Джо Хілл - Пожежник

Плечі Рене смикнулися, коли жінка втомлено зітхнула.

— Гаразд. Спитай, чи Еллі допоможе занести Ґіла всередину.

На той час Еллі з Ніком уже дотягли шмат брезенту до вантажівки. Еллі напружилася і кинула збентежений погляд на Гарпер. Та кивнула їй, ледь помітно.

— Звісно ж, міс Ґілмонтон, — відказала Еллі безтурботним тоном, який аж ніяк не пасував її блідому стривоженому обличчю.

Витягати з пожежної вантажівки важкий труп Ґілберта Клайна було ще тією морокою. Рене тримала його попід пахви, пихкаючи та відсапуючись, підштовхуючи тіло до дверей з пасажирського боку щораз на кілька дюймів. Еллі взяла небіжчика за щиколотки, і тоді вони почали потроху зсовувати його, але Рене вдарилася головою і впустила тіло, верхня частина якого вмить завалилася. Голова Ґіла гепнулася об сходинку до кабіни. Рене пронизливо скрикнула, ледь не пірнувши услід за трупом.

— О, ні! — почала вона. — О, ні, о, ні, о, Ґіле, я зовсім слабка. Така безпомічна.

— Тихіше, — промовила Гарпер, обійшовши Рене й нахиляючись, щоб узяти Ґіла попід руки.

— Тобі не можна, — сказала Рене. — Ти на дев’ятому місяці вагітності.

— Мені ж не важко, — відповіла Гарп, хоча коли вона випросталася, в щиколотках запекло, а у спині стрільнуло.

Вони несли Ґілберта крізь високий чагарник, і росиста трава хльоскала йому по спині. Голова його гойдалася. На обличчі застиг стоїчний, майже впокорений вираз. Здавалося, його ясні блакитні очі ні на мить не випускали Гарпер з виду.

Коли всі вони дісталися до гаража, мерця довелося опустити додолу, тож Гарпер могла перепочити, а Еллі рушила шукати шлях усередину. Двері були замкнені, а ключа не знайшлося ні під килимком, ні під жодним з керамічних вазонків, які прикрашали східці ґанку (вазонків, повних ґрунту і квітучого врожаю з декоративних бур’янів). От тільки Нік не мав наміру заходити через двері. Він рухався уздовж стіни будівлі, роздивляючись піддашок. Врешті хлопчик спинився і тицьнув пальцем на одне з вікон. Воно було за добрих п’ять футів над його головою, настільки щільно припасоване до піддашшя, що здавалося неймовірним, щоб це вікно пропускало всередину бодай трохи світла. То був довгий, вузький отвір. В одній потрощеній шибці бракувало трикутного шматка скла. Жоден дорослий не спромігся би просунути руку в шпарину, але дитина — зовсім інша справа.

Еллі присіла, щоб Нік зміг залізти їй на плечі. Та навіть коли дівчина підвелася на повен зріст, він заледве діставав до вікна. Хлопцю довелося тягнутися, щоб просунути руку у вікно й повернути засув. Нік відчинив вікно, вхопився за підвіконня, підтягнувся і пірнув у темряву.

З іншого боку вікна, певно, була можливість злізти — якась поличка абощо, — бо Гарпер не чула, щоб хлопець приземлився. Він щезнув без жодного звуку.

— Цікаво, хто минулого разу допомагав йому туди забратися, — промовила Гарпер. Коли Еллі спрямувала до неї допитливий погляд, жінка кивнула на високе вікно. — Очевидно ж, що він і раніше таке проробляв, але Нік надто малий, щоб дотягнутися туди самотужки.

Еллі насупилася.

Вхідні двері прочинилися, Нік висунув зсередини голову і помахав, щоб вони заходили: мовляв, ласкаво просимо, почувайтесь як удома.

2

Коли почало світати, вантажівка вже повністю була похована під двома шматами брезенту: одним накрили авто спереду, іншим — ззаду. Гарпер сподівалася, що їм вдасться помістити пожежну машину в приміщенні, але гараж уже займали трактор «Джон Дір» та екскаватор. З гаків на стінах звисала акуратна, хай навіть і вкрита павутинням колекція граблів та лопат. Уздовж іншої стіни тягнувся чималий верстак. На нього вони й поклали Ґілберта, накривши його третім шматом брезенту.

Рядок вікон у глибині гаража відкривав краєвид на приміщення захаращеного кабінету: два столи, дошка оголошень на стіні, порожній кулер і диван вершково-зеленого відтінку, з тих, що нагадують шмарклі. Там вони і вклалися. Гарпер дістався диван. Еллі з Ніком спали в обіймах на підлозі, загорнувшись у сіру ковдру, яку дівчинка знайшла у задньому відсіку пожежної машини. Рене до них не приєдналася. Вона всілася на стільці, поряд з верстаком, не відпускаючи руку Ґілберта. Часом вона розмовляла з ним, часом сміялася, наче він сказав щось вкрай дотепне. Та здебільшого погладжувала його руку великим пальцем або притискала холодну долоню собі до щоки.

Нік сказав Гарпер, що це він злодюжка, і пообіцяв, що відведе її туди, де зберігав усе крадене. Але «Портативної мами» ніде не було видно. Так само, як і безлічі інших дрібничок, які позникали в таборі. Гарпер припускала, що Нік усе пояснить одразу, як буде готовий.

Вона лягла на бік і згорнулася калачиком, вкрившись чорною курткою. Ззаду на куртці було зображення самої Смерті: одна кістлява рука тримала косу... а інша здійняла догори мереживний ліфчик. Напис під малюнком проголошував: «ГРОБАРІ. ОСЕРЕДОК 13 — ЛИХІ ДО САМИХ КІСТОК». Від куртки тхнуло кавою та ментолом, від чого Гарпер згадала батька, який завжди розтирав шию, що нила, «Бенґеєм»[163]. Вона плакала, аж поки не заснула, думаючи про батька, який уже цілком міг бути мертвим і якого вона, ймовірно, ніколи більше не побачить. Але плакала Гарпер тихенько, стримуючись, щоб не турбувати решту.

Коли вона прокинулася, діти ще спали. Чи була Еллі досі дитиною? Споглядаючи її гладенькі щоки та довгі вії, Гарпер хотілося в це вірити. Та навіть уві сні тонкі, ніби різьблені, риси обличчя робили дівчинку більше схожою на молоду дівчину, яку не відпускали турботи й тривоги — надто заклопотану, щоб думати про дитячі забавки.

Крізь одне з панорамних вікон, які відгороджували гараж, Гарпер побачила Рене, яка вилізла на фанерний стіл і примостилася поряд з Ґілом, поклавши свою пухку руку небіжчику на груди. Високі вікна, що обрамляли піддашшя, визирали у невиразну темінь. Гарпер проспала увесь день, і проспала би ще й решту ночі, якби не була такою голодною. Невдовзі їм доведеться щось думати щодо харчів.

В офісі була довга кухонна стійка, вкрита ламінатом «Форміка», з раковиною, мікрохвильовкою, кавоваркою «Містер Кофі» та радіо, яке було таким старезним, що спереду мало вбудований касетний програвач[164]. Його вилка стирчала з розетки, проте електрики, звісно ж, не було. Був ще й холодильник, однак зазирати всередину Гарпер не стала — побоювалася відчути запах того, що могло там ще лишитися. Вона розвернула радіо і знайшла позаду отвір для шести великих батарейок D. У третій шухляді, до якої вона полізла, якраз знайшлася запечатана пачка таких.

Гарпер винесла радіоприймач з офісу в прохолодну дзвінку тишу гаража. Вона зупинилася біля верстака поряд з Рене та Ґілом. Брезент зісковзнув їм до пояса. На сорочці Ґіла були