Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава тринадцята. Вчитель. 

    ⁃    Та ти до біса сильний! - Тот захоплено почав торохтіти, лише ми вийшли з гільдії - Ти точно маєш виступати на змаганнях! З такою силою місце у трійці лідерів тобі гарантовано! 
    ⁃    Ага. То чим я маю усіх перемагати? Затеревенити насмерть? Забув, що в мене ані зброї, ані броні нема? 
    ⁃    Ой, та то пусте, це легко вирішити. 
    ⁃    Усе одно ні. Я не хочу служити королівський родині. 
    ⁃    Так то ж не обов’язково, - Тот почесав носа - тобі запропонують, але ти в праві відмовитись. Хоча, я не памʼятаю таких випадків, щоб хтось відмовлявся. Завжди усі цього хочуть. 
    ⁃    А я от ні, у мене інші плани. 
    ⁃    Які? 
    ⁃    Магом хочу стати. Сильним магом!
    ⁃    Ну, то звертайся до сестри, це вона в нас маг. 
Я глянув на Суі, що мовчки посміхаючись йшла поруч. 
    ⁃    А скільки тобі років? - ніяк не вгамовувався Тот. 
    ⁃    Двадцять. 
    ⁃    Двадцять?! Ти на два роки молодший за мене і вже Бойовий Майстер? Ти в животі матері тренуватися почав?!  Мені двадцять два, а я все ще воїн. Я нікчема…
    ⁃    У тебе все попереду, головне тренуйся і ти зможеш хоч Бойовим Предком стати. - вирішив підбадьорювати його я. 
    ⁃    Аби все було так легко, то ми усі б тут вже Предками були! Але їх на все королівство лиш десятка два, як думаєш, чому? Чому Бойових Предків так мало? Гадаєш, Бойові Майстри мало тренуються? Ні і ще раз ні. Просто хтось здатен подолати той рубіж, а хтось, навіть тренуючись усе життя, ні! 
    ⁃    То ти вже здаєшся, навіть не спробував?
Тот замовк і йшов далі стиснувши кулаки. Ну хоч так…
    ⁃    Суі, а тобі скільки років?
Дівчина від питання стрепенулась і почервоніла. Мабуть, не очікувала. 
    ⁃    Сі-сімнадцять! 
    ⁃    А ти вчилась десь на мага, чи це все природнім шляхом набувається?
Суі подивилась чи серйозно я питаю, чи шуткую. Або, чи не дурень я часом. 
    ⁃    Вчилась звичайно. Десять років у школі магії. 
Ого! Десять років, щоб з першого кола дійти до третього. Моє бажання стати магом зазнало тут серйозного удару. 
    ⁃    А в тебе лишились зі школи якісь книжки по магії для початківців? Чи, може, підручники?
    ⁃    Ні, магічну літературу неможна виносити зі школи, є лише старі конспекти з тих часів. 
Я кілька хвилин набирався сміливості. 
    ⁃    Даси почитати? Я поверну…
Вона засміялася, зиркаючи на мене чорними очима. 
    ⁃    Звичайно ж дам, то ж просто конспекти, вони не мають жодних секретів. 
    ⁃    Дякую. А ти знаєш щось про того майстра, до якого ми йдемо? 
    ⁃    Так, трішки. Він зʼявився у нашому місті ще за кілька років до мого народження і поселився поруч з садибою нашої сімʼї . Коли я була мала, то постійно чула, як він гримів залізяччям за парканом. Але потім щось трапилось, і він почав займатись алхімією. Воно то стало значно тихіше після цього у нашому районі, але іноді з його дому несе такий сморід!  Іноді це жахливо. 
    ⁃    Ого! То він не лише майстер зброї, а ще й алхімік? 
Я згадав, як у лісі зранений Бойовий Предок проковтнув лише одну пігулку і його рани моментально затяглися. Цікаво, дуже цікаво! 
    ⁃    А що він за людина? Ви з ним спілкуєтесь? 
    ⁃    Ні, старий має дуже дурний характер і починає сваритися навіть через дрібниці. Через це він живе один, і навіть служниці, котрих він періодично наймає для хатніх робіт, того ж дня тікають з його дому у сльозах. 
Здається, купити списа буде нелегко. 
    ⁃    Тот! Ти впевнений, що зі старим майстром у нас все пройде добре? Суі ось каже, що він чи не на голову хворий. 
Тот на мить зупинився. 
    ⁃    Ні, не впевнений. Та спробувати усе одно варто. До того ж, ми вже майже прийшли.  
Ми звернули з головної вулиці у провулок. 
    ⁃    То я тоді додому, - сказала Суі, - а вам вдачі зі старим.
    ⁃    Ага. - Тот помітно нервував, що на ніць звело його пащекуватість - Ходімо. 
Пройшовши ще кількадесят метрів ми зупинились навпроти високого цегляного паркану з старими деревʼяними воротами. І паркан, і ворота мали занедбаний вигляд, дошки воріт навіть вже почали підгнивати знизу. Тот погрюкав кулаком у ворота. 
    ⁃    Старий майстер!
Тиша. Тот зачекав трішки і повторив. Без результату. Я розповсюдив відчуття і побачив людину, що сиділа на ґанку у кріслі-гойдалці та з мідного чайника наливала алкоголь собі до рота. Я не міг визначити його силу, тож, він або проста людина, або Бойовий Предок! Непростий дід у будь якому випадку. 
    ⁃    Може, його нема вдома? - Тот знизнув плечима і подивився на мене - Зачекаймо? 
    ⁃    Ні, він вдома, сидить на ґанку і вдає, що нас тут немає. 
Я посунув Тота від воріт і гучно сказав:
    ⁃    Пане, я знаю, що ви вдома, відчиніть будь ласка. Нас послали сюди нездари з ремісничої гільдії, вони визнають, що поряд з вами усі вони криворукі та косоокі нероби, що можуть виготовляти лиш лайно замість зброї! 
Я відчув, що цими словами зацікавив його, він перестав глегати алкоголь і уважно слухав мене. 
    ⁃    Вони кажуть, що лише ваша неперевершена майстерність здатна допомогти мені. Я лише хочу купити у вас зброю, і зараз же піду, не стану вас турбувати. 
Раптом ворота заскрипіли трішки відчинившись. 
    ⁃    Заходьте, раз прийшли вже…
Ми просунулися у ту шпарину, що він нам відкрив. На ґанку сидів просто здоровенний чоловік, якого я ніяк не міг назвати старим, попри його сиві як сніг волосся, вуса та бороду. Він не проста людина. Він Бойовий Предок! 
    ⁃    Ну, то чого припхалися? - старий залив ще ковток алкоголю до рота. 
    ⁃    Майстер, ми прийшли за вашою допомогою, - почав я дуже обережно - я випадково розніс вщент залу зброї у гільдії ремісників, через те, що вони торгують лайном. І голова залу сказав, що якось, десять років тому, бачив у ваших руках неперевершений спис, котрий ви тоді бажали продати, але гільдія не мала на той момент достатньо коштів. То я прийшов сюди з одною ціллю. Чи не могли б ви продати мені той спис? 
    ⁃    Неперевершений спис, кажеш? - він почухав бороду про щось замислившись. - А, ти про те старе залізяччя? 
Старий майстер вказав на якусь іржаву палицю, котрою були підперті двері до якоїсь господарської будівлі. 
    ⁃    Ну, спробуй, якщо зможеш. 
Я підійшов до списа і висмикнув його з землі, куди його було встромлено вістрям. Важкий! Трішки іржавий і брудний від дощів, але…  Я буквально вдарив щосили по спису аурою, змусивши його дрібно затремтіти, від чого уся іржа та бруд злетіли з нього хмарою у повітря. Скарб! Я роздивлявся його цільнометалеве ратище, що було вкрите орнаментом відтворюючим дрібну луску якогось звіра. Луска блищала на зовнішніх частинах, та була вкрита темно сірою патиною у заглибинах. Вістря довжиною з лікоть та шириною у долоню в нижній частині, з двома глибокими долами по боках було бездоганне! 
Я вийшов на середину двору, крутнув списом над головою та навколо себе, після чого провів пару прямих ударів. Неймовірна зброя! Жоден пʼятий клас і поруч не стояв! 
    ⁃    Майстер, це найкраще, що я до цього тримав у руках! 
Той уважно дивився на мене. 
    ⁃    Я хотів би його придбати. Чи можете ви назвати ціну? 
    ⁃    Спис не продається. 
Я ошелешено витріщився на нього. Я не розумів. Він використовував його як мотлох, котрим підпирав двері, а зараз каже, що спис не продається? Це жарт такий, чи старий просто набиває ціну?
    ⁃    Але майстер…
    ⁃    Та це не означає, що ти не зможеш його отримати! - перебив він мене. - я не віддам свого списа тому, хто геть не тямить як ним користуватись. Так, у тебе є якась там сила, та твоя сила ніщо, коли ти махаєш зброєю наче оглоблею! 
Це він вирішив так самоствердитися за мій рахунок? Старий встав і повільно підійшов до мене, роздивлявся, ходячи навкруги. Як коня на базарі роздивляється, подумав я. 
    ⁃    Я подарую тобі цей спис за однієї умови, - старий усе ходив навколо - якщо ти станеш моїм учнем! 
Що, чорт забирай, він несе? 
    ⁃    Старий майстер мабуть шуткує, - я встромив спис назад у землю, та вирушив до воріт. - Йдемо, Тот, цей старий дійсно несповна розуму. 
Та не встиг я і пари кроків зробити, як старий опинився біля воріт і так влупив по мені аурою, що я шкереберть покотився аж до ґанку його будинку. 
    ⁃    Хлопче, я дозволив тобі увійти, та не памʼятаю, щоб дозволяв вийти! 
Халепа! Старий то точно несповна розуму! Я не бачив виходу, проти такої сили я що мураха. 
    ⁃    Пане, хіба так запрошують собі учнів? 
Як не силою, то може хитрістю вийде втекти звідси. 
    ⁃    Я саме так, маєш щось проти? То доведи силою, де я неправий! 
Він притис мене аурою до землі з такою силою, що суха глина під мною пішла глибокими тріщинами. Та я ж так скоро коні двину! Він зовсім здурів? 
    ⁃    Пане, вибачте, але я хочу стати магом! Мій рівень бойового мистецтва мене вже цілком влаштовує! 
    ⁃    Дурне щеня! - старий скаженів - У тебе геть немає жодного рівня, що ти мелеш!
Гаплик! Мені точно гаплик! Що ж робити? Погодитись? А потім, зачекавши слушної  миті втекти? Думки вроздрай цибали у моїй голові. Ні, від такого не втечеш. Йому навіть контракт не потрібен, з його силою він у будь якій шпарині, куди б я не заховався - хоч на краю світу, мене знайде і як блоху розчавить. Халепа! Якщо погоджуватись, то треба хоч щось собі виторгувати!  
    ⁃    Добре, я усе зрозумів, я помилявся! 
Старий трохи зменшив тиск аури, чекаючи що ж я скажу далі. 
    ⁃    Я згоден стати вашим учнем, але за одної умови!
    ⁃    Що за умова, кажи швидко, учню мій, якщо я зможу, то звичайно ж виконаю!
    ⁃    Навчіть мене, окрім бойових мистецтв, алхімії!
    ⁃    Алхімії? Нащо тобі та дурня? То дитячі забавки, та й до того ж доброго алхіміка з тебе все одно не вийде, у тебе нема небесного вогню. 
    ⁃    То вже мої турботи, пообіцяйте навчити мене, або хоч разчавіть тут на місці, бо учнем вашим я не стану!
Старий замислився. 
    ⁃    Згода, але у мене теж є одна умова!
    ⁃    Яка? 
    ⁃    Я почну тебе вчити алхімії лише якщо ти переможеш на змаганнях, які скоро розпочнуться. 
    ⁃    Я згоден! 
    ⁃    Хооооо? Настільки впевнений у собі? Та тобі навіть третє місце не світить зараз! Це добре, що в нас ще є час для тренувань. Як тебе звати, мій учень?
Старий прибрав ауру, даючи мені змогу звестись на ноги. 
    ⁃    Мене звуть Аней. А як вас звати, майстер? 
    ⁃    Моє ім’я Крук, та ти зви мене просто вчителем, це мене добре потішить. Он твоє житло відтепер - він пальцем показав на маленький будинок у кутку двору -  за пів години чекаю тебе у тут для тренувань!
    ⁃    Добре, вчитель! Я зрозумів, вчитель! 
    ⁃    Ти! - він ткнув пальцем в Тота - Завтра поведеш його записатись на змагання! 
Той лише закивав головою і пішов до воріт. 
    ⁃    Та що ж це таке! Один Майстер, другий Предок, лише я нікчемний… - тяжко простогнав він у воротах. 
Я зачинив за ним та пішов до свого будинку. 
    ⁃    Викусіть, старі вилупки, тепер і у мене є учень, що подере ваших на шмаття! Ха-ха-ха! А-ха-ха-ха! - почулося з дому мого нового вчителя. 
Спиною пробігли неприємні мурахи. 
За пів години я вже стояв посеред двору і чекав на вчителя. Він вийшов на ґанок і скинув сорочку, лишившись босоніж та в одних штанях. Твою ж! На його фоні я виглядав кволим підлітком. 
    ⁃    Випусти усю свою ауру з жагою крові, хочу подивитись. - сказав він, наближаючись до мене. 
Я зробив як він просив. Навіть жодної волосини не смикнулося на його бороді, вчитель наближався до мене тою ж рівномірною ходою. Оце так сила! Усі Бойові Предки такі? 
    ⁃    Непогано, непогано… - він простяг руку - дай сюди списа, покажу тобі перші три удари. 
Я прибрав ауру і подав йому спис, та відійшов трохи в сторону. 
    ⁃    Дивись уважно, Аней, я буду повторювати кожен удар повільно, поки ти його не просто побачиш, а повністю зрозумієш. 
Вчитель став у стійку і легко, без усілякої аури, виконав простий прямий удар. Але що то був за удар! Я стояв далеко збоку, та мене аж вітром хитнуло! Як? Я напружив усі свої відчуття, розглядаючи рух кожного мʼяза, кожної кістки, їх швидкість та силу, що прикладалась кожного моменту. 
    ⁃    Я зрозумів, вчитель! Давайте наступний! 
    ⁃    Вже зрозумів? - він подивився на мене примжуривши очі - добре!
Здається, він не повірив, але вирішив провчити, тому показав іще два удари. 
    ⁃    Точно зрозумів? Усі три? - все перепитував він, віддаючи мені списа. 
    ⁃    Так, вчитель!
Я узяв до рук списа і стаючи у стійку випустив ауру, від чого одразу ж отримав потиличника. 
    ⁃    Без аури! - гримнув він. 
Я ошелешено дивився на нього. Вчитель похитав головою. 
    ⁃    Навіть цього не знаєш. Анею, аура то дуже підступна річ. З одного боку, вона дійсно може кратно посилювати бійця. З іншого ж боку, коли ти посилюєш аурою недосконале володіння - то вона стає милицями. А що буде, коли вибити милиці у каліки? Вірно! Він впаде і вже не стане. Тож запам’ятай, Анею - лише досконалість можна посилювати аурою, в усіх інших випадках ти все одно що каліка, якого майстер, навіть слабший за тебе, легко розібʼє. 
    ⁃    Я запам’ятав, вчитель!
Він дійсно був правий. Усі мої бої, що я пройшов раніше, були або не зовсім чесними, або з монстрами. Двох Бойових Майстрів у князівстві я переміг обманом, можна сказати. А більше серйозних сутичок з людьми я і не мав. Начальника застави можна навіть не згадувати, він був на два класи слабший за мене, то була страта у чистому вигляді як вона є. 
Я став у стійку і на хвилину заплющив очі. Повільно у думках відтворив рухи вчителя і виконав удар. Ні, не те, дуже повільно. Ще раз, не те, дуже слабо. Я повторив з десяток разів, але все не виходило. Чого мені бракує? Сили? Швидкості? Ні, для такого простого удару в мене цього вдосталь. Так чого? Вибух, ось що! Адже сила удару залежить від квадрату швидкості помноженого на масу. І якщо квадрат вибухової швидкості помножити на масу мого списа… Яка ж пробивна сила утвориться? Що зможе її зупинити? Отже, початок руху, має бути як вибух! Я сконцентрував ману у клітинах необхідних мені мʼязів та наче підірвав її. Ось воно! Я майже ідеально виконав удар. Вчитель скочив з крісла, у яке тільки що сів. 
    ⁃    В мене вийшло!
Я повторив цей удар ще кілька разів, доки він не став ідеальним. Я зупинився, поставивши списа на землю втиком. Ратищем стікали тонкі цівки крові з моєї порваної долоні. 
    ⁃    У тебе дійсно вийшло! - ошелешено сказав він - Так швидко… Тримай!
Вчитель кинув мені пігулку, від якої шкіра загоїлася за якісь секунди. 
    ⁃    В тебе ще два удари, не забувай! 
За пів години і з ними було завершено. 
    ⁃    Добре, добре, я у тобі дійсно не помилився! Відпочивай до завтра, зранку я покажу тобі звʼязки цих простих ударів. 
    ⁃    Дякую, вчитель! 
Я пішов у свій будинок. Здається, я недарма тут лишився. Якщо старий навчить мене своїм технікам…
Наступного ранку Тот пошкрібся у ворота і ми втрьох з Суі пішли на реєстрацію для участі у змаганнях. 
    ⁃    Вибач, Анею, я не знав, що старий є Предком! Навіть мій батько не знав цього, мені дуже шкода, що ти потрапив у таку халепу!
    ⁃    Ой, та годі тобі, усе не так вже й погано. З тренувань Предком я теж отримаю свій зиск. 
    ⁃    Я приготувала для тебе конспекти, забереш на зворотньому шляху?
    ⁃    Добре Суі, дякую! Ти точно впевнена, що хочеш брати участь у змаганнях? 
    ⁃    Так! А що, почнеш відмовляти, тому що я дівчина? 
    ⁃    Та ні! - я був здивований такою реакцією - Просто ти така тендітна, а там будуть битися такі як я…
Дідько, та що я несу, бовдур! Яке моє діло, хоче - хай бʼє морди. 
    ⁃    Ти думаєш, що я слабка? - Суі схмурніла - Так, тебе може я і не здолаю, але принаймі з братом я на рівних! 
    ⁃    Бреше. - байдуже сказав Тот - Вона сильніша. Я хіба що один раз з десяти у неї виграю. 
    ⁃    Ого! - я іншими очима подивився на Суі - А який у тебе атрибут? 
    ⁃    Секрет!
    ⁃    У Суі досить незвичний атрибут, - Тот вирішив здати усі секрети сестри - через нього її називають королева-метелик. 
    ⁃    Брааааат!
    ⁃    Та моя тобі порада, - усе не замовкав він - як побачиш її нічних метеликів - тікай. Біжи якнайдалі і щодуху. А то смерть. 
    ⁃    От кому точно смерть, то тобі! - Суі розлютилася - Молись, щоб ми не зійшлись на рингу! 
    ⁃    Ну все, мир, мир, мир - я на ходу обійняв їх за плечі і притис до себе. 
    ⁃    Анеееей! - завопіли вони в унісон як справжні брат з сестрою.