Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

87

- Ти де гуляєш? - питає Ольга.

- Я в бібліотеці була, психологію переписувала, - відповідає Марійка, роздягаючись. - А ти чого вже вдома?

- Я на роботі не була, я віск ходила Міші зливати, вже татко навіть повіз маєчку і водичку в Франківськ.

- І що на воску вилилось? - питає Марійка

- Про епілепсію вона нічого не згадувала. Глянула вона зразу на віск і каже: чим ви дитину годуєте? Та в нього страшні спазми в желудку.

- А що це таке?

- Болі в желудку. Навіть вона вгадала, що в Міші трохи ножка коротша.

- А в нього хіба коротша? - дивується Марійка.

- Це лікар ще при народжені сказав; але нога виходиться.

- Може в нього справді шлунок болить? - каже Марійка. - Як то було б добре!

- Я ще вранці дзвонила і сват казав, що приступів більше не було, вже й менше плачить.

- Добре, що вже не плаче, - згоджується Марійка, - хоч вже легше буде.

- Точно. А то я пам'ятаю, як Свєтка його на руках колисала, а він плаче та й плаче, плаче та й плаче, аж уже почервонів, а ревіти не стає.

- Бач, може все пройде в Міші. Треба в це вірити. І коли сильно в це віритимеш, то воно збудиться. Через те треба Новий Рік святкувати.

- Точно. Тоді ж і бажання можна загадати, - радіє Ольга. - Я якось одного року була загадала, щоб Свєтка завагітніла, а ти, щоб поступила кудись. І все збулося.

- Саме в Новий Рік те збудеться, що ти забажаєш, якщо сильно вірити в це. Але для того треба зустрічати Новий Рік.

За день до Нового Року Світлана з Мішою виписали з лікарні додому, щоб там святкувати прихід 2002 року.

- У мене на роботі одна жінка казала, - говорить Ольга, - що один чоловік вилічив свого внука від епілепсії.

- І як? - питає Микола.

- Він надів на дитину сорочку пошиту з лляного полотна. Але полотно в старих умовах ткалось. От, він його купав у сорочці у воді і ще щось туди добавляв. То у дитини тіло все пекло, але мусіла вона бути у сорочці, поки та не висохне.

- Правильно, - каже Микола, - всі ті випари мають у тіло ввійти.

- І ще одне я чула, - продовжує Ольга. - Значить, коли буде приступ, то треба ту людину розвернути ногами там, де голова була. І людина, яка не бачила, як когось трясло, має мізинець пробити і кров'ю тією зробити хрест між бровами епілептика.

- Е, це вже забобони!

- Та, так старі бабки кажуть, - додає Ольга. - Я вже бачила, як людину трясло.

 - Я теж бачив, - каже Микола.

- А я не бачила, - говорить Марійка. - Хоч я бачила, як Гальку Табачку вели, але не бачила, як її трусило.

 

Новорічна ялинка, новорічний настрій, новорічний стіл із різними наїдками.

- Ням, ням! - смакує Марійка тушену ніжку курки в майонезі. - Вав, яка смакота!

- Пальчики оближеш! - додає Микола.

- Ну, такого смачного ми ще зроду не їли, - говорить і собі Ольга.

- Оце, ми розжились, - продовжує Марійка. - Ми на Новий Рік ще ніколи стільки смачного не мали.

- Точно, - каже Микола. - Що в нас там ще є?

- Риба маринована.

- Давай сюди.

- На, - подає Ольга.

- А ви не хотіли святкувати Новий Рік, - говорить Марійка. - Сиділи б зараз і плакали б. І щоб це вам дало? Нічого. І головне, ви б нічим Міші не допомогли.

- Хоча б Мішенька одужав, - каже Ольга. - Як би то було гарно!

- Треба в це вірити, - додає Марійка. - Так, я ще салат майонезний не їла, - накидаючи собі в тарілку.

- Його ще "Олів'є" називають, - продовжує тему Ольга. - Я собі теж візьму.

- А риба така смачна, - хвалить Микола. - Якраз і не пересолена, така, яка має бути. Капітально! Ну, ти, Олюсик, постаралась цього разу. І скільки ми витратили на це? Десь сотка пішла.

- Таде! - говорить Ольга. - 32 гривні.

- Так мало?

- А так всього багато! І ляшки в майонезі, і риба маринована, і салат майонезний, і трохи ковбаси. Все що має бути!

- А я ще апельсин і мандаринок купила, - додає Марійка. - Зараз будемо їсти. Хоч раз в рік можна собі таке позволити. Потім будемо цукерки їсти. Дивись, скільки їх багато. Аж 700 грам.

- І скільки ти за них дала? - питає Ольга.

- 9 гривнів.

- Ого! Де ти скільки грошей набрала? - дивується Ольга.

- Назбирала.

- Ага, назбирала! - каже Микола. - Батькові кишені почистила.

- Я в твоїх кишенях і не риюсь, - твердить Марійка. - Це я в мамкіному кошильку знайшла. Який в тебе, мамко, кошильок страшний, дірами так і світиться!

- Аби там гроші були, - каже Ольга, - а як він виглядає, то таке!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍