців з інших країн вважають, що вони подібніші до іншого виду — неандертальців.

Цих найвідоміших печерних людей вперше виявили 1856 року, коли робітники кар'єру в долині Неандера (німецькою мовою долина — Таї чи Thai) показали місцевому шкільному вчителеві свою знахідку — верхню частину черепа та п'ятнадцять кісток (під час розкопок 1990-х років на старих відвалах знайдено ще шістдесят два фрагменти). Вчитель показав їх анатомові, а той, зі зворушливою недооцінкою, оголосив їх «прагерманцями».

Знахідки Атапуерки наводять на думку, що неандертальці поставали поступово протягом чверти мільйона років. Схоже, це не наслідок кліматичних змін чи міграції до нових територій з умовами, що давали б змогу кільком мутантам розмножитися та заступити гайдельберзьку людину, а випадок генетичного дрейфу, коли багато різних видів мавполюдей розвивалися паралельно. «Класичні» неандертальці постали близько 200 000 років тому й протягом наступних ста тисяч років поширилися на більшу частину Європи й на схід до Сибіру, хоча, наскільки нам відомо, не досягли Китаю чи Індонезії.

Чим саме відрізнялися неандертальці від синантропів? Зазвичай вони були на зріст такі самі, як східні мавполюди, й мали вигляд навіть примітивніший, зі скісним чолом та слабким підборіддям. Вони мали великі передні зуби, часто зношені через використання замість знаряддя, й випнуті вперед обличчя з великими носами, що були, мабуть, наслідком адаптації до холодного повітря Європи льодовикового періоду. Неандертальці мали важчу будову, ніж синантропи, ширші стегна та плечі. Вони були сильними борцями, мали витривалість маратонських бігунів і видаються до того ж запеклими бійцями.

Попри те, що їхні кістки були значно міцніші, ніж у більшости мавполюдей, неандертальці зазнавали багато травм. Найближчі за формою сучасні аналоги їхніх зламів кісток можна знайти в професійних учасників змагань з родео. Позаяк сто тисяч років тому не було брикливих коней, що скидали б вершників (сучасні коні почали еволюціювати лише від 4000 років до н. е.), палеоантропологи певні, що неандертальці зазнавали пошкод у бійках між собою та з дикими тваринами. Вони були завзятими мисливцями; аналіз вмісту ізотопів азоту в їхніх кістках свідчить про те, що вони були здебільшого м'ясоїдними й отримували дивовижно велику частку білків з м'яса. Археологи давно мали підозру, що неандертальці діставали частину м'яса, поїдаючи один одного так само, як синантропи, а знахідки 1990-х років у Франції довели це поза сумнівом. Кістки півдюжини неандертальців були перемішані з кістками п'яти шляхетних оленів. З мавполюдьми та оленями поводилися однаково: спочатку розрізали їх на частини кам'яними ножами, потім м'ясо відшкрібали від кісток і насамкінець черепи та довгі кістки трощили, аби дістатися головного та спинного мозку.

За деталями, що я підкреслив, неандертальці видаються не такими вже й відмінними від синантропів, але є ще дещо. По-перше, неандертальці мали великий мозок — фактично навіть більший, ніж наш, в середньому 1520 куб. см проти наших 1350 куб. см. Крім того, вони мали ширші спинномозкові канали, ніж у Турканського хлопчика, а товстий спинний мозок надавав їхнім рукам більшої вправности. Їхні кам'яні знаряддя ліпше зроблені та різноманітніші, ніж у синантропів, з окремими спеціялізованими скреблами, пластинами та вістрями. Сліди смоли на кам'яному вістрі, що застрягло в шиї дикого віслюка з Сирії, наводять на думку, що це був наконечник списа, долучений до древка. За слідами використання на знаряддях можна зробити висновок, що неандертальці здебільшого різали ними деревину. Вона погано зберігається, але