Ольга Кост - Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост

- Я так сильно кохаю тебе, - хриплий голос пробігає по моєму тілами сиротами, відкликаючись аж в кінчиках пальців.

Задоволено посміхаюся у вуста хлопця та поглиблюю поцілунок ще більше, здається ми стаємо одним цілим, поєднані таким відвертим поцілунком. Зариваюся пальцями в м’яке волосся, ковзаю на колінах Алекса, притискаючись ще ближче.

Хлопець впивається пальцями в край моєї футболки, його гарячі губи опускаються на мою шию. Вологі поцілунки змушують мене вигнутись ще дужче. Тягнуся до футболки Алекса та стягую її з нього, вхоплююся руками до пряжки ременя, тим часом хлопець знімає мою сорочку.

- Я кохаю тебе, - шепочу в губи Алекса, відтягую зубами його губу та цілує ще глибше, поки пальці хлопця пробираються нижче моїм тілом.

Я приводжу себе до ладу – застібаю сорочку та намагаюся пальцями пригладити розтріпане волосся.

- Я маю відвезти тебе додому, - Алекс цілує кінчики моїх пальців. – Але я так не хочу цього робити.

- Нам залишилося почекати ще не так довго. Вже цієї осені ми будемо далеко звідси разом, - опускаю долоню на щоку хлопця та великим пальцем погладжую шкіру.

Додому доїжджаємо вже глухої ночі, тож я тихенько прокрадаюся. В будинку вже всі сплять. Хоч би один якийсь ліхтарик залишили. Навпомацки крадусь до своєї кімнати, тихенько закриваю двері та полегшено видихаю.

Вмикаю світло, обертаюся та налякано зойкаю. На ліжку сидить, спершись на подушки, Макс. Хлопець весело на мене дивиться.

- Як пройшло побачення? – посміхається брат. – Судячи з твого вигляду  продуктивно.

- Ти чого тут сидиш в темряві? Я ледь в штани не наклала.

Сідаю біля брата, він однією рукою притягує мене до себе.

- Хотів зробити приємне сестрі, сказати на добраніч. Тато до речі теж хотів.

- Вибач. Я втратила лік часу. Більше такого не буде. Дякую, що прикрив, - опускаю голову на плече хлопця.

Макс цілує мене в скроню і дужче притискає до себе.

- До твого випускного залишилося трохи більше тижня.

- Не нагадуй мені про це.  Вистачить Наталі, - позіхаю я.

- А що Наталі?

- Вона хоче розпланувати все наперед. Сукні, зачіски, макіяж. Словом усе. Вона вже підібрала варіанти і для мене.

- Ти безумовно йдеш з Алексом, - впевнено каже Макс.

- Ага.

- А Наталі піде сама? – вже тихіше питає брат.

- А що таке? – одним оком підглядаю за реакцією Макса.

- Я просто подумав, що якщо вона йде одна, то я міг би відвести її. Тільки заради того аби вона не почувалася самотньою,  - досить впевнено пропонує брат.

- Ти спізнився із запрошенням, плескаю хлопця по нозі. – ЇЇ вчора запросив Арнольд.

- Арнольд? – з насмішкою в голосі питає Макс. – Хто в біса цей Арнольд?

- Один з гравців команди, - потискаю плечима.

- Приятель Тома? – нервує Макс.

- Ні. Просто один із гравців. Запасний. Він ніколи наче і не виходив на поле або я такого не пам’ятаю. Але він хороший хлопець і здається сподобався Наталі.

- Чудово, - брат встає з ліжка та йде до дверей. – На добраніч, Ліві.

- Макс, потрібно бути сміливим у своїх діях. Якщо ти приїдеш відвезти Нат на випускний вечір, вона піде з тобою.

- На добраніч, - каже брат і тихо виходить з кімнати.

Я приймаю душ і миттєво засинаю.

Дні до випускного минають швидко, весь мій час зосереджено на підготовку та здачу екзаменів. Після екзамену з історію ми з Нат їдемо до Вілли за нашими випускними сукнями.

Із самого ранку я нервово поправляю шапочку випускника, поки Алекс везе мене до школи. Батьки з братом їдуть у машині за нами.

- Ластівко, все пройде чудово. Я буду поруч із тобою, - хлопець ніжно цілує мене у щоку.

Вся церемонія вручення дипломів проходить як уві сні. Я перебуваю у приємному передчутті майбутнього. Час від часу оглядаю присутніх у пошуках Алекса, натикаючись на його теплий погляд жовтневих очей. Ось ми підкидаємо шапочки.

Традиція зелених мантій та шапочок зберігається в нашій школі вже дуже давно. Хоча в іншій школі нашого міста все проходить без таких урочистостей.

- Люба, я заберу тебе о шостій, - Алекс ніжно цілує мене.

Заходжу в будинок, де мене вже чекає дбайливо розгладжена Мартою сукня. Сукня виконана у грецькому стилі ніжного пудрового кольору із ледь помітними блискітками , відкритий ліф з фігурним v-подібним вирізом, відкрита спинка, вниз розходиться ніби повітряними хмарами.

Проводжу пальцями по приємній тканині верху сукні. Вона наче символ нового початку – нового життя.

Після душу в моїй кімнаті мене вже чекає Джордж.

- Моя люба, в тебе сьогодні великий день. Не хвилюйся, ти станеш сьогодні королевою балу, а я тобі в цьому допоможу. Ця сукня теж робота Вілли? Ні, не відповідай, це точно її робота. Вона як шматок неба на сході чи заході сонця.