Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

глибокого медового кольору в Егейському морі не було сховане, і сонце освітлило його, зробивши золотавим. Вона була дуже красива, а вони вже багато місяців не кохалися. На жаль, зараз час не сприяв цьому, хоча місце було просто чудове. Попереду руїни храму Аполлона здіймалися над річкою, оточені гаєм високих, прадавніх дубів. Він із радістю кохався б із нею в цій романтичній місцині.

Френсіс зітхнув і, перехопивши її погляд, спрямований на нього, винувато всміхнувся. Вона тихо засміялася.

— Я також шкодую, Босвелле, — мовила вона, прочитавши його думки.

— То ти відьма, — усміхнувся він.

— Ні. Просто твоя друга половина, Френсісе. — І вона схопила його велику руку й притисла до своїх губ. — Чи дістанемося ми безпечно додому, Босвелле? — благально запитала вона.

— Ми дістанемося додому, Кат. Обіцяю.

Темпейська долина опинилася позаду, рівнини Фессалії знову постали перед ними в усій красі раннього літа, і не встигло ще сонце сягнути зеніту, як вони побачили мури прадавнього міста Лариса. Кат знову покрила своє прекрасне волосся, а Сьюзен сховала гарненьке обличчя в численних зборках чорної накидки — фередже — так, що видно було лише її очі.

Вони сплатили за те, щоб припнути човна, портовому наглядачеві, і він спрямував їх до причалу біля прибережного ринку. Вони стали на зупинку без жодних пригод.

— Будинок Саула Кіра недалеко, ми можемо дійти туди пішки, — сказав Ашер. — Він удівець, його діти виросли й роз’їхалися. З ним живе лише його овдовіла сестра, що піклується про нього. Ми поки що в безпеці. — І він повів їх залюдненим ринком, сповненим живої худоби та птиці, що мукала, бекала, мекала та кудкудакала. Увесь цей шарварок, окрім того, галас торговців, що намагалися якнайзисковіше продати свій живий товар, був просто оглушливий, і Кат полегшено зітхнула, коли вони перетнули ринкову площу.

Вони увійшли до маленького двору з жовтим цегляним будинком. Саул Кіра тепло їх привітав і доручив своїй сестрі Абіґейл опікуватися Кат і Сьюзен. Абіґейл бас Кіра підозріливо оглядала Кат, замислюючись, чи це й справді юнак. Кат і Сьюзен скинули головні убори, і довге волосся Кат розсипалося по спині. Старенька вдоволено кивнула.

— Що я можу для вас зробити? — запитала вона.

— Ванну, — видихнули Кат і Сьюзен разом і засміялися від такої своєї єдності.

За годину вони викупалися, вимили з волосся сіль морів. Абіґейл бас Кіра дала їм обом чистий одяг, а бандану й тюрбан Кат випрали й повісили сохнути. Євреї їх не носили, тож у будинку не було нічого схожого на такі речі.

Доки Сьюзен допомагала накрити стіл, Кат пішла до чоловіків. Босвелл обійняв свою дружину рукою.

— Є добрі новини… а є й погані, — сказав він.

— Які ж добрі? — запитала вона.

— Нас не переслідують. Вони зрозуміли, що не можуть натрапити на слід, тож вирішили сказати твоєму «власникові й господарю», що ти померла через викидень. І все ж нам слід рухатися далі обережно, бо я не хочу стикнутися з якимись представниками оттоманської влади й відповідати на їхні конфузні запитання або втрапити на очі работорговців.

Вона зітхнула.

— Слава Богу, що за нами немає погоні. Але які ж погані новини, коханий?

— Естер Кіра померла.

— Ох, Френсісе! Але зрештою вона була таки дуже старою, на другій сотні років. Що ж, нехай Господь благословить її душу. Вона в неї була справді широка.

— Так, — кивнув він. Був радий, що вона подумала, що Естер померла через свій вік. Насправді все було інакше. Раптом сталося різке коливання курсу турецької валюти. Містом полетіли чутки, і мешканців навмисно налаштували проти банкірів. Коли старенька Естер Кіра поверталася з палацу, де гостювала в матері султана, її викинули з паланкіна й закидали камінням. Наступного дня вартість валюти дивовижним чином повернулася до звичної. Естер Кіра на той час уже померла. Султан зі своєю матір’ю невтішно горювали, але ніхто не постав перед судом за це очевидне вбивство.

Утім, у родині Кіра чудово зрозуміли, про що попереджала їх смерть голови сімейства. Ашеру Кіра наказали їхати аж до Італії зі своїми підопічними й облаштуватися в Римі поруч зі своїм дядьком. Головна гілка банку Кіра повернулася до звичної роботи, хоча тепер вони намагалися бути якомога непомітнішими й залишилися без підтримки султана.

Кат не обов’язково було про все це знати. Лорд Босвелл не хотів обтяжувати свою дружину почуттям провини чи жалю. Найскладніша частина їхньої мандрівки була все ще попереду, і їй іще знадобляться вся її мужність і сила. Не було часу, щоб плакати. Він запитав її, чи не хоче вона переказати щось Латіфі-султан, але Кат вирішила дочекатися, доки вони не опиняться в безпеці в Італії. Тоді вона збиралася разом із листом надіслати своїй оттоманській кузині особливий подарунок — копію кулона Чири Гафіз.

Не варто було довго пробувати в Ларисі, тож наступного дня вони попрощалися із Саулом та Абіґейл і рушили вгору течією до Трикки. Коли вони пішли, Саул Кіра випустив голуба, що мав, прилетівши до Стамбула, сповістити про те, що старший син Елі Кіра цілим і неушкодженим погостював у Ларисі.

Вони дісталися до Трикки за два дні. І далі вдаючи прибережних торговців, вони продали свій невеликий вантаж — шовки для шиття корсетів — задоволеному крамареві, якому нечасто таланило бачити тканини такої чудової якості. Потім трохи навантажили свій човен товарами, які придбали нібито для обміну. Навряд чи комусь могло спасти на думку обшукувати човен, тож ніхто й не помітив, що навантажений він був переважно камінням.

Вони залишили Трикку наступного дня після того, як до неї дісталися, і почали поволі пливти вгору проти течії. Коли місто залишилося позаду, річка стала більш дикою, кам’янистою, а над порогами здіймалася кучерява піна. Босвелл та Ашер по черзі кермували маленьким човником, а Кат і Сьюзен змінювали одна одну на носі, звідки стежили за річкою перед човном. Коналл, учепившись у щоглу, сидів на хисткій жердині, звисока вглядаючись уперед, пильнуючи, щоб не втрапити в небезпечне місце.

Тепер вони не могли пересуватися ночами. Заради власної безпеки вони залишалися посеред річки, стаючи на морський якір, і завжди виставляли вартового. Місцевість навкруги ставала дикішою, тут траплялося все менше фермерів та пастухів і все більше розбійників.

Нарешті вони вже не могли далі мандрувати Піньосом. Вони дісталися майже до його витоку, і струмок став вузьким, мілким і надто кам’янистим. Тепер вони мали два дні пішки йти лісом, щоб дістатися до річки Вьоси в Іллірії, а потім іще трохи пройтися до місця, де Босвелл із