Джо Хілл - Пожежник

— А я тільки-но почав думати, що виборсався з вогню. Постарайся не турбуватися. Вже невдовзі я знову буду з вами.

— Ну ж бо, міс Вілловз, — промовила Еллі. Дівчинка вже сиділа у вантажівці за кермом, однієї рукою тримаючись за дверцята і виглядаючи на Гарпер. — Час рушати. Десь там ще повно озброєних чоловіків. І той плуг.

Гарпер кивнула, а тоді роззирнулася, сподіваючись востаннє глянути на Джона. Та його вже й сліду не було. Пожежника поглинув дим.

11

Пожежна вантажівка відкинула вбік уламки «шеві інтимідейтора», наче комашку, жбурнувши каркас автівки до кола каменів. Гора брухту з брязкотом налетіла на одну з кам’яних брил. До перевернутого «шеві», коли вантажівка тріпнула його, саме наближався Марті Кассельман. Він встиг відстрибнути, але затиснутий у правій руці «узі» затріскотів, відтинаючи хлопцеві три пальці на нозі.

Кремезний «фрейтлайнер» почав здавати назад від напівзаваленого охопленого вогнем руйновища, яке колись було каплицею. Чоловік за кермом угледів, як пожежна машина з гуркотом попрямувала пагорбом догори, та, коли Джейкоб нарешті спромігся розвернути «фрейтлайнер», за його дружиною, Рене Ґілмонтон і двома дітьми, що були з ними, вже й слід загув.

12

Еллі загальмувала вантажівку в місці, де ґрунтова дорога вливалася в Літтл-Гарбор-роуд.

— І куди тепер? — запитала дівчинка.

Гарпер визирнула з пасажирського сидіння, шукаючи очима іржавий синій кістяк шкільного автобуса. Фари на ньому були ввімкнуті. Худорлява дівчинка років п’ятнадцяти, з поголеною головою, лежала, згорбившись, на кермі. Хтось встромив їй у потилицю мачете.

Нік потягнувся до щоки Гарпер, повертаючи голову жінки до себе. Він сидів у неї на колінах. Від хлопця тхнуло смаленим волоссям, виглядав він так, наче пустився ловити яблука у тазку[162], повному червоного «Кул-Ейду» — обличчя було вкрите липкими плямами крові, але очі тепер світилися ясністю. Хлопець заговорив до неї жестами.

— Нік каже, що знає одне безпечне місце, — промовила Гарпер, зіщуливши при цьому очі. Жестами вона звернулася до малого:

«Що за місце?»

«Довіртеся мені, — відповів Нік. — Там безпечно. Ніхто нас не знайде. Я там ховав усе, що цупив».

Погляд Гарпер хлопчик зустрів з похмурим виразом:

«Це я злодюжка».

Книга 9

Пожежна

1

У перші хвилини по тому, як пробило північ і квітень прийшов на зміну березню, пожежна вантажівка мчала по Літтл-Гарбор-роуд аж до самого кінця, де дорога переходила у Саґамор-авеню. Нік жестом вказав Еллі, щоб звертала праворуч. Вони проїхали менш ніж милю, коли хлопець почав змахувати руками, щоб вона зупинилася.

Еллі повернула до входу на цвинтар «Саут-Стрит» — кладовища, яке збереглося ще з колоніальних часів, розкинувшись на півмилі завширшки. Дівчина спинила авто перед чорними воротами, замкнутими на довгий важкий ланцюг та навісний замок. Нік відчинив дверцята з пасажирського боку й зістрибнув з колін Гарпер.

Однією рукою хлопчик ухопив ланцюг і прихилив голову. Між його пальців, цівками скрапуючи на землю, зашипів розпечений рідкий метал. Ланцюг розпався на дві частини, і Нік розчахнув ворота, а його долоні й далі димілися. Еллі заїхала досередини, а тоді спинилася. Нік витягнув руки крізь решітку воріт, стулив шматки ланцюга у довільний вузол і міцно затис. Цього разу диму було більше, Нікові очі світилися двома розпеченими жаринами, а коли він випустив ланцюг з рук, ланки були знову приварені.

Цвинтар «Саут-Стрит» був таким собі містом, де більшість мешканців мали резиденцію під землею. Нік вів їх вуличками та алеями, звивистим передмістям і відкритими пасовиськами цього міста. Вони простували своїм шляхом, поки не дісталися ґрунтової стежки, яка тягнулася за кладовищем. Серед росистої трави та чагарнику на них чекало друге, скромніше кладовище: з дюжину автівок, різного ступеня занедбаності, брудні й вигорілі, покоїлися на ободах. Половина з них була занурена в зарості бур’яну, як острівці іржі — в мілке море отруйного сумаху.

До одного краю цього пристанища спочилих автівок прилягала присадкувата непоказна цементна будівля під бляшаним дахом. Нижче піддашка рядком примостилися вкриті павутинням вікна. З одного боку будівлі виднілися гофровані алюмінієві гаражні двері. База, з якої робила свої вилазки наземна команда, припустила Гарпер... звісно, в ті дні, коли цвинтар «Саут-Стрит» ще мав наземні команди. Трава по коліна, що здіймалася перед вхідними східцями, наштовхувала на думку, що робітники вже давненько не оббивали порогу цього місця.

Поза кучугурами брухту виднілася широка піщана яма, на дні якої лежала купа мотлоху, захована під шматами коричневого пластикового брезенту. Еллі припаркувала вантажівку між будівлею та «понтіаком фаєрбердом», звугленим до самої рами. Вона понишпорила під кермом, намацала кілька оголених дротів, зчеплених докупи, а тоді смикнула їх — пролунав сухий електричний тріск. Пожежна машина пихнула, загуркотіла, та врешті заглухла.

Вони сиділи в тиші. Крізь просвіт між дубів, у глибині парку, Гарпер бачила пласку бухту, вкритий галькою берег і ще кілька невиразних будівель на дальньому боці води. Просимо до цвинтаря «Саут-Стрит». Краєвид на пляж гарантовано. Тихі сусіди.

— Це все, звісно, добре, поки сонце не зійде. Тоді вантажівку буде видно з повітря, — промовила Рене.

Гарпер глянула на гаражні двері, будівлю наземної команди, і загадалася, чи не вистачить усередині місця для антикварної пожежної машини. Нік знову зіскочив з її колін і, розчахнувши двері, вистрибнув у розріджений туман.

— А ще я не впевнена, що ми досить далеко від табору Віндем, — провадила Рене. Її голос бринів похмуро та відсторонено. Жінка сиділа ліворуч від Гарпер, тримаючи в обіймах Ґілберта, стискаючи його тіло ногами. Голова чоловіка звисала на плече Рене, і жінка тримала його обома руками за талію. — У лісі є стежка. Звідси до стрільбища хвилин п’ятнадцять пішки. Минулого літа я кілька разів і собі ходила сюди.

— Але дорогою вийшло майже чотири милі, — зауважила Еллі. — І вони розраховуватимуть на те, що ми поїдемо далі, не спиняючись. Ні. Думаю, з цього щось вийде, якщо тільки ми вантажівку... що він надумав?

Дівчина розстебнула ремінь безпеки і вискочила надвір.

Нік забрався в піщану яму. Він відгорнув клапоть брезенту, відкривши сховану купу зів’ялих квітів, почорнілих вінків та запліснявілих плюшевих ведмедиків. Скорбота, вочевидь, теж мала термін придатності. Еллі наздогнала його, відшукала інший кінець брезенту і допомогла відтягти його до пожежної вантажівки. Кілька таких штук, і вони зможуть повністю сховати авто.

Гарпер вилізла з машини, вперлася руками в поперек і потягнулася, хрускаючи спиною. Тіло боліло, наче вона відходила від грипу; кожен м’яз нив, у суглобах щеміло.

Вона озирнулася до Рене.

— Зараз ми замаскуємо авто, а тоді зайдемо всередину, — Рене нічого не сказала, тож Гарпер докинула: — Думаю, час тобі