Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

           Міла

    Сьогодні четвер, погода була хмарною. Сіре небо навіювало смуток. В мене було погане передчуття. Не знала з чим все пов'язано. Поки працювала, то було терпимо, а коли залишалася сама, то накривало. Мала зустрітися ввечері з Владом, але сьогодні не хотілося. Відмовляти теж не хотіла. Він старається, чекає зустрічі. Що відбувалося я не розуміла. Після роботи як завжди додому. Вигуляла Тайсона, прийшли додому я повечеряла варениками, які вчора ліпила. Вранці оладки, ввечері вареники - якесь таке собі поєднання. Але мені було байдуже. О сьомій знову мав заїхати Влад. Я сьогодні вирішила одягнути білий облягаючий гольф, джинси, чорні чобітки на підборах і шкіряну чорну куртку, яка погода -  такий і настрій. Вперше за довгий час намалювала стрілки, волосся зібрала у високий хвіст - поглянула в дзеркало і залишилася задоволеною. Прийшло повідомлення, що він на місці і я пішла до нього. Можливо з ним вийде розслабитися. Чомусь я на це дуже сподівалася. Коли вийшла з під'їзду -  була вражена. Влад стояв теж в шкіряній куртці. 
- Ти сьогодні просто вау, - ледь вимовив він.
- Дякую. - Він взяв мене за руки і задньою ходою повів мене до машини. Хлопець не соромився мене розглядати. Я трохи соромилася, але намагалася це приховати. Ми сіли в машину і поїхали. Відчуття тривоги мене не залишало.
- Куди їдемо? - Знову запитала як вчора.
- Сподіваюся тобі знову сподобається. - З посмішкою відповів. - Я попрошу тебе закрити очі, коли будемо під'їжджати, добре? - Я мовчки кивнула. - Що з тобою? Ти сьогодні знервована якась. - серйозно запитав.
- Не знаю. Якось цілий день себе так почуваю. Якісь погані передчуття. - Чесно відповіла йому. Через деякий час я закрила очі як Влад і просив. Ми зупинилися, він допоміг мені вийти з машини, я на вулиці відчула запах гуми і ще чогось, я здогадувалася де ми, але до кінця не хотіла вірити. 
- Все, відкривай. - сказав тихо Влад. Я послухала. Відкрила, а переді мною мотоцикл! Великий! Я похитнулася. Влад зловив. Щось почав казати, але я вже його не чула. Серце вилітало з грудей, в голові все плуталося.
- Я не сяду на нього, - тихо сказала.
- Що сталося? - Почав розуміти що щось не так, - я не можу...я - І все перед очима все попливло.

    Влад

    Я не розумів що сталося, Міла втратила свідомість просто в мене на руках. Я заніс її в автівку. Прийшов чоловік з яким ми домовлялися, я розрахувався і поїхав. При першій можливості зупинився, намочив руки холодною водою, намочив їй трохи обличчя, обережно похитав головою, але не допомагало. згадав за аптечку, там мав бути нашатирний спирт. Швидко знайшов її. Взяв нашатир, налив просто на бинт, бо вати не було і обережно помахав перед нею. Вона почала кривлятися і відкрила очі. Бліда, біла як стіна, погляд порожній, наляканий. 
- Нарешті. Ти мене так налякала. - почав сумбурно говорити до неї. - Може в лікарню? - І завів двигун.
- Не треба, - тихо сказала вона і взяла мою руку. - Вже все нормально. Завези мене додому. - Я не знав чого, але в такому стані не хотів їй нічого казати.
- Можна запитати що сталося. - Обережно запитав.
- Льоша… Його збив мотоцикліст. - Я ідіот, хоча я не знав, але міг перепитати. Вона ніби відчувала, що щось буде і це "щось" я сам утворив.
- Вибач. - лише зміг промовити. 
- Ти не знав. Вибач, що змусила нервувати. - Тихо сказала. До мене в цей момент подзвонив Олег, я вибив дзвінок, він знову набрав.
- Може відповіси? - Сказала Міла. - Можливо щось термінове. - Навіть в цей момент не думала про себе. В мене телефон був синхронізований з автівкою, тому вона все чула.
- Да, привіт. Щось сталося.
- Привіт, ти в Рівному зараз? - поцікавився друг.
- В Рівному.
- Я на Луцьк їхав, в мене машина зламалася тут недалеко від Рівного, кілометрів п'ятдесят. Не забереш? - я подивився на дівчину, вона мовчки кивнула. 
- Завезу тебе додому і...
- Їдемо прямо туди. Не втрачай час. - Спокійно відповіла.
- Зіпсував плани? - почувши нашу розмову, запитав Олег. Я не прокоментував. 
- Скидай локацію, ми їдемо. - І вибив. Міла мовчала. На неї було боляче дивитися. Така ніжна і така сильна. 
- Олег може щось ляпнути, наперед прошу вибачення. - Намагався розрядити атмосферу.
- Не переживай за мене. Мені не шістнадцять, щоб ображатися на все почуте.- Спокійно відповіла. Невдовзі дівчина заснула. Я дивився на неї, яка вона сьогодні красива, а фігура така, що можна слиною захлинутися. Музику не вмикав, не хотів, щоб її щось турбувало. Вже перед місцем, де мав бути Олег почалася погана дорога і вона прокинулася. 
- Ще довго? - зацікавлено запитала.
- Ні, майже на місці. - Дівчина нічого не відповіла. Невдовзі побачив знайому автівку. Олег вийшов весь брудний, рука перебинтована, та пов'язка вже чорна, без сліз не глянеш, одним словом.
- Ти чого такий чистий? - запитав роздивляючись.
- Пробував зробити, але невдало. Десь вже евакуатор має під'їхати. - В цей момент вийшла Міла, - добрий вечір. - Привітався друг.
- Знайомтесь. Олег - це Люда, А це Олег, - звернувся до дівчини.
- Приємно познайомитися. - Швидко відповів Олег. І почав її роздивлятися. Міла це помітила, підозріло на нього глянула.
- Взаємно. Я почекаю в машині, - спокійно сказала і пішла.
- А Люда в нас хто? - Не затикався Олег.
- Не твоє діло! - Огризнувся я, - тримай себе в руках і контролюй що кажеш.

           Міла

    Я його вже зустрічала, це тоді він розраховувався з Ірой. Ім'я не пам'ятаю, але це ніби він. Голова боліла ще більше, не знала як реагувати. Хлопець, який тоді дзвонив теж Влад, невже це він? Все сходилося. Я непомітно сфотографувала хлопця і відправила для Іри, зразу зателефонувала.
- Іра, подивися на хлопця. Ти його пам'ятаєш? - Знервовано запитала.
- Чекай, зараз подивлюсь. - Швидко відповіла. - Так, це ніби з тієї вечірки, коли ти мене виручила. Що в тебе відбувається. Де ти його знайшла?
- А ім'я пам'ятаєш? - знову запитала.
- Ні, ім'я не знаю. В тебе все нормально? - Вже серйозно запитала подруга.
- Все добре. Я пізніше наберу. - Рука... Згадала, що в нього рука перемотана. Почала шукати в аптечці щось, чим можна обробити. Потрібно було впевнитися. Знайшла бинт, один Влад вже зіпсував, інший був цілим, перекис водню. Подумала, що цього достатньо. І покликала Влада. 
- Може я руку перебинтую, та пов'язка вся чорна. - Якомога спокійніше сказала. Через кілька Олег сидів на водійському сидінні. Я по- тихеньку розмотала стару пов'язку, подряпина була велика. 
- Це від чого? -спокійно запитала і подивилася в очі. 
- Арматура, - відповів, - навіть щеплення зробили. 
- Це правильно, - байдуже відповіла і продовжила.
- А ти небагатослівна, - вирішив прокоментувати.
- А що? Маю анекдоти розказувати? - холодно відповіла.
- В мене племінниця фанатіє від Ельзи з мультика. Ти мені її нагадуєш. - Я здивувалася.
- А ти хто? Сніговик, який не затикається чи рогатий олень? - Влад весь час не втручався, але на цьому моменті засміявся.
- Я дивлюся в мене друг любить казки. То Русалка, то Ельза, - сказав Олег.
- Заткнись. - Крикнув Влад. 
- Що за стало з Русалкою? - запитала я, хоча відповідь вже знала.
- Згорювався наш принц, бо вона попливла, - задоволено сказав.
- І що з ним сталося? - Запитала я, глянувши на Влада.
- Нічого, бухав багато. - На мені тоді був зелений костюм і руда перука, Ірка казала, що буду як Арієль. І це точно був він. І подруга підтвердила. Невже це дійсно той Влад? Мені треба було подумати, хотіла додому. На Влада тепер дивилася іншими очима.
- Все, я закінчила. - спокійно сказала, а всередині всю штормило.
- Я тобі давно хотів розказати, - сказав Влад.
- Потім. Поговоримо, коли будемо вдвох. - я не хотіла зараз це виясняти. Хлопці далі чекали на вулиці, а я залишилася в машині. Через хвилин двадцять ми виїхали. Олег не замовкав, постійно щось розказував, іноді було смішно, але мої думки були далеко. Коли ми були під будинком, Влад вийшов мене провести.
- Вечір пішов не по плану, - сумно промовив він.
- Я б сказала вечір відкриттів, - намагалася посміхнутися. - Їдь додому, не заставляй його чекати. - Навіщось додала я. - Гарного вечора! - не дочекавшись відповіді пішла.
    Вдома було добре, Тайсон зустрів радіючи, я нарешті видихнула, але встигла я переодягнутися як зателефонував Влад.
- В тебе вода є? - запитав знервовано.
- Є, а що?
- Ну ми прийшли, Олега ти бачила, а води нема. - Чорт, тільки цього не вистачало. - Я зрозуміла, приходьте з своїми рушниками. - Ну не відмовити ж їм. Щось я дуже добра останнім часом. Через хвилин двадцять вони прийшли.
- Ельза, ще раз привіт! - почав з порога хлопець. Влад зайшов з очима побитого собаки.
- Ванна там, - показала я Олегу, - тільки швидко і пішла на кухню.