Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

Не маючи ніякого бажання завершувати експеримент з вгадування думок, Кіра відсторонилась, хоча очей не розплющувала. Льоша потягнувся до неї, не зрозумівшижест, але дівчина, відчувши це, торкнулась пальцями губ хлопця.

​- Нам треба йти, - тихо мовила, - помітять, що ми зникли, - а потім додала, - а якщо взагалі зайдуть до комори – у нас будуть неприємності.

​- Що нам тепер робити? – спитав Льоша нервово, втративши всю свою впевненість.

​- Подумаємо про це потім, адже.. – не встигла договорити, відкрила очі, - ти бачив себе?

​- Не зрозумів, - хлопець відкрив очі та глянув на себе.

​Знайдений весь світився місячним холодним сяйвом. Його шкіра була зеленуватою, а по венам, що так виділялись в темряві, текла наче золота кров. Цього світла було достатньо, щоб освітити всю комору. Видно шафу, полиці з крупами та мукою, стіл в кутку.

​- Що зі мною відбувається? – перелякано зашипів Льоша, розглядаючи себе, - я захворів?

​Кіра вже бачила його таким, але до останнього вважала, що це був лише сон. В перший день зустрічі, в палаті, освітлений блискавкою. «Можливо, це була реакція не на блискавку, а на мене?» - промайнуло в голові, від чого дівчина відчула, що червоніє. «Не така я вже й особлива» - зітхнула та вигнала ці думки з голови.

​Дівчина легко торкнулась руки Льоши, підняла її та почала розглядати. Хлопець мав неймовірний вигляд, це точно не хвороба. Вона одразу відчула силу, що була й першого разу. Наче тепла пульсація, розходилась в різні сторони від знайденого. Але, подивившись в очі хлопцеві, зрозуміла, що він цього або не відчуває, або не контролює.

​- Ось чому ти маєш здібності щось піднімати думкою, - задумавшись, потерла потилицю, - ти особливий, знайдений, - вона глянула в перелякані очі та всміхнулась, - ти до останнього вчепився в мене, наче я не дівчина, а цукерка, - вона засміялась, торкнувшись своїх губ, - а тепер ти заціпенів, бо не знаєш, що робиться з зеленкою? Дивний ти.

​Льоша продовжував розглядати себе, не сказавши ні слова. Тільки рота відкривав час від часу, наче риба. Кіра зібралась з думками, обходячи свого друга по кругу. Торкалась його, заспокоювала. Та раптом, вона зупинилась.

​- Як і ти, я була знайдена за межами ТетаАвва, - зітхнула, - абсолютно нічого не пригадуючи за себе та своїх рідних. Це дивно, адже я щось інколи згадую з дитинства, але не можу навіть згадати як виглядали мої батьки, - вона помовчала, - пам’ятаю, що мама розповідала мені про таких створінь, як дракони. Вони зазвичай були величезними, жорстокими. З іншої сторони, вони були мудрими та обожнювали золото.

​Льоша перевів погляд на Кіру та від здивування округлив очі. Спробував всміхнутись, але посмішка одразу зникла.

​- Ти вважаєш, що я дракон? – спитав невпевнено, - це якась нісенітниця.

​- Мама розповідала, що дракони вміли перевтілюватись в людей, - дівчина махнула руками, відчуваючи азарт, - а якщо вони зустрічали особливу дівчину – ставали спокійними, врівноваженими, - вона зупинилась та показала на Льошу пальцем, - ці дівчата були «Істиними»! Ти назвав мене Істиною.

​- Кіра, мені вже трохи лячно від всього цього, - хлопець почав смикати волосся, - який я дракон? Про Істинну я сказав.. вирвалось, прийшло в голову, - він засоромився, - бо ти мені дуже подобаєшся, тому я так сказав.

​- Дурненький, - всміхнулась Кіра, - ти теж мені дуже подобаєшся. Але я все ж вважаю, що ти дійсно дракон, в людській формі. Тебе так знайшли! Але чому ти все забув?

​- А чому ти мене забула, коли випила воду з Мокрої арки? – питанням на питання відповів Льоша, розвів руки, - щось постійно заважає тобі, я це бачу.

​- Це інше, - сказала й одразу замовкла, відкривши рота, - Ти вважаєш, що нас змусили забути все в ТетаАвва?

​Несподівано, вони почули кроки, що лунали коридором. Хтось наче вигукнув ім’я «Кіра», від чого руки дівчини почали трястись. Комора зіграла свою роль. Вона стала фортецею двох збитих, з праведного Батьківськогошляху, людей. Одразу повернулось розуміння суспільства, в якому вони опинились. Цього разу Кіра не відчула провини, її не мучила совість. Вона відчула огиду. Все здавалось їй не правильним, не розумним, дивним.

​Коли в коридор повернулась тиша, Кіра та Льошаглянули один на одного. Зеленка почала сходила. Казкове світіння ставало все менше. Золото сховалось. В кімнаті майже одразу стало темно, як то було на початку. Дівчина підняла руку, торкнувшись обличчя Льоши. Деякий час просто насолоджувалась його теплом, ніжно шкірою. Зітхнула та розвернулась до дверей.

​Побачивши пустий коридор, схопила хлопця за руку та потягнула на кухню. Комору тихо закрили, швидко рушили на своє робоче місце.

​- Нарешті! – крикнув головний кухар, - де вас носило?

​- Я порізала палець, - одразу зреагувала дівчина, показуючи свою маленьку рану, - а Олексій мені допоміг. Мені здавалось, що я втрачаю свідомість.

​- Через це? – кухар подивився на палець та скривився, - не відволікайтесь! До того ж, моя скарга на вас вже написана і сьогодні буде передана коменданту ТетаАвва, - він махнув рукою, - все, за роботу.

​Кіра глянула на Льошу, що стояв з опущеною головою, весь червоний від сорому. «Де зник той нахаба? - промайнуло в голові, - хлопці такі дивні. Тільки розкриється дівчині, так одразу стає невпевненим. Це називається романтика?». Зрозуміла, що сердиться на знайденого. Але з іншої сторони в нех самої не було розуміння того, що ж робити з цими знаннями далі.