Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

    Влад

    Люда була сьогодні не така, ще й Олег їй наговорив. Може вона здогадалася? Але навряд чи вона б мовчала. Треба було її вже сьогодні не зачіпати, постійно думав собі. Олег пішов митись, а до неї хтось постійно надзвонював. Вона не відповідала. Але через деякий час все ж вийшла з телефоном в кімнату. Я мало що чув, лише зрозумів, що це Рома і він якось зрозумів, що щось сталося. Я переживав, вечір був незрозумілим. Мені ця атмосфера не подобалася. Зайшла моя сумна красуня, хоча вона і намагалася посміхатися, але очі не можуть брехати. 
- Нам треба поговорити. - Серйозно сказав.
- Я знаю, але не сьогодні, - сухо відповіла.
- Може завтра зустрінемося?
- Мені завтра зуб мають виривати, тому мені мабуть буде не до тебе. - на цей раз сказала м'якшим тоном вона.
- Я бачу що з тобою щось коїться. Не мовчи. Будь ласка, не закривайся від мене. - не заспокоювався я. Вона підійшла, взяла мене за руки і дивлячись в очі сказала.
- Влад, я на тебе не ображена за сьогоднішній випадок з мотоциклом. Чесно! Заспокойся! Мені треба просто побути самій. - І як їй такій щось відповіси, хотів сказати щось про слова Олега, але він якраз вийшов з ванної кімнати. Дівчина принесла аптечку, щоб знову змінити пов'язку. Олег був на своїй хвилі і не розумів блискавок, які літали між нами.
- А що в нас на вечерю? - розслаблено запитав. Моя Люда якраз в цей момент почала накладати пов'язку.
- Мені вистачає твого друга, який приходить поїсти, ще тебе годувати я не збираюсь.
- Може замовимо тоді? Як щодо суші? - не заспокоювався він.
- Як хочете, - байдуже відповіла. Я швидко зробив замовлення.
- Гарний собака, - сказав Олег, коли Тайсон зайшов на кухні. Коли вона майже закінчила, друг намагався встати.
- Це що оладки? Можна? - І потягнувся до них.
- Сидіти! - крикнула Люда так, що сіли всі троє. Олег замовк, - Тайсон, я не до тебе. Потерпи, коли закінчу - візьмеш. -  І почала сміятися. Я сам злякався. Через хвилин двадцять я вийшов забрав замовлення. Ми вмостилися їсти, але дівчина відмовилася. Я її вмовляв і так і сяк, а вона зробила чаю і просто пила. Я був впевнений, що вона образилася і сердита. Не витримавши, я взяв дівчину і повів в кімнату поговорити. Там я ще не був: чисто, охайно, мінімум всього. Побачив квіти, які їй подарував біля ліжка, фото на комоді, де вони з Романом сидять з гітарами спина до спини. Мене воно зачепило. Я, взагалі, ревнував її до всього. І з гітарою ще не бачив. Цікаво було б послухати, зауважив собі. 
- Люда, ти чого не їси? Образилася все таки? - я не міг заспокоїтися. Вона у відповідь ледь посміхнулася і це було щиро.
- Послухай, - подивилася в очі і після короткої паузи продовжила, - я не ображена! Не їм, бо не люблю суші. Та й загалом їсти не хочу.
- І все? Просто не любиш?
- Просто не люблю. Я багато чого не їм, суші в тому числі. - Я полегшено видихнув.
- А піцу ти їси? Це так, на майбутнє. - уточнив я.
- Якщо там нема оливок, болгарського перцю і морепродуктів, то їм.
- Точно все нормально? - востаннє перепитав я.
- Точно, не переживай. На днях обговоримо все, що нас турбує. А зараз ходи. - Впевнено сказала мені. Я не стримався і обійняв, вона відповіла. Цей момент хотілося розтягнути. Не хотілося її відпускати. Дівчина відійшла першою, - ходімо вже. Олег сидів і наминав суші. Не помічав, або не хотів нічого помічати. Ми ще трохи посиділи і пішли. Йшов додому з тяжким серцем.
- Це твоя дівчина? - запитав друг.
- Сподіваюся, що так. - Впевнено відповів. Далі розмовляли про своє. 
    В п'ятницю, окрім роботи додався ще Олег. Але я хотів зарання приїхати до стоматології, щоб її забрати. Не знав чи вийде нам поговорити, але боявся, щоб зайвого собі не надумала. Тепер погане передчуття було в мене.