Ольга Кост - Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост

- Привіт. Джордж. Я вся в твоя, - посміхаюся я та сідаю на стілець біля мого туалетного столику.

Я поринаю у цей процес з головою, жартую з Джорджем, пліткуємо про деяких маминих подруг. І нарешті все готово. Я стаю навпроти дзеркала повністю зібрана. Джордж вже пішов, а я з цікавістю оглядаю себе. Волосся спадає на спину легкими хвилями, зібране на скронях, декілька тоненьких прядок обрамляють обличчя. Ніжний макіяж підкреслює жіночність. Я схожа на якусь грецьку богиню.

Поглядаю на годинник. Скоро приїде Алекс. Чую за вікном звук двигуна і пробираюся до вікна, відвигаю штору. Це приїхала мати. Звісно, навіть в день мого випускного в неї купа своїх справ. Дзвінкі кроки на першому поверсі свідчать про появу матері.

А ось і Алекс. Він залишає машину біля маминої та стоїть на вулиці. Хлопець проводить рукою по волоссю. Цей смокінг йому дуже личить.

- Серденько, - мама відчиняє двері. – Ти виглядаєш чарівно. Ну ж бо покрутися. Справжня принцеса. І вже така доросла.

Мама театрально змахує сльозу та обіймає мене.

- Ти вже така доросла, моя дівчинка. Гарно тобі провести час. Твій хлопець вже чекає тебе внизу. Ти готова?

- Так.

- Тоді я кличу батька.

Мама повертається з батьком.

- Моя дівчинка, ти прекрасна, - тато пригортає мене до себе. – Така вже доросла.

В очах батька з’являються сльози, які він змахує віями.

- Давайте ми не будемо сьогодні плакати, - посміхаюся я. – Я готова. Ведіть мене.

Беру тата під руку, а мама йде поруч у неї в руках моя сумочка.

Алекс чекає мене внизу. Він оглядає мене посміхаючись вустами.

Тато передає мою руку Алексу, плескаючи хлопця по плечі. Мама передає сумочку мені та цілує мене в щоку.

- Добре вам розважитись, діти.

Алекс відкриває для мене двері та пропускає вперед. Галантно допомагає влізти мені в авто із цією довгою сукнею. Хлопець заводить двигун, а я швидко цілую його в щоку.

Цей вечір буде казковим. Алекс робить гучніше радіо, а я з захопленням оглядаю будинки, які пропливають шляхом.

Скоро почнеться нове життя, це місто перестане бути моїм домом. Я нарешті знайду себе. Весь світ стане відкритим.

Алекс зупиняє машину біля парку навпроти школи.

 - Може трохи прогуляємося, - пропонує хлопець.

- Добре, - погоджуюся я.

Хлопець допомагає мені вибратися з авто, під рукою тримаю свою сумку, а другою переплітаю наші пальці. Ми мовчки йдемо алеєю, насолоджуючись компанією одне одного.

 - Ти якийсь тихий сьогодні, - перериваю тишу.

- Сьогодні прохолодно. Ось, візьми.

Алекс накидає свій піджак мені на плечі і веде мене далі. Ми знову йдемо далі вглиб мовчки.

Але раптом хлопець відпускає мою руку та стає навпроти мене.

- Ліві, я довго думав. І час вже це сказати, - погляд хлопця не виражає жодних емоцій,а голос схвильовано дрижить.

- Що сказати?

- Я все зважив і вирішив. Прийшов час все закінчити.

- Що закінчити? - не розумію я.

Алекс дивиться в мої очі, його погляд холодний відсторонений.

- Із самого початку наші відносини були поганою ідеєю. Ми надто різні.

- Що? Про що ти взагалі. Я тебе не розумію, - відходжу від хлопця на крок.

- Нам потрібно розійтися, завершити ці відносини, - твердо каже хлопець

- Ні, ні, ні,  – гірке усвідомлення накриває мене. - Я тобі не вірю. Все, що ти мені говорив. Твої почуття справжні. Я це відчуваю, вони такі ж сильні, як і мої, - мій голос зривається, сльози застеляють мої очі.

- Вибач мене, Ліві. Почуттів немає. Єдине, що важливе в моєму житті – це моя сімʼя, а ти не її частина та ніколи нею не будеш, - хлопець ріже мене своїми словами прямо по серцю.

- Боже. Ні. Ти обіцяв мені. Обіцяв, що не образиш, що все насправді. Я тобі вірила.

- Ти мене зовсім не знаєш. Я такий. Тут немає про що говорити. Час завершувати, - спокійно каже хлопець.

- Алекс, досить мені це говорити, - мій голос тремтить. – Я просто не вірю тобі.

- Я не кохаю тебе. Це єдина правда, яку ти маєш знати. Прощавай, Олівіє, - голос хлопця безбарвний.

- Ні. Ні, - кричу я. – Це якийсь розіграш. Дурний розіграш, скажи, що це розіграш, - б’ю кулаками хлопця в груди. – Коханий, будь ласка, скажи, що ти пожартував. Це ж лише жарт?

Благально дивлюсь на Алекса, а гарячі сльози скочуються по моїм щокам.

Алекс тримає мої руки за зап’ястя. Не можу зупинити себе і продовжую його бити в груди.

- Прощавай, моя маленька ластівко. Ти вільна. Забудь мене і лети далі.

Прохолодні вуста торкаються мого лоба востаннє. Алекс відпускає мої руки та відходить далі.