Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава дванадцята. Легкі гроші. 

Своєю метою я вибрав місто Матану, третє за розміром місто королівства з населенням більш як два мільйони людей. Вибрав я його тому, що воно було найближчим великим містом до туманного лісу. Там я планував продати туші монстрів четвертого класу, а також одну пʼятого. Щоб не йти пішки, я дістався найближчого маленького містечка, де сів на диліжанс до Матану. 
Дорогою я розпитував попутників про королівство, та як тут усе влаштовано. Деякі з них сприймали мої питання насторожено, інші ж легко відповідали, намагаючись допомогти такому селюкові з князівства як я. Силу свою я, звичайно ж, придушив до рівня воїна другого класу, щоб не виникало зайвих питань. Двотижнева дорога минула розмірено та непомітно. 
Диліжанс висадив мене на торговій площі, та покотив собі далі. Я трішки попродавав витрішки серед рядів з різноманітними товарами, але нічого цікавого в око мені не впало. 
    ⁃    Чи не підкажете, як дістатись ремісничої гільдії? - запитав я одного з продавців. 
    ⁃    Приїзжий, чи шо? Нащо ви сюди пхаєтесь? Тут не мед, сиділи б по своїх селах! 
Дурнуватий якись, подумав я, йдучи геть. На ввічливе питання можна було і підказати. Поблукавши ще кілька хвилин проміж торгових рядів, я вийшов на край площі поблизу великої двоповерхової таверни. 
    ⁃    Добридень, пане! - ввічливо привітала мене дівчина у дверях - Ви до нас пообідати? Є вільні столики на першому та на другому поверхах, вам на скільки персон? 
    ⁃    Я один, на другому поверсі, якщо можна. 
На першому поверсі було багацько людей, тож я сподівався, що нагорі буде значно тихіше. 
    ⁃    Сюди, будь ласка, - показала вона мені на двомісний столик поряд з відчиненим  вікном і подала меню, - покличте когось з працівників, як тільки но визначитесь із вибором. 
Я узяв меню і сів за стіл. 
    ⁃    Хахаха, брате, я впевнена, що цю історію ти теж вигадав! 
    ⁃    Та ні, я чесно тобі кажу, подивись у мої чесні-пречесні очі!
    ⁃    Ой, я знаю, як брешуть твої чесні очі!
Молода, добре вдягнена пара пройшла повз мене і сіла за сусідній  стіл. 
    ⁃    Чаю несіть! І меню! - гучно вимовив молодий хлопець, витанцьовуючи на стільці. 
Я зробив замовлення і запитав офіціанта, даючи тому бронзову:
    ⁃    Як від вас дістатися ремісничої гільдії?
На що отримав довге й заплутане пояснення, яке забував з кожною новою вказівкою куди повернути, чи що робити як щось там побачу. От же ж чортівня, подумав, наливаючи собі чаю. Не треба було мені пхатися у велике місто. 
    ⁃    Брат, шукаєш ремісничу гільдію? Ми зможемо тебе провести, якщо хочеш, правда сестра?
Молодик розвернувся на стільці до мене, очікуючи згоди. 
    ⁃    Я був би вам дуже вдячний, якщо це вас не обтяжить. 
    ⁃    Та що ти, брат, ми все одно теж туди збирались! Мене звати Тот, це моя сестра Суі. А ти здалеку прийшов?
    ⁃    Я Аней, з князівства Атун. 
    ⁃    Ого! Далеченько тебе занесло! Та не переживай, тут народ непоганий, і ми з сестрою усе тобі підкажемо!  Аней, ти теж прийшов сюди щоб узяти участь у змаганнях? 
    ⁃    Взагалі то ні, а що за змагання? - Мені стало цікаво. 
    ⁃    Ти не чув про королівські змагання? Це змагання на відбір кращих бійців королівства для молоді до двадцяти пʼяти років, де відбирають сотню найсильніших по усій країні для служби королівському роду. Звичайно, тобі з твоїм другим класом воїна потрапити до сотні найкращих не світить, але показати усе, на що здатен, можливість буде. Я, наприклад, збираюся взяти участь і сподіваюсь, що зможу зайняти своє місце у сотні. 
Я зацінив його силу. Приблизно третій клас середньої ступені. І такі можуть пройти у сотню найкращих?
    ⁃    Ні, - поспіхом сказав я - мені це не цікаво, я не настільки сильний. 
    ⁃    Дарма, там ще добрі нагороди. Кожному, хто увійде до сотні найкращих, дають можливість вибрати зброю чи броню четвертого класу. Першій десятці буде виготовлено на замовлення зброю чи броню пʼятого класу, а посівшому перше місце - шостого!  Моя сестра теж братиме участь, адже вона, не дивлячись на свій вік, вже є магесою третього кола!
    ⁃    Ого! - я з цікавістю подивився на дівчину, - Вражає!
    ⁃    Ну брааат! - зашарілася Суі. 
    ⁃    Насправді, її мета це магічна академія, але набір цього року вже пройшов, тож вона вирішила спробувати себе ще й в битві сотні найкращих. -  Тот ніяк не вщухав, незважаючи на зніяковілість сестри. 
    ⁃    Мене теж цікавить магічна академія, це одна з причин, чому я тут.
    ⁃    Правда? - очі Суі зблиснули - а яке у тебе коло?
    ⁃    Я ще слабкий, як маг, - ухилився я від прямої відповіді - але все одно хочу спробувати. 
    ⁃    Ааааа, он воно як. - розчаровано сказала вона. 
Нам принесли страви, тож ми зсунули столи разом і продовжили розмову. По завершенню обіду я розрахувався за усіх разом. Тот почав був сперечатися, мовляв, не варто, та я наполіг, що це хоч маленька подяка за те, що вони відведуть мене до гільдії. 
    ⁃    А що за мета у тебе у гільдії? - запитав мене Тот, коли ми вже йшли вулицями. 
    ⁃    Я хочу продати туші монстрів і купити дещо зі зброї, бо моя вже слабка і сильно пошкоджена. 
Це була чистісінька правда, бо навіть новенька броня третього класу, що подарував мені Хек, вже на ладан дихала після боїв з монстрами четвертого класу у туманному лісі. Можливо, за виручку з них, я зможу дозволити собі купити щось краще. 
    ⁃    У гільдії краще купувати зброю лише високого класу, тобі б краще підійшли для цього невеликі крамниці, що спеціалізуються на низькокласовій зброї буваній у вжитку. 
    ⁃    Та я хоч подивлюся. 
    ⁃    Я ні на що не натякаю, Аней, просто хочу зекономити тобі грошей, адже у гільдії ти точно заплатиш зайвого. А ось і вона. 
Ми підійшли до велетенської пʼятиповерхової будівлі. 
    ⁃    Якщо зразу ти хочеш продати туші, то нам сюди. - Тот повів нас до бокового входу. 
У залі Тот пояснив менеджеру ціль нашого візиту і ми разом пішли до обробного цеху. 
    ⁃    Викладіть, будь ласка, туші сюди. - сказав менеджер, вказуючи на підлогу. 
Я почав по черзі викладати десять туш четвертого класу лишивши тушу шкраха наостань. 
    ⁃    Лінзі, тропт, гусу і і і і… шкарх… Це усе монстри четвертого та навіть пʼятого класу! - завопів Тот. - Брат Аней, звідки це все? Адже ти лише воїн…
    ⁃    Пощастило, мені просто пощастило. - сказав я вивільняючи силу Бойового Майстра і знов її придушуючи трохи згодом - Сподіваюсь, це не піде плітками, добре? 
    ⁃    Так пане! - швидко відповів менеджер. 
    ⁃    Бойовий… ти Бойовий Майстер, а я так зверхньо до тебе… Вибачте пане Анею, я дивився на гору, та не бачив її! - Тот вклонився, за ним те ж саме зробила його сестра. 
    ⁃    Хей хей хей, ви що робите, подуріли? - зупинив я їх. - мене все влаштовувало у нашому спілкуванні, що це ви зараз робите? 
    ⁃    Анею, ми образили тебе своєю поведінкою… - почало Суі 
    ⁃    Зовсім ні. Поводьтеся, будь ласка, так само як раніше. 
    ⁃    Добре! - вже весело сказав Тот - Анею, а ти сам їх вполював? А хто твій вчитель? Він якись відомий Предок? 
Тот не вщухаючи сипав питаннями. 
    ⁃    Так сам, ні, в мене немає вчителя Предка… Тот, давай завершимо ніші справи спочатку. 
    ⁃    Добре-добре. - похапцем відповів він. І вже до менеджера - так яку ціну ви запропонуєте за цих монстрів? 
    ⁃    Туші сильно пошкоджені, до того ж з них вже вилучили ядра… Якби пан погодився їх повернути… 
    ⁃    Ні, ядер монстрів в мене вже немає, вибачте. - збрехав я нахабно. 
    ⁃    У цьому випадку, з огляду на поганий стан туш, можу запропонувати вам тисячу чотириста… тисячу чотириста двадцять золотих!
    ⁃    Та що за обдиралово! - втрутився Тот - Де тут поганий стан? Туші свіжі, так, мʼясо на них трішки порубано і потикано, але ж усі кістки цілі… Ну, хіба що у цього ось черепушку розпанахало навпіл. А цьому ще хребта трішки вирвано… Але в цілому це якісний товар, не робіть з нас дурнів, цех мого батька теж входить до гільдії ремісників і я на цьому знаюся!
Я ошелешено дивився на цю виставу акторського експромту, Суі пирснула зо сміху в кулачок. 
    ⁃    Нууууу, і дійсно, - зніяковілий менеджер почав щось перераховувати, - не так все й погано… Одна тисяча сімсот золотих вас влаштує? 
    ⁃    Так! - перебив я Тота, що відкрив вже рота набираючи повітря для другого акту. 
    ⁃    По рукам! 
Після того як менеджер розрахувався, я запитав, чи зможу я тут продати свою стару зброю. Це було можливо, але у іншому місці, тож він провів нас до залу зброї та передав нас іншому працівнику. 
Я виклав усю свою зброю та обладунки, окрім кинджала та списа, котрі були оброблені ядром монстра четвертого класу, які я готував ще для бою у княжому дворі. За усе тримав майже сотню золотих після довгих торгів Тота з менеджером. 
    ⁃    Ну що, - задоволено вигукнув він, - а тепер йдемо у зал висококласної зброї!
    ⁃    Йдемо! - радісно сказали ми з Суі. 
Зал зброї був величезний, у ньому знаходилися тисячі зразків четвертого та пʼятого класів. Не марнуючи часу я одразу ж попрямував у ту частину залу, де були представлений пʼятий клас. Насамперед, мені був потрібен добрий спис, бо це була моя основна зброя, якою я володів найкраще. 
    ⁃    Чим можу вам допомогти, пане? - до мене підскочила молода жінка у досить відвертій сукні. 
    ⁃    Потрібен спис як мінімум пʼятого класу. 
    ⁃    Який ціновий діапазон вас цікавить? 
Я мигцем перевірив цінники на найближчих до мене вітринах. Від тисячі до трьох золотом. Нормально, з грішми за монстрів та спадком зі сховища старого мага цілком приємно для мене. 
    ⁃    Ціна не важлива, для мене головнішим є міцність зброї. 
Продавчиня оцінила мій зовнішній вигляд поглядом і подала один з найдешевших списів. 
    ⁃    Короткий спис, з атрибутом вітру, в умілих руках розвива неймовірну швидкість!
    ⁃    Заслабий як на мене, є щось міцніше, що не розсиплеться в моїй руці?
    ⁃    Цей спис з атрибутом вогню пʼятого класу виготовлений одним з найкращих наших майстрів. - сказала вона подаючи мені іншого. 
    ⁃    Слабий, мені не важливий атрибут, можна взагалі без нього, просто покажи мені саме міцне, що у вас є. 
    ⁃    Та він просто голову морочить, - сказав хтось позаду мене, так щоб чули усі присутні у залі - викиньте цього жебрака звідси, він тхне бідністю! 
Я обернувся і побачив дорого одягненого молодика, воїна третього класу вищої ступені. Тот був сіпнувся до нього, але я зупинив. 
    ⁃    Бідний я чи ні, то вже інша справа. Я кажу, що зброя, яку мені показують - лайно собаче, і до пʼятого класу її за вуха треба тягти. 
    ⁃    Та що ти, селюк, про зброю знаєш? - не вгамовувався той, - це відмінна зброя, якою такий вмілий воїн як я, навіть Бойового Майстра здолає! 
    ⁃    Бойового Майстра? Та ти брешеш, я цього списа руками розчавлю!
    ⁃    Хахаха, руками? - розреготались усі навколо. 
    ⁃    Навіть одною рукою. 
    ⁃    Та якщо ти це зробиш, я за таку виставу тисячу золотих не пожалкую! 
    ⁃    Тисячу золотих? - я ошкірився, легкі гроші зайвими не будуть - І ти платиш за зламаний спис, добре? 
    ⁃    А якщо не зламаєш, то що? - не вгамовувався молодик. 
    ⁃    То я дам тобі тисячу золотих і куплю цей непотріб, що має вигляд списа. 
З цими словами я витягнув кошіль і поклав його на прилавок. 
    ⁃    Ну то що, домовились? 
    ⁃    Хахаха, жебрак хоче віддати мені останні гроші! Та звичайно!
    ⁃    Хто буде свідком парі? - я звернувся до залу - Не хочу щоб потім це щеня скавчало, наче це був жарт і нічого він платити не буде. 
З мого боку свідками стали Тот з Суі, з боку молодика ще двоє незнайомих хлопців. 
    ⁃    Панове, не треба, це ж зал гільдії… - почала нудити продавчиня, та молодик її відштовхнув. 
    ⁃    Ну що, здасися одразу, щоб не ганьбитися? - він протягнув до мене спис, огортаючи його своєю аурою - Чи даси нам усім тут пореготати? 
    ⁃    Ну регочи. 
Я узявся за вістря, вивільнив силу і теж огорнув свою кисть аурою. І стис кулак. По залу прокотилася луна, розбиваючи скло на усіх вітринах і перекидаючи деякі з них. Вістря списа моментально розлетілося просто на бризки. Суі тут же виставила барʼєр, завдяки чому ніхто з глядачів не постраждав. Ратище списа розсипалось на друзки, які хвилею жбурнуло на молодика і пробили його ауру і позастрягали у шкірі.  
    ⁃    Пореготав? А тепер плати! - я зробив крок уперед. 
    ⁃    Як, як таке можливо! - молодик ще не вірив у те, що відбулось. 
    ⁃    Плати! - повторив я, роблячи ще один крок у його сторону - Або я розчавлю твою дурну макітру!
Той поспіхом витягнув гроші і віддав мені. 
    ⁃    А тепер плати за спис!
    ⁃    Що тут відбувається? - гучно рознеслось залою і набігла купа охорони. 
    ⁃    Голова залу! Голова залу! - продавчиня кинулася до літнього чоловіка, що саме зайшов та понесла нісенітницю, начебто я влаштував увесь цей дебош 
Ого, яка хитра змія. Слухаючи її наклеп я ховав вже свої гроші та потихеньку закипав. 
    ⁃    Така поведінка недопустима! - крикнув голова залу. - Хлопче, вам доведеться відповісти! 
    ⁃    Так ось які правила у гільдії ремісників? Вислухали одну сторону, і вже призначили винних? У вас є можливість поспілкуватися з другою стороною, а також є два десятки свідків! Чи не хочете ви, пане, і їх вислухати? 
    ⁃    Так, так, він правий. - залою пронісся схвальний гомін. 
    ⁃    Добре, я тебе вислухаю, але не гадай, що все так просто минеться! 
    ⁃    Погрожуєте? Я прийшов просто купити зброю. Та натомість гідного сервісу, ваша працівниця приносила мені якесь лайно, хоча я кілька разів повторив, що мені потрібен найміцніший спис, що у вас є! Та це ще не все. Потім один з ваших гостей почав мене висміювати, називаючи жебраком і невігласом і, навіть кричав викинути мене звідси, мовляв, від мене тхне бідністю! І ніхто з вашого персоналу його не зупиняв!
    ⁃    Але ж ви приховали свою силу… - вже хоч щось намагався заперечити той. 
    ⁃    Ааааа, так у вас діє правило, де неможна приховувати силу, заходячи до гільдії ремісників? - я зло ошкірився - Добре, хочете відчувати мою справжню силу? Ну то тримайте! 
Я сконцентрувався на працівниці гільдії, охороні, молодику і начальнику зала, та вивільнив на них свою ауру з жагою крові. Охорона з працівницею вмить втратили свідомість, молодик стояв рачки і пускав криваві соплі, начальник впав на коліна і лише хрипів. 
    ⁃    Досить, досить, вибачте! Нема такого правила, я помилявся! 
    ⁃    То що, ви покажете, нарешті, ваш найкращий спис, чи продовжимо лайку? 
    ⁃    Так, все буде зроблено, пане, будь ласка…
У залі стояла повна тиша. Я знов придушив силу до воїна другого класу. 
    ⁃    Дякую вам, пане, - начальник зала сів на підлогу важко дихаючи - я зараз, зараз все принесу. 
Він звівся на ноги та швидко, як міг, пішов до одної з вітрин. 
    ⁃    Ось, це найкращий наш спис, також він підтримує два атрибути, вітру та льоду, нічого ліпшого за нього в гільдії нема!
Я узяв зброю до рук, відійшов на середину залу і крутнув списа над головою. Непогано, але… занадто гнучкий. 
    ⁃    Спис гарний, - сказав я повертаючи зброю назад, - але він занадто гнучкий для мого стилю бою, боюсь, це буде мені лише заважати. 
    ⁃    Але ж… Але ж це найкраще, що в нас є… - здається, він готувався, що я знов вийду з себе та рознесу тут геть усе. 
    ⁃    Що ж, можливо, є у місті хтось, що продає кращу зброю? 
    ⁃    То навряд… Хоча, є один старий майстер, років десять тому він приносив одного списа, та ми не узяли його на реалізацію, адже він хоч і високого класу, але не мав жодного атрибуту.  Якщо він його ще не продав, то спис вам точно підійде! 
Начальник зала почав мені пояснювати як пройти до майстра, але втрутився Тот:
    ⁃    Я знаю де той живе! Це поруч з моїм домом! 
    ⁃    Добре, то веди тоді. 
І розвернувшись до молодика, що лежав на підлозі, вдаючи з себе овоч. 
    ⁃    Ти, не забудь заплатити за спис, і за розгардіяш у залі, це так-то твоя провина. Зрозумів?
Ми вийшли одразу, як той кивнув.