Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава чотирнадцята. Підготовка до змагань. 

Ми прийшли до велетенського стадіону. Всередині, на арені, стояло кілька коротких черг на реєстрацію. 
    ⁃    Я перший! - вигукнув Тот стаючи у чергу. 
Слідом стала Суі, а за нею вже я. 
    ⁃    Тот, королівство Льготе, двадцять два роки. - сказав він службовцю, що вів реєстр учасників. 
    ⁃    На перевірку сили. - коротко відповів він. 
Тот підійшов до вже знайомого мені приладу і зробив два удари, без аури та з нею. 
    ⁃    Воїн, третій клас, середня ступінь. - службовець записав це навпроти імені - номер учасника двісті двадцять один. Наступний!
    ⁃    Суі, королівство Льготе, сімнадцять років. Магеса третього кола. 
Суі склала долоні горщиком і в них засвітилося переплітаючись та обертаючись три срібних кільця. 
    ⁃    Номер двісті двадцять два. Наступний!
    ⁃    Аней, князівство Атун, двадцять років. 
Службовець підняв на мене очі, призирливо скривившись. 
    ⁃    Воїни нижче другого класу середнього ступеня не допускаються, - повідомив він. 
    ⁃    Я знаю. 
    ⁃    Йди на перевірку сили. 
Я вдарив два рази, після чого прилад впевнено показав середню ступінь Бойового Майстра. 
    ⁃    Бойовий Майстер, середній ступінь! - ошелешено записав він - Номер двісті двадцять три! 
Він віддав мені жетона з номером і ми пішли. 
    ⁃    Змагання почнуться через три дні, - сказав мені Тот - спочатку будуть відбіркові матчі, де на рингу тобі буде потрібно перемогти десять суперників підряд і мати не більше трьох програшів, і лише потім почнуться змагання за першу сотню. 
    ⁃    Зрозумів, думаю, розберуся. 
    ⁃    Куди ми зараз? - запитала нас Суі. 
    ⁃    Мені потрібно повертатися, бо  вчитель не хоче марнувати часу. 
Їтіть, це прозвучало так жалісно, що брат з сестрою подивились на мене зі співчуттям. 
    ⁃    Добре, то пішли разом, віддам тобі конспекти. 
    ⁃    Ага. - погодився я. 
Сімейна садиба брата і сестри була чималенькою і вигляд мала дуже охайний. 
    ⁃    Зачекай мене тут, зараз принесу! - Суі полишила мене у альтанці в  саду, а сама побігла до будинку. 
Я відчув, як вчитель сидить на ґанку і дивиться у мою сторону. Ну звичайно ж, він знає де я. Що йому той цегляний паркан та кілька стін. Хоч би не збісився, що я час гаю. Від цих думок я спітнів. Це якись жах. 
    ⁃    Ось! - Суі простягла мені десяток конспектів перемотаних блакитною шовковою стрічкою - Можеш не спішити повертати, вивчи уважно. 
    ⁃    Ще раз дякую. - я сховав конспекти. 
    ⁃    Ну…
    ⁃    Треба йти, вчитель вже квапить. 
    ⁃    То я проведу? 
    ⁃    Не треба, я так. 
Я присів і стрибнув через будинок і паркан до двору вчителя. 
    ⁃    Зовсім здурів, тобі воріт мало! - гримнув він, як тільки я приземлився. 
    ⁃    Вибачте, вчитель, я поспішав на тренування. 
    ⁃    Поспішав він… Де твоя ввічливість?
Та хто б казав. 
    ⁃    Зараз я покажу тобі шість звʼязок з тих трьох ударів, що ти опанував учора. Як тільки добре їх завчиш - підемо тренувати їх з аурою. 
Він узяв спис і вийшов на середину двору. Кожну вправу вчитель показував стільки разів, скільки мені було потрібно, щоб запамʼятати. Коли я сказав, що вже, він лишив мені пляшку з пігулками, та повернувся у своє улюблене крісло, звідки спостерігав за мною, посьорбуючи алкоголь з мідного чайника. 
Сонце вже почало хилитися за обід, а я все вимахував списом. Спочатку важко, та далі все легше і легше в мене виходило повторювати вправи. Я не рахував, скільки разів вже зробив, моєю метою було набути мʼязову памʼять, щоб ці рухи виконувались автоматично, без участі мозку. Іноді, на даху сусіднього будинку, зʼявлялися Тот чи Суі і спостерігали за мною, та я не відволікався а лише працював. 
    ⁃    Досить. - Крук встав і сховав чайник та крісло - Час вже і з аурою потренуватись. 
Він підійшов до мене, ухопив за пояс і стрибнув у небо. Твою ж! А попередити? Від перевантаження в мене трохи серце до шлунка не опустилось. Мов стріла, ми вилетіли за місто. Бойові Предки і таке вміють? Коли імпульс стрибка почав згасати, Крук напружився і вдарив ногою об повітря, що наче скаменіло  під нею, і ми знов почали набирати швидкість. 
    ⁃    Вчитель, попереджати треба! - прохрипів я, лиш ми спустились на землю, за кількасот кілометрів від міста - Я трохи не вмер! 
    ⁃    Ой, не неси нісенітниць. Будеш тренуватись тут. 
Я озирнувся навколо. Ми знаходились у камʼянистій долині, всіяною невеликими, метрів по двадцять - тридцять заввишки скелями, що стирчали з землі немов зуби. 
    ⁃    Запамʼятай, в тебе є два дні, щоб натренуватись розбивати будь яку з цих скель на щебінь за один удар. Зрозуміло? Два дні!
Я не хотів питати, що буде у випадку, якщо я не впораюсь, тож просто відповів:
    ⁃    Так, вчителю! 
За один удар… Чи то є можливо? 
    ⁃    Ну, ти починай, а я тут у холодочку посиджу. - він відійшов до одної зі скель, витягнув своє крісло і всівся. 
Я розумів, що завдання не з легких і навіть не знав, з чого ж почати. Звісно, я міг скелю роздлубати, але за один удар та ще й на щебінь? Я ще раз подивився на Крука, сподіваючись на якусь підказку, але той випивав зі свого мідного чайника не звертаючи на мене жодної уваги. 
Ну що ж… Я підійшов до скелі і не вагаючись виконав простий прямий удар, вклавши в нього майже усю силу. Скеля затремтіла і з неї повилітали величезні брили та трохи камʼяного пилу. Десь третина? Чи менше? Я наніс повторного удару з приблизно таким же результатом і за якусь мить залишки скелі просто впали під своєю ж вагою. Тобто, два удари… Я пішов до наступної скелі, та раптом почув оклик вчителя:
    ⁃    Ти куди йдеш? Хіба то є щебінь?
Його палець вказував на величезні камʼяні брили позаду мене. 
    ⁃    Вчитель, але ж…
    ⁃    Що але? Ти не розумієш що таке щебінь?
    ⁃    Ні, вчителю, я хочу сказати, що неможливо розпорошити скелю на дрібні камінці одним ударом! 
    ⁃    Хооооо? Ти дійсно так вважаєш? 
Крук встав з крісла, підійшов до одної з величезних брил, та піднявши маленького камінця з землі, легко стукнув по ній. Брила, гучно затріскотівши, розсипалась на каміння, що легко помістилося б у моїй долоні. 
    ⁃    Вчитель! Як?!
    ⁃    Ти точно памʼятаєш, яка мета нашого тренування тут? Повтори її. 
    ⁃    Тренувати удар списом з аурою.
    ⁃    А ти що робиш?
    ⁃    Треную удар списом за допомогою аури. 
    ⁃    Не помічаєш ніяких розбіжностей? 
Я замовк. Я розумів, що щось роблю не те, але що саме? 
    ⁃    Ти знаєш, що таке аура взагалі? 
Я мовчав. Це те, чим я користуюсь, щоб значно посилити себе та зброю, але що таке аура насправді я ніколи не замислювався. 
    ⁃    Добре, раз так, то давай я поясню тобі деякі речі, котрих дійшов сам своїм розумом за багато років тренувань та спостережень. Але, попереджаю, що ці знання мають лишитися лише у моїй та твоїй голові, ти можеш передати їх хіба що своєму учневі, коли і якщо він у тебе зʼявиться. Домовились?
Я лише мовчки кивнув головою під його пронизливим поглядом. 
    ⁃    Тож, аура це внутрішня сила воїна, якою пронизані усі його мʼязи, внутрішні органи, та навіть кістки. Форма аури всередині тіла схожа на тонкі волоски. Довжина їх різна, і залежить від особливостей організму - у деяких вона може сягати кількох десятків сантиметрів, а у деяких вони зовсім короткі. І, та як ці волоски мають лише енергетичну форму існування, то я зробив висновок, що їх довжина залежить лише від внутрішньої частоти людини, чим вона вища - тим коротшим буде волосок аури. Коли люди вивільняють свою ауру назовні, щоб подавити противника, чи захистити зброю, то воно має видовищний вигляд, я не заперечую, але енергетична ефективність такого процесу вкрай низька. Це як решетом воду носити - якісь краплини та й донесеш куди треба, але девʼяносто девʼять відсотків просто виллється у пісок по дорозі. Діло у тому, що чим меншу щільність має оточуюче середовище, тим швидше у ньому розсіюється аура. Починаєш розуміти, до чого я веду?
Я кивнув, хоча ще не розумів. 
    ⁃    Проводячи свою ауру через щільні предмети, ти можеш майже без втрат довести її до цілі, розповсюдити її там і потім бум! Підірвати! Дивись зараз уважно. 
Він підійняв ще один камінець з землі і наповнив його великою кількістю аури, після чого підійшов до наступної брили.
    ⁃    А зараз найважливіший момент. 
Він почав скручувати і стискати ауру майже на поверхні камінця у маленьку кульку з макове зерня розміром. І варто було тому зернятку торкнутись брили, як аура моментально розповсюдилась нею, утворюючи всередині брили просторову решітку. 
    ⁃    Бум! - сказав Крук, підриваючи волоски аури. 
Брила вмить розтріскалась і розсипалась камінням. 
    ⁃    Звичайно, - продовжив він, - якщо тобі треба зруйнувати якусь скелю, ти можеш не стискати ауру, а повільно наповнювати нею камінь, але з живим суперником так не вийде. Ніхто не буде терплячи чекати, доки ти це зробиш, і захиститься. Але, якщо це зробити великою кількістю і моментально - будь який захист паде. 
Я як заворожений не спускав з нього очей. Просто приголомшлива інформація, старий просто геній! 
    ⁃    І ще, щоб два рази не вставати. Розкажу про захист. Набагато доцільніше не насичувати свою броню аурою, бо тоді вона так само розсіюється, а зробити сітку з нитей аури всередині своєї шкіри, ущільнюючи її у найбільш вразливих місцях. Це може викликати деякий дискомфорт першим часом, та згодом звикаєш і носиш цю броню постійно, тож тобі не страшні несподівані атаки противників чи найманих вбивць. Максимум, то вони тобі верхній шар шкіри подряпають. Хоча, такий захист не спрацює проти сильних і вправних магів. Але то не зараз. 
Крук замріяно подивився у небо. 
    ⁃    Тож, повертаючись до мети наших тренувань. Чому так важлива швидкість і сила твоєї атаки? Вона має пробити будь-який захист противника, і лише потім, коли твоя зброя торкнеться, чи навіть встромиться у тіло противника, саме тоді треба наносити удар аурою. Не зволікаючи, швидше, аніж його інстинкт самозахисту! Зі швидкістю і силою у тебе вже все добре для твого рівня, не сумнівайся. За допомогою ударів та комбінацій, що ти вивчив за останні дні, ти зможеш пробити будь чий захист до рівня Бойового Предка. Тож нам лишилося лише відпрацювати твою атаку аурою. Все зрозуміло? 
    ⁃    Так вчителю! Дякую вам за цей урок!
Старий задоволено посміхався. 
    ⁃    Ну йди, йди вже, не відволікай мене від важливих справ. 
Важливою справою, звичайно ж, було сидіти у кріслі глегаючи алкоголь. Я теж сів та замислився. Стиснути ауру у маленьку кулю. Дія, протилежна розповсюдженню, що я вже добре вмів. Навіть не замислюючись, що це не ефективний метод використання, адже так робили усі. Я узяв спис і почав насичувати його аурою. Це було досить легко. Потім став штовхати її до вістря і закручувати на самому кінчику. Дивно, але я навіть не очікував, що у настільки маленькому обʼємі можна сконцентрувати так багато енергії. Коли мені здалося, що вже достатньо, я, не встаючи з каменя, торкнувся кінчиком списа невеличкого валуна поруч з собою. Та воно як шваркнуло! Мене моментально обдало хмарою пилу. Крук похлинувся алкоголем та закашлявся у своєму кріслі. 
    ⁃    Здається, я десь помилився. - розгублено сказав я. 
    ⁃    Аней! Що ти зараз зробив? Можеш повторити? 
Він підбіг до мене і потяг до найближчої скелі. 
    ⁃    Ось, на ній покажи! 
Я знизнув плечима і повторив свої дії. Скеля задзвеніла і розсипалась на дрібний гравій. Я встиг лише помітити, як в ній загорілося дрібне мереживо аури. Чіткої структурованої решітки, яку показував вчитель, у мене не вийшло зробити. 
    ⁃    Неймовірно! Це неймовірно! У тебе дуже висока внутрішня частота, тому волоски твоєї аури дуже короткі! 
Здається, він був задоволений. 
    ⁃    Але вчитель, я не можу зробити то так рівно і правильно як ви. 
    ⁃    Не мели дурниць! То зайве! А тепер, атакуй усі скелі навкруги так швидко, як лише можеш. І не зупиняйся, поки не скінчаться сили. 
Так швидко як зможу? Ну що ж… «Перший послідовний крок», прошепотів я подумки, і побачив як зіниці вчителя збільшуються. 
Цього разу Крук не сидів осторонь а рухався поруч зі мною. За кілька секунд я розніс вщент три десятки скель, після чого несподівано втратив свідомість.