Arachne - Дикий Захід , Arachne

- Це дуже небезпечно, Джеку, - нарешті сказала вона, її голос був напруженим. — Ті, хто за цим стоять, не зупиняться. Ти бачив, що вони зробили з Томом. Вони вбили його, бо він підійшов надто близько до правди. І якщо ти продовжиш, то вони прийдуть по тебе.

Джек уважно дивився на неї, вивчаючи кожне її слово, але в його очах було тільки одне — рішучість. Він знав, що не зможе просто піти і залишити цю справу. Том був не просто його брат. Він був єдиною людиною, яка вірила у справедливість так, як вірить Джек. І тепер це стало його справою.

- Я не можу піти, - тихо відповів Джек, стиснувши кулаки. - Том помер заради цієї правди. І якщо я зупинюся зараз, його смерть буде марною. Я мушу закінчити цю справу.

Еллі розуміла, що переконати його не вдасться. У його погляді вона побачила те, що колись бачила у Тома — ту ж беззаперечну рішучість йти до кінця, незважаючи на всі небезпеки. Вона знала, що це може коштувати Джеку життя.

Джек, сидячи в темному кутку бару, повільно переварював усе, що тільки-но усвідомив. Його брат Том вів розслідування, намагаючись розкрити зв'язки між контрабандистами та постачанням зброї як білим поселенцям, так і племенам апачів. Але тепер Джек починав розуміти, що за цим стояло щось більше. Ці напади, ця війна між апачами та поселенцями — все здавалося частиною складної, ретельно спланованої гри. І ця гра явно велася не лише на рівні звичайних контрабандистів чи бандитів.

Його думки поверталися до слів Еллі. Вона знала ще щось, але не говорила все. Можливо вона боялася. Можливо, надто добре розуміла, як далеко могли зайти ті, хто стояв за цією змовою. Джек витер піт з чола і глянув на неї. Її обличчя було нерухоме, але за спокоєм ховалася тривога, яку вона не могла повністю приховати.

— Хтось тут, у самому містечку, — почав Джек повільно, наче кожен його висновок був шрамом на його душі, — допомагає організовувати ці напади. Це не випадкові набіги. Це не просто ворожнеча. Хтось отримує від цього зиск. І цей хтось може бути ближчим, ніж ми думаємо.

Еллі, почувши ці слова, ледь помітно здригнулася. Її очі зустрілися з його поглядом, і на мить між ними повисла важка тиша. Джек бачив у її очах сумнів — не в тому, що він помиляється, а в тому, що вона боялася підтвердити його припущення.

- Ти хочеш сказати, що хтось із наших... - Еллі не закінчила фразу, ніби сама не могла до кінця повірити в це. Але Джек кивнув головою.

— Том міг би розкрити це, якби він мав більше часу, — продовжив Джек, потираючи чоло. — Але ті, хто за цим стоять, зрозуміли, що він близький до правди, і прибрали його. Тепер усе, що в нас залишилося, — це його записки, його здогади… і це. - Він витяг з кишені ту саму записку, яку знайшов у трунаря, і кинув на стіл перед Еллі.

Вона подивилася на папірець, потім на Джека. У її очах читався розпач. Вона розуміла, що події, які вже перевернули їхнє життя, лише починають розгортатися. І хтось у цьому місті, можливо, той, кого вони добре знали, був частиною цієї змови.

— Якщо це так, — її голос був тихий, але різкий, — то тобі треба бути вдвічі обережнішим, Джеку. Тут, у цьому місті, не всі такі прості, як здаються. Ти можеш не знати, хто твій ворог, доки він не завдасть удару.

Джек це розумів. Він уже почав здогадуватись, що за фасадом цього невеликого містечка ховалися темні сили, які рухаються жагою наживи та влади. Хтось із мешканців допомагав організовувати напади та постачання зброї. Можливо, це був один із шанованих людей міста, можливо, хтось із тих, кого вважали "своїми". Але Джек не збирався зупинятися, навіть якщо його чекала небезпека на кожному кроці.

- Я знайду їх, Еллі, - твердо промовив Джек, дивлячись їй прямо в очі. - Я з'ясую, хто стоїть за цим.

Джек сидів навпроти Еллі, його погляд пронизав її, ніби він уже знав відповідь на запитання, яке ось-ось задасть. Атмосфера між ними напружено згущувалася. Еллі відчувала це. У барі шум голосів і стукіт склянок наче розчинилися на задньому плане. Все звузилося до цієї маленької кімнати, до цієї розмови, від якої залежало дуже багато.

Він замовк на мить, а потім, не відводячи очей, промовив:

— Я хочу знати, що пов'язує тебе і Тінь Вітру.

Еллі завмирає. Його слова ніби прорвали захисний мур, який вона роками будувала навколо себе. Її серце билося так голосно, що здавалося, що Джек міг його почути. Він знав, що це питання для неї було чимось більшим, ніж просто цікавість. Для нього це було важливим. Це було особисте. А для неї — болісне минуле.

Вона повільно видихнула, намагаючись утримати себе в руках, і присіла на стілець поруч із ним. На мить її погляд упав на стіл, наче вона шукала там відповіді, перш ніж підняти очі на Джека.

- Я знала його давно, Джеку, - почала вона тихо, її голос тремтів. - Коли я була ще дитиною.

Джек мовчав, даючи їй можливість продовжити, але очі не відривалися від неї, фіксуючи кожен її рух.

— Ми жили неподалік кордону з землями апачів, — продовжила вона, загубившись у спогадах. - Тоді не було війни. Батько був фермером, і ми жили спокійно… доти, доки не прийшли солдати. Вони влаштували рейд на село апачів неподалік нашого будинку. Я не знала, що сталося, доки не знайшла його — маленького хлопчика, що сховався серед дерев.

Еллі на мить зупинилася, її очі були сповнені болю.

— Це був Тінь Вітру. Тоді він був просто дитиною, самотньою і наляканою. Його сім'ю було вбито в тому рейді, і він залишився сам. Я ховала його вдома, поки батько не знайшов його. Замість того, щоб видати його солдатам, батько дозволив йому залишитися у нас на кілька днів. Ми знали, що це небезпечно, але не могли просто кинути його.

Її голос ставав все тихішим, але вона продовжувала говорити, ніби не могла більше стримувати цю історію.

— Коли стало безпечно, ми повернули його на землі апачів. Я думала, що ніколи більше його не побачу. Але через роки я зустріла його знову. Він уже став чоловіком, ватажком свого племені. Той хлопчик, якого я знала, зник. На його місці була людина, сповнена люті та болю.