Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

            Міла 

    Вони пішли. Я, трохи прибравши, пішла спати. Сьогодні був емоційно- важкий день. За мотоцикла я, дійсно, не ображалася. Він не знав. Але те, що він з тієї вечірки - я не сумнівалася.  Невже він не впізнав? Але ні! Він завжди запитував: чи я не фарбувала волосся, а тоді я була в перуці, чи не змінювала номер, а я, дійсно, змінювала після того дзвінка, випитував чим я займалася, його реакція тоді на прийомі була дивною, ніби привида побачив, його слова, що цього разу він не буде здаватися - тепер все мало сенс.  І його голос. Недарма він здавався знайомим. Це він тоді дзвонив! Його ім’я було - Влад… це Він. В грудях раптом закололо. Стало його шкода. Чи здогадувалася я тоді, що моє серце вистрибуватиме з грудей, коли він буде поряд? Ні! Для мене він був ненормальним, який телефонував і намагався познайомитися. А що означало для нього? Що він відчував? Якщо вірити Олегу, то це його підкосило. Але чому? Невже дійсно сподобалася? Згадала його очі. З яким теплом він дивиться. Які вони злі, коли він ревнує. Та й ревнувати нема до кого. Але то були, однозначно ревнощі. Якби я була йому байдужа, то мабуть такої реакції не було б. Але чому не зізнався? Згадала, що він неодноразово хотів поговорити, невже про це? Зараз захотілося до нього, сховатися в обіймах. Надихатися ним, поцілувати...
    Нам треба поговорити. Чим швидше, тим краще, вирішила собі я. Мені вдалося недовго поспати, прокинулася о четвертій ранку, прийняла душ, часу було багато, вирішила зайняти себе готуванням. Оцінивши вміст холодильника, вирішила зробити налисники з вишнями і зелений борщ. Вже коли все було готовим, то подумала для чого це все, якщо їсти, я швидше всього, не зможу. Налисники сховала в холодильник, запакувавши на роботу кілька, а борщ відправився на балкон, там прохолодніше. Час до роботи ще залишався. Я постійно думала про хлопця. Цікаво. Що він там робить? Губа його вже почала загоюватися, хотілося доторкнутися. Ці думки мене не полишали. Якщо я, справді йому подобаюся, то можна зробити перший крок. Це ж не виглядатиме ненормально, чи як? Одягнулася, пішла з Тайсоном на вулицю. Ранок був холодним. Сьогодні останній день зими, снігу не було, але сухо теж. Небо знову було сірим, настрою не було. Хотіла зателефонувати Владу, але я не змогла б стриматися і наробила б дурниць, можливо. Тому вирішила відпустити ситуацію. Я йому подобаюся. Він мені теж. Далі, якось розберемося. Прийшла додому, поки збиралася розповіла все собаці, він співчутливо дивився на мене, але нічого сказати не міг. Коли вийшла з квартири, вдихнула повні груди повітря і пішла жити цей день. Робочий день минув швидко. Я мала переодягнутися і о шістнадцятій бути у Віктора Сергійовича як пацієнтка. Перед прийомом стояла на кухні і їла, бо після  вже не зможу. Подивилася у вікно і побачила Влада. Довго не думала. Вилетіла на вулицю. Хлопець стояв здивований.
- Ти чому роздягнена?  І що за погляд? - Я думала просто обійняти, але в цю мить передумала. Підійшла до нього, взяла руками обличчя і поцілувала. Поцілунок вийшов не зовсім ніжним.
- Це що було? - Він явно цього не очікував. Зіниці розширилися, погляд блукав, то на мої очі то на вуста.
- Захотілося! Ти проти? - він однією рукою взяв за шию, другою обійняв за спину і мовчки поцілував. Цього разу ми не стримувалися вдвох. Я зупинилася першою. Дихати було важко, кисню бракувало. Мені було мало. Хотілося продовження.
- Мені пора,. -Подивилася ще раз на нього і побігла. Щоки горіли, я була в шоці сама від себе. Уявити не можу, в якому шоці залишився Влад. Але це було те, що однозначно хотілося повторити. Перед кабінетом кілька разів глибоко вдихнула і зайшла, Віктор Сергійович вже чекав. Я сіла в крісло і годину і двадцять хвилин молилася, щоб той зуб десь випарувалися Нарешті. Не знаю чому пощастило народитися з такими зубами. Якщо з кожним буду це переживати, то не витримаю. Бідний Віктор Сергійович. Намучився. Як ми і очікували, було важко. Я вийшла з кабінету ніяка, сил не було.
- Люда, я тебе підвезу. - сказав Віктор Сергійович. Я не відмовлялася, труситися в автобусі зараз бажання не було. 
- Дякую, - ледь вимовила і пішла збиратися. Коли ми вийшли на вулицю, то Влад стояв перед входом, виглядав розгублено.
- Доброго дня, Влад. А я збирався Люду підвезти, - розповів мій начальник.
- Я сам відвезу, - сказав Влад.
-  Ти побудь біля неї. Там важка ситуація, три шва наклав. На днях буде температурити, - почав Віктор Сергійович, - В неділю ввечері мені дай знати про свій стан. Можливо треба буде ще в понеділок дома залишитися! - Вже до мене сказав лікар. - Я у відповідь кивнула. - Ну все голубки, гарного вечора. Ти знаєш, що приймати. Якщо шо телефонуй. - І пішов спокійно. Я підійшла і обійняла Влада. Він знову був шокований, але притис сильніше до себе.
- Дуже боляче? - я негативно похитала головою. 
- Поїхали в кінотеатр поки мене ще анестезія тримає? - поглянувши в очі запитала.
- Тобі ж боліти почне, давай краще додому. 
- Ні, я хочу побути з тобою, - ображено сказала. І знову сильно притулилася. Сьогодні хотілося бути з ним. Ми сіли в машину, Влад підозріло дивився на мене, а мені хотілося сміятися, але я не могла. Я знайшла в телефоні розклад сеансів, обрали якийсь бойовик, хоча хлопець хотів на мелодраму. Залишалося біля тридцяти хвилин до сеансу, тому ми вирушили зразу туди.
- Може попкорну? -  запитала я.
- Тобі ж не можна, - зціпивши брови до купи промовив.
- А тобі можна, навіть треба. - Почала обурюватися я.
- Ні, я не буду хрумати в тебе збоку, - вже спокійніше промовив. 
- Хоч води візьми, - благально подивилася. - Пити воду, це фізична потреба. Ще обезводнення не вистачало, - віджартувалася я. Він скривився, але послухав. Через кілька хвилин ми були на місці. Зала була заповнена десь наполовину. Коли сіли, я взяла Влада під руку і зручно вмостила голову на плечі, він схрестив наші пальці. В цій позі ми майже весь фільм просиділи, під кінець мене вже мучив біль, це було неминуче. Але я намагалася це приховати.
- Тепер точно додому! - стурбовано сказав Влад.
- Ще в аптеку, - тихо сказала. Він лише кивнув. Додому прийшли разом, я випила знеболювальне і пішли вигулювати Тайсона. Вечір був гарним. Вітру не було, сирості теж. Я дивилася на Влада і не знала як почати розмову. Але, глибоко в душі, очікувала, що розпочне він. Але хлопець мовчав! Чи засмучувало мене це? Однозначно.
- Ти нічого не хочеш розповісти? - тихо запитала після довгої паузи.
- Хочу, але не зараз! - Спокійно відповів. - А ти?
- А що я? 
- Ти не хочеш пояснити що то було біля роботи?
- А я повинна щось пояснювати? - Вирішила відповісти питанням на питання.
- Просто останні два дні ти дивна. Вчора я думав, що ти ображена, а сьогодні ти несподівано цілуєш і, - і до нас підійшов Олег. 
- Привіт, Ельза! - привітався посміхаючись.
- Привіт, Олаф. - розчаровано промовила я. Якщо я Ельза, то він сніговик Олаф. Спеціально загуглила його ім'я.
- А я по пиво вийшов. Нудно в квартирі. Влад втік, тепер розумію куди. - Невимушено промовив.
- Я думала, що ти вже дорослий і можеш обходитися без няньки. - Спокійно сказала. Але негативу, мабуть, було мені мало в останні дні, тому що з кіоску вийшов сусід Вася. Сил боротися з ним в мене не було. А він звичайно пройти повз мовчки був теж не в силах.
- Людка, я бачу ти все популярніша стаєш. Одного мало, вирішила знову по двох водити. - Почав вимовляти своїм ідіотським ротом. Почав ще щось казати, але Влад його зупинив. Я, полегшено видихнула. Але через метрів три, він знову почав. Йому, вочевидь, доставляло задоволення доставати саме мене.
- Так втомили, що вже сама не можеш нічого сказати, - не затикався цей п'яний гад. Влад знову пішов на нього, але я зупинила. Я сама маю з ним розібратися. Не завжди хтось буде поруч. Підійшла ззаду, стукнула ногою в місце згину, він впав на коліна, я взяла за волосся і різко потягнула до себе. З тверезою людиною, я б так не наважилася, але Вася... Це ходячі дрова.
- Втомилася! І так, популярна! Ти не уявляєш, наскільки популярна! Але тобі нічого не світить!!! Так що, обламайся! - Сказала зі злістю і відпустила. Кожної нашої сутички йому вистачає на місяць приблизно, якщо не бачимось. Але настрій зіпсувати він може.
- Ходіть, хлопці. - Взяла обох під руки, Тайсон біг попереду і повела всіх додому. Чому всіх? Без поняття. Просто в той момент бачила ситуацію так.
- Ельза, це що було? - почав зразу Олег.
- Олаф, тепер ти офіційно один з мажорів, які ходять до мене, щоб отримати інтимні послуги. 
- Краще не питай, - з посмішкою сказав Влад. Так, мовчки і прийшли до квартири.
- Зелений борщ любите? - сердито запитала. Вони кивнули, - ну і добре. - Поки борщ грівся, я нагодувала свого чотирилапого друга. Я їсти не могла, але була рада, що готувала недарма. Робила все мовчки, говорити було боляче. Влад розумів, а на Олега я не звертала уваги.
- Готуєш ти смачно! - почав Олег, - розумію чого Влад запав, він любить смачно поїсти.
- Так і знала, що ти поїсти тільки поїсти приходиш, - промовила з посмішкою до хлопця. Влад лише ображено подивився.
- Ти поїв? Іди по пиво і топай на квартиру! - Сердито сказав Влад, але той не звертай уваги.
- А десерту не буде? 
- Є налисники з вишнями, будеш? - спокійно запитала, Влад дивився, округливши очі. - Мені не спалося, тому готувала. - Почала пояснювати я. -  Не хочеш - не їж. Олег впорається сам.
- А ти сама чого не їси? Вчора не їла, сьогодні теж, - не замовкав цей сніговик.
- Фігуру бережу. - Сухо відповіла і дістала з холодильника налисники. Їх швидко не стало. Я їх, звичайно, дуже люблю, але мені найближчим часом таке не можна. Загалом, вечір проходив нормально, з ними я не так звертала увагу на біль. Та і з Олегом було весело, я вже звикла до його провокацій. З ним було легко, але нам треба було залишитися з Владом наодинці.
- Я вийду на балкон, покурю. - Спокійно сказав хлопець. Я знала, що він курить, але в себе вдома я цього не дозволю.
- Можеш йти на вулицю і не приходити. - спокійно сказала, - накуреним я тебе не впущу!
- А Владу можна? - не заспокоювався Олег.
- Ти палиш? - Спитала у Влада, він помахав негативно. - От бачиш! Я ніколи його з цигаркою не бачила. - Тут не збрехала, бо дійсно не бачила.
- Ельза, а ти з характером, виявляється. - Сказав і скривився.
- Ну, вибачай. Яка вже є. - Відповіла, посміхнувшись.
- Добре, молодята. Пішов я. Дякую за вечерю, було смачно, - почав прощатися хлопець. - Влад, я сподіваюся, в тебе на балконі можна? - запитав, показуючи цигарку, Влад мовчки кивнув і провів друга. Я тим часом мила посуд. Раптом хлопець підійшов і обійняв мене ззаду. Я вимкнула воду і стояла нерухомо, відкинувши голову йому на груди.
- Цілий вечір мріяв це зробити, - прошепотів ніжно на вухо, я мовчала і насолоджувалася. - Ти знаєш як несправедливо вчинила? - Я лише посміхнулася, - це як показати дитині довгоочікувану іграшку і різко забрати. Я б так хотів тебе зараз поцілувати, - і поцілував за вухом, по тілу моментально, немов струм пройшов. Я розвернулася і поклала руки йому на груди. 
- Ми вже говорили про мене. Давай сьогодні ти розповіси про себе. - Вирішила здалеку розпочати розмову я.
- Я думаю, ти не в тому стані зараз, щоб про щось говорити, - спокійно пояснив. Мене ця відповідь не задовільнила. Я охопила його обличчя руками і змусила дивитися на себе.
- Влад, в мене температура, а не запалення головного мозку. - Сердито сказала. Він охопив мої руки, опустив, посадив на стілець і сказав, ніби знущався.
- Що саме тебе цікавить? 
- Все. - Майже крикнула я. Він почав розповідати про свою сім'ю, про навчання, колишню Марго, смерть тата, про роботу і ближче до дворічної давності почав замовкати. Я не розуміла чому. Мене вже полишало терпіння, але я не здавалася.
- А потім я побачив дівчину... Розумієш, я раніше мав сказати... - я вже не витримала, він чи боявся чи переживав, але я все знала, тому вирішила взяти ситуацію в свої руки.
- Ти тоді мене впізнав, коли був на прийомі? - Він замовк. Не знав як реагувати.
- Ні... Я думав, що здалося.  - Почав невпевнено. - Але потім я пішов за тобою на зупинку і чим більше дивився, тим був більш впевненим, - ненадовго замовк. - А як ти дізналася?
- Олега впізнала вчора, а коли він почав розповідати про русалку, то лише пересвідчилася. Та і раніше було відчуття, що твій голос дуже знайомий. - Спокійно відповіла. - Олег знає?
- Не знає, тебе важко впізнати. - З цим я була згодна.
- Але я не можу зрозуміти і уявити, в принципі. Невже тоді я дійсно сподобалася. 
- Я не знаю як пояснити. Просто подивився в очі і пропав. Вони мені нагадали грозове небо. Такі сірі, холодні... Хотів більше про тебе дізнатися.
- Льоша так казав.  Що схожі на грозове небо, - тихо промовила.
 - А ти відшила моментально. Я хоч і обіцяв не дзвонити, але пізніше намагався і до тебе і до подружки твоєї, ви обидві поза зоною були. А мені ти снилася. Очі ці і родимка на животі. І кожного разу, коли погода була хмарною, я згадував тебе. - Він говорив щиро, я це відчувала.
- Ця? - запитала і задерла трохи футболку. Влад в очах змінився, зіниці розширилися, доторкнувся рукою і почав гладити.
- Часом не віриться, що це ти, - якось задумливо сказав. - А чому ти переїхала сюди? - запитав, відпустивши мене.
- Мені було морально важко, там все нагадувало брата і маму. І на роботі в лікарні стався один випадок, то я поїхала на трохи в Київ до хлопців, тоді ти мене бачив, а потім знайшла цю роботу  і вирішила розпочати все з чистого листа.
- А як ти почала займатися танцями?
- Іра, яка жила зі мною в кімнаті цим займалася, я спробувала - мені сподобалося. Але це не те, чим я пишаюся. Деякий період я цим заробляла, тому не розповідала тобі. Боялася твоєї реакції. - Одна таємниця позаду, залишилося зізнатися, що в мене нікого не було, але не сьогодні.
- Це я з нею тоді говорив?
- Так, до речі, можна їй подзвонити розказати. Вона буде в шоці. - Вже з посмішкою сказала.
- Як хочеш. Я зараз задоволений, що ми все прояснили, - спокійно відповів.
- Тоді я наберу, я вчора теж дзвонила, коли Олега побачила і нічого не пояснила, - сказала йому. Взяла телефон і набрала по відео- дзвінку. Влад різко встав зі свого місця і, взявши мене на руки, сів на моє місце. Я вперше сиділа так в когось на руках, було приємно.
- Привіт, пропажа! Ой, а це хто? - Запитала Іра.
- Привіт. Я ненадовго дзвоню, в мене все нормально і я хотіла вас познайомити. - А сама ледь стримувалася, - хоча ви в деякій мірі знайомі.
- В сенсі? - Розгублено запитала подруга.
- Ну ти вчора Олега впізнала з тієї вечірки, а це Влад, який тобі телефонував на наступний день. - По ту сторону, щось гупнуло, Іра зникла, потім з'явилася.
- Так, з цього місця детальніше. Це дійсно він?
- Це я! - Помахав рукою Влад.
- Мілка, що у вас відбувається?
- Не знаю ще. Самі щойно все обговорили. - Спокійно пояснила, - одним словом, все нормально. Добре тоді, пізніше вдвох поговоримо. Ромі нічого не кажи, а то ти вчора тільки паніку розвела. - Я обов'язково все розкажу, але не зараз.
- Я переживала, взагалі то. - Почала обурюватися. - Але я рада за вас. Влад ти там її не ображай, вона в нас... але я не дала продовжити.
- Потім Іра! Все Потім. - Сказала сердито і вибила.
- Вона в нас що? - не втримався Влад.
- Нічого! - Вдаватися в деталі я зараз не хотіла. Хоча, можливо, було правильно прояснити все. - А чому ти раніше не сказав? - вирішила його відволікти.
- Не знаю. З самого початку це було б дивно, а потім хотів, але не виходило. Переживав. Я вчора думав, що ти накрутиш себе, тому сьогодні приїхав раніше. Ти мені подобаєшся! Сильно подобаєшся! - сказав дивлячись в очі. Деякий час ми сиділи мовчки. Просто насолоджувалися одне одним. Мені цього було достатньо, У нього теж, мабуть, були свої причини. Цей чоловік сильно зачепив струни моєї душі.
- Затанцюєш мені якось? - першим порушив тишу хлопець.
- Мене ще хвилює одне, - тихо сказала я. - Тобі подобається дівчина, яка тоді танцювала і ти придумав собі щось там, чи дівчина, яку ти зустрів тут? - Розуміла, що звучить безглуздо, але мене це турбувало. Я не зустрічалася раніше ні з ким, не через те, що мені ніколи не хотілося, але були унікуми, які бачили красиву картинку, чи знали що і станцюю і заспіваю, тому зрештою, стосунки мене не цікавили.
- Ти! - Різко відповів. - Мені подобаєшся ти! Різна ти! Танці це добре, я б хотів ще побачити, хотів, щоб танцювала для мене. Але я також хочу, щоб ти мене розуміла, хочу, щоб ти довіряла мені, хочу відчувати себе вдома поруч з тобою. Хочу бути поруч. Хочу бачити тебе веселу і сумну. І взагалі хочу тебе. - Я не знала що сказати. Мені було приємно і страшно водночас. Він зараз так дивився в очі. Я потопала в тому погляді. Я теж хотіла цього чоловіка. 
- Я буду для тебе танцювати, - ледь вичавила з себе. - І ти теж... Ти мені подобаєшся теж, - невпевнено промовила, опустивши очі. Влад різко підійшов і обійняв, я теж обійняла за спину. 
- Ти гаряча, в тебе температура зросла, - почав прикладати руку до чола. - Чому ти така спокійна?
- Це просто температура, вип'ю пігулку і вона впаде. Найближчі дні вона буде підійматися постійно. - Спокійно відповіла, але Влад вже ставив чайник, шукав ліки і створював паніку.
- Шо ти робиш? 
- Лікувати тебе буду! - стурбовано відповів. - В тебе лимон є?
- Немає, в мене не застуда. - Почала навіщось я.
- Застуда чи ні, але пити треба багато. - Бурчав хлопець, я лише посміхнулася. Він так кумедно виглядав, - до речі, хотів тебе запитати. Лимона в тебе нема, але я постійно відчуваю запах лимонів в квартирі.
- Я коли мию підлогу, додаю у воду ефірну олію лимону. Мені так подобається. - Спокійно пояснила.
- Так просто? - розчаровано перепитав.
- Так просто, - підтвердила я. Влад поставив чай, дав жарознижувальне, воду щоб запити і став поряд, очікуючи коли я виконаю. Я здалася. Приємно, коли піклуються.
- Дякую, що підштовхнула мене. Мені зараз набагато легше. - Несподівано сказав. 
- Сподіваюся надалі ти будеш впевненішим, - з посмішкою відповіла. - Тобі вже пора. - Але, насправді не хотіла, щоб він йшов.
- Може я залишусь? 
- Ні, іншим разом. Коли мені нічого не болітиме. - Влад хитро посміхнувся, а я почервоніла. Добре, що все можна списати на температуру.
- Я міг би вночі допомогти, водички принести? -  сказав, посміхаючись.
- Не треба. Я минулої ночі мало спала і коли температурю, то сплю добре, тому, не переживай! Я вже доросла дівчинка - впораюсь. - Розжовувала як малій дитині.