denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Ти чого тут у такий час купатися надумала? – роздратовано запитав хлопець. – Зовсім мізки відбило?

– Та я з подругою посварилася, хоча які ми подруги, хіба можна з такою як я дружити? – промовила Женя і на її очі знову навернулися сльози, Дмитру не подобалися подібні прояви людської жалості і слабкості, Женя це помітила, і вирішила швидко переключити його увагу. – Дякую, що врятував мене!

– Та годі, я просто повз проходив. Досить сидіти на протязі мокрими, пішли в корпус, – сказав Дмитро і підвівся з місця, підняв свою кофту із землі і простяг її Жені. – Візьми вдягни, а то захворієш.

– Дякую, – Женя взяла кофту, вдягла її, на диво, вона зійшлася на ній, навіть місця трохи лишилося. – А ти не захворієш?

– Ні, не захворію, пішли вже.

Женя і Дмитро пішли в корпус, коли вони прийшли, їх насварили вожаті за те, що вони відбилися від усіх. Всі вже пообідали і розійшлися на тиху годину. Вони теж пішли до своїх кімнат.

– Що з тобою трапилося? – запитала Аня, коли Женя увійшла до кімнати.

– Тебе хтось утопити намагався? – єхидно посміхнувшись, запитала Ніка. – Шкода, що не вийшло, однією помилкою природи було б менше.

– Ніка, у чому твоя проблема? Я правда намагалася зрозуміти, що з тобою не так, але поки що на думку спадає тільки одне те, що в тебе з самооцінкою дуже великі проблеми, тому ти мені дошкуляєш, – спокійно промовила Женя.

– Ти щось плутаєш, проблеми із самооцінкою тут тільки у тебе! – спалахнула гнівом Ніка.

– Дівчата, годі сваритися! – перебила їх Аня. – Женя можеш розповісти, що з тобою сталося, і чому на тобі чоловіча кофта? Женя зовсім забула про те, що кофта Дмитра залишилася на ній.

– Як небудь іншим разом, – сказала Женя і почала переодягатися, вона розвісила кофту біля вікна, щоб вона скоріше висохла і віддати її Дмитру. До кімнати до них зайшов Микита.

– Тебе взагалі стукати вчили? – зло сказала Аня.

– Ой, та чого я там не бачив? – сказав Микита.

– Чого треба? – запитала Ніка.

– Можна тебе на пару слів, – сказав Микита і вийшов з кімнати. Ніка з незадоволеним обличчям пішла за ним і зачинила за собою двері. Біля кімнати вже стояв Марк.

– Отже, слухайте, я маю ідею, як нам дізнатися, що за двері в медпункті, – сказав командирським голосом Марк.

– Я туди не піду! – примхливо сказала Ніка.

– А тебе ніхто не питає! – грубо сказав Марк.

– Нехай знову Микита йде.

– Ти зрозумій, нам треба виманити її з медпункту, – сказав Марк.

– Говори вже, що за план, – нетерпляче сказав Микита.

– Значить, ти, Микита, прибігаєш до медпункту і кажеш, що в мене сильно болить живіт, і сам я не зможу дійти, тільки кричи голосніше, щоб повірила. Вона піде за тобою, а ти, Ніка, після того, як вона піде, проберешся в медпункт.

– Мг, а нічого, що коли вона виходить, то закриває його на ключ? – сказала Ніка.

– Там вікно відчинене постійно, пролізеш, – сказав Марк.

– Ти ж не Женя, – засміявся Микита. Ніка суворо подивилася на нього, але погодилася на цю авантюру. Вони планували розпочати одразу після тихої години.

І ось заграла вже всім знайома мелодія, яка сповіщала про те, що тиха година добігла кінця і час йти до їдальні. Женя тим часом намагалася знайти Дмитра, щоб віддати йому кофту. І випадково врізалася у нього.

– Ой, вибач, будь ласка, я ненароком.

– Та нічого. Куди так поспішаєш? – напрочуд спокійно відповів Діма.

– А я тебе шукаю, дякую за кофту! – сказала Женя, опустивши очі в підлогу.

– Та немає за що.

– Ось, тримай, – Женя віддала йому кофту і швидко пішла.

Тим часом невгамовне тріо вже у повному складі було готове починати. Марк залишився в кімнаті і думав, як правдоподібніше зобразити хворого, а Микита та Ніка вже йшли до медпункту. Ніка сіла на лавочці і почала чекати. Микита, зробивши глибокий вдих, вбіг у медпункт.

– Допоможіть, він помирає, врятуйте його! – почав він кричати.

– Що таке хто помирає? – підхопилася медсестра.

– Там одному хлопцю дуже погано, він встати не може, допоможіть швидше.

Ніка, яка чула все це, ледве стримувала сміх. Медсестра швидко взяла свою сумку для першої допомоги. Після чого зачинила двері на ключ, і разом із Микитою побігла в корпус. Ніка тим часом, не втрачаючи жодної секунди, стрибнула у відкрите вікно. Від хвилювання вона відразу й не побачила тих секретних дверей. Побачивши дверну ручку, яка, як їй здалося, прироблена до стіни, вона поспішила відчинити двері. Те, що вона там побачила, збентежило її. Це була досить велика кімната, стіни і стеля були повністю білі, підлога була викладена з білої плитки, в кімнаті було явно холодніше, ніж на вулиці. В центрі стояв операційний стіл, і різні прилади, які зазвичай стояли в операційних, навіть дефібрилятор був. Стояла величезна шафа зі скляними дверима. Там стояли різні колби, а також операційні інструменти. Поруч стояв холодильник, зазирнувши до нього, Ніка побачила різні препарати. В іншому кінці цієї кімнати, хоча це приміщення більше було схоже на операційну або лабораторію, стояв величезний білий контейнер, який був закритий на замок. Ніка з цікавістю розглядала все, що її оточувало у цій дивній кімнаті. Тут були великі лампи як в операційних. Поруч зі столом на металевій підставці, де теж лежали різні інструменти для операцій, лежало два пакетики з кров'ю, це налякало Ніку, але вона не поспішала йти.