Анастасия Хэд - Ходімо зі мною, Анастасия Хэд

Яра була маріонеткою в руках свого батька. Іноді здавалося, що якби він наказав їй пострибати на одній нозі й одночасно бити себе по лобі — вона зробила б це без жодних сумнівів. Життя з такою особою вимальовувалося у тьмяних барвах і здавалося б нудним і жахливо сірим.

На мить мені спала на думку божевільна ідея. Ідея, якої я сам від себе не очікував. А що, як моєю обраницею стане Лія? Напевно, мені б це сподобалося. Поки я був у вовчій шкурі, дізнався про неї багато. Її мрії та плани на майбутнє в багатьох речах збігалися з моїми — не кажучи вже про взаємне тяжіння. Насилу розумію, чому ми досі не переспали. Такої довгої прелюдії в мене ще не було, а ця дівчина вміє розпалити апетит.

Коли вона сказала, що поїде додому — щось у мені перевернулося. Невже вона не бачить, як я до неї ставлюся? Не відчуває того самого, що й я? Чи, може, вона хоче, щоб я бігав за нею, як дворняга?! Не бувати цьому! Мені не двадцять років, я самодостатній альфа-самець і очільник Північного клану! Не личить мені за кимось волочитися. І якщо я їй не потрібен — що ж, хай так і буде.

— Про що ти так напружено думаєш? — прошепотів Марк, коли мені вже здавалося, що мозок вибухне, і дим піде з вух.

— Та так, ні про що…

Засідання ради тривало. Кожен старійшина висловлював свої способи розв’язання проблеми. До речі, я ще не пояснив, у чому різниця між чистокровними і бродягами. Вони народжуються від зв’язку перевертня зі звичайною жінкою, яка не перебуває з ним у шлюбі. Бачите, ритуал, що проводиться під час весільної церемонії, дає потомству можливість повного перевтілення й збереження людського розуму в вовчому тілі. Якщо ж ритуалу не було, такий перевертень не може контролювати свої тваринні інстинкти й беззаперечно підкоряється своєму вожаку. Ось чому вожак на сто відсотків упевнений у їхній відданості.

Раніше бродяги не були проблемою: їх було небагато, і жили вони по всьому світу доволі розрізнено. Але за останнє століття їхня чисельність зростала в геометричній прогресії. Поговірюють, що їхній вожак створив собі гарем — і не один. А за сотню років можна розплодити дуже й дуже багато дітей. Це було якось моторошно, але, схоже, він готовий на все заради влади над вовками. А там, дивись, і на інші раси зазіхне. Щоб перемогти бродяг, потрібна хитрість. Забагато крові було пролито за всі ці роки, забагато життів зруйновано — час покінчити з цією безглуздою війною.

— Нам потрібне Серце Мора, — серед гомону виділився щуплий дідок з ясними блакитними очима. Це був Дерек — найстарший з нас.

Про Серце Мора складали легенди. Їх було з сотню, і всі різні, але суть залишалася незмінною.

Цей артефакт з’явився за жахливих обставин. Мор був вожаком древніх перевертнів, які жили у доісторичні часи. Тоді виживати було надзвичайно важко, а вовчі клани здебільшого мешкали на півночі. І от одного страшного дня до зграї прийшов шаман, який напророчив Мору велич і славу. Вожакові це сподобалося, і він запитав мага, як цього досягти. Шаман відкрив йому жахливу таємницю: Мор мав пожертвувати своїм кланом, убити всіх до одного. Але в серці вожака ще жевріли іскри батьківської любові, тому він вирвав його, а шаман за допомогою магії вкладав у спустілу грудну клітку кам’яний сосуд. Нічого більше не стримувало ката — і він скоїв страшний злочин. Сотні життів було знищено, а їхні нещасні душі перемістилися до кам’яного сосуда, що замінив Мору серце. Шаман не збрехав — вожак отримав і славу, і велич. Довгі роки Мор правив цими землями, і те правління було жахливим. Лилися ріки крові. Він нікого не любив, нікого не щадив.

Але з’явився вовк, який змінив хід історії.

Колись, ще до страшних подій, у Мора була дружина. Вона народила дитину й віддала його своїй служниці:

— Він не повинен дізнатися, що його син вижив. Їдь і сховай його, — благала породілля.

Служниця поїхала, а за непокору вожак убив нещасну жінку. Тепер його син виріс, і служниця, яка стала йому матір’ю, все йому розповіла. Хлопець не міг прийняти тиранії свого батька, тож викликав його на смертельний двобій. Юнак прийняв отруту, і коли Мор, тріумфуючи над поваленим ворогом, вгризся в його тіло — отрута потрапила йому в пащу, і він помер у страшних муках. Парубок пожертвував собою — і його народ був вільний. Але поговорюють, що кам’яне серце Мора, яке увібрало в себе сотні душ, досі ціле. Воно набуло здатності впливати на вожаків і змінювати їх на краще.

— Але це ж тільки легенда, — пролунали тихі перешіптування.

— Не зовсім, — і старий кинув на стіл древній сувій.

— Що це? — підняла його Софі, і її очі округлилися.

— Карта? І з чого ти взяв, що вона справжня?

— Роки досліджень, дівчинко, — усміхнувся старий. — Я ж, як ти пам’ятаєш, дуже давній учений.

— Ну, припустімо. Хто вирушить на пошуки артефакта?

І тут до мене дійшло: треба їхати, прочистити мізки, відволіктися.

— Я поїду!

— Ти що, з глузду з’їхав? — Марк наполегливо штурхав мене ліктем у бік.
У залі запанувала тиша.
— Думаєш, тобі це під силу? — багатозначно піднявши брову, поцікавився Дерек.
— Не спробуєш — не дізнаєшся.
Потім вирішували, кого відправити на пошуки ватажка бродяг, але мене це вже мало хвилювало. Марк теж викликався їхати — ну справді, як же Дон Кіхот без свого Санчо Панси. Поїздку призначили на післязавтра, і я, зі спокійною совістю, пішов спати.