Себастьян Фолкс - Пташиний спів

зберігалася їхньою родиною. На платформі зібрався невеличкий натовп: про від’їзд лікаря Леві шкодував не тільки єврейський квартал.

Оскільки весняний наступ німців відбито ворогом, підкріпленим американськими танками, котрі наближалися до їхньої лінії фронту, Леві розсудив, що це інтенсивне бомбардування може стати питанням лічених тижнів до зустрічі з дружиною. Думка про поразку німців його трохи присоромила, але радість від думки про мирне життя перекрила це почуття.

— Леві, ви вдома працювали лікарем, чи не так? — звернувся до нього командир роти, підходячи ближче траншеєю, коли вибухова хвиля почала вщухати.

— Дитячим лікарем, але...

— Немає різниці. Підіть подивіться. Унизу був наш патруль. Візьміть ще двох людей з собою: Крогера та Ламма. Вони найкращі, і знають усі тунелі.

— Зазвичай же буває два вибухи, чи не так? Може, нам краще зачекати?

— Зачекайте годину. Потім спускайтеся униз.

За півгодини Крогер та Ламм доповіли йому про своє прибуття. Крогер був чоловіком розумним та освіченим, але кількаразово відмовлявся від підвищення. Сам він походив з небідної родини, але у нього були власні принципи щодо соціальної справедливості. Ламм був не такою складною людиною: красивий чорнявий сапер-баварець з абсолютною холоднокровністю.

Вони узяли з собою дихальні апарати на випадок, якщо під землею утворилися гази під час вибуху, а також кирки, мотузки та інше спорядження, яке, на думку Ламма, могло знадобитися. Сам Ламм також узяв трохи вибухівки.

— Скільки солдатів було унизу? — запитав Леві.

— Троє, — відповів Ламм. — Звичайний патруль для підслуховування діяльності ворога.

— Я думав, ми зруйнували їхній тунель три дні тому.

— Швидше за все, зруйнували. Патруль потрібен, щоби підслухати, коли вони збираються атакувати. Ми не думаємо, що вони відремонтували свій тунель, — ми підірвали його в двох місцях. Вони ніколи нас не чули.

— Тоді ідемо? — поквапив Крогер. — Я краще побуду під землею, ніж тут під обстрілом.

Над головою зі свистом проносилися снаряди та вибухали десь на резервній лінії за їхніми спинами. Леві слідом за солдатами схилом спустився у заглиблення на тридцять футів нижче поверхні. Тут, де йому не загрожували снаряди, він почувався безпечніше, але думка про спуск у закритий простір під землю не радувала. Їм видали їжі та води на три дні, значить, хтось вважав, що операція може виявитися тривалою.

Близько десяти хвилин вони йшли головною галереєю. Тут було електричне освітлення, але вибух пошкодив дроти. Уся система тунелів будувалася охайно та продумано. Ламм та Крогер співали якусь пісеньку, простуючи тунелем. Схема ходів була схожа на британську, але з головної бокової галереї був вихід у каналізаційну систему сусіднього міста. Пункт прослуховування, розташований біля лінії британських окопів, захищав один бойовий тунель — він проходив приблизно на десять футів вище британського. Звідти вони прокопали ходи униз, де заклали два заряди. Вибухи зробили більшу частину тунелів ворога непрохідною.

Пройшовши лише невелику частину власним центральним тунелем, вони опинилися перед значним завалом. Леві присів недалеко, поки Ламм та Крогер досліджували завал кирками. Жахлива думка заволоділа ним. Його брат, інженер, служив у одній з ним роті, і він розповідав, що найближчим часом збирається спуститися та перевірити, наскільки добре зруйновані британські тунелі. Зазвичай брат не ліз під землю, але іноді ходив перевіряти нові споруди. Так ось, Леві вже три дні його не бачив. Тут не було нічого незвичайного, адже вони мали різні обов’язки, але зараз він не був певен щодо відсутності брата у тому патрулі, котрий пішов униз.

— Тут дуже серйозний завал, — сказав Ламм. — Нам краще поки його не чіпати та піти перевірити бойовий тунель. Якщо буде потреба, ми повернемося сюди.

— А ви знаєте, хто був у патрулі? — запитав Леві.

— Ні, — відповів Ламм. — А ви?

— Я теж не знаю. Знаю лише, що було троє. Я просто подумав, що там може бути мій брат.

— Команд-сержант вам обов’язково сказав би, — зауважив Крогер.

— Не думаю. У нього і своїх справ вистачає. Він зараз має займатися повномасштабним відступом.

— Ну, будемо сподіватися, — сказав Крогер. — Ми ж іще нічого не знаємо — може, вони там живі та виконують завдання.

На обличчі Ламма проступив сумнів. Він просунув кирку у петлю збоку на рюкзаку та першим пішов назад, до початку. Там вони пролізли у вузький вхід до бойового тунелю та попрямували ним далі. Там було вужче й темніше, і іноді їм доводилося згинатися, щоби пройти, аж поки вони не дійшли до секції з високою стелею та обшитими деревиною — згідно зі стандартом — стінами.

Через п’ятдесят ярдів вони побачили купи сміття та землі, накидані силою вибуху. Стіни тунелю були зруйновані — стало просторо, але усюди все було завалене землею та крейдою. Троє німців обмінялися поглядами, у яких читався сумнів.

— Вибух був спрямований у бік головного тунелю, — сказав Ламм. — Але це результати того самого вибуху.

— Не розумію. Хто міг вчинити таке? Що підірвалось? Я думав, ми їх вибили. Не могли ж наші тут підірвати заряд, — роздумував Леві вголос.

— Я думаю, може це випадковість, — сказав Крогер. — Може, тут залишили заряд, який не знадобився. І він вибухнув. Вибухівка — річ ненадійна.

— А може, — запропонував Ламм іншу версію, — це діло