П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

вигляді, а й з яким змістом постали б перед нами, наприклад, Нотатки 1, с. 16, Зе, с. 38, «Продані шаблі», нотатка 6 quinquies, с. 58 «Пару слів про цього Паскуале» (у цьому випадку лише маленький просвіт нам відкриває примітка в дужках «Історія про Паскуале — Пікаро — Смердяков»), нот. 21, с. 112 «Блискавиці над ЕНІ», нот. 34ter, с. 160 «Наприкінці прийому» (тут теж підказкою є лише теза «наприкінці прийому написати вислів, який сказав пацієнт-шизофренік» Рогейм, якого процитував Браун), нот. 52, с. 211 «Молодий член» (Історія Турина), нот. 52b, с. 209 «Негро і Рошіо», нот. 100, с. 476 «Розповідь про чотирьох критиків та чотирьох художників», нот. 102, с. 485 «Коментарі у салоні», нот. 103, с. 503 «Пошуки нового Кармело Піза», нот. 104, там же «Повернення в Турин», нот. 105 там же, «Вокзал у Турині, пансіон „Сицилія: 20 (двадцятка)“», нот. 106 там же, «Епізод з двадцятьма», нот. 107 там же, «Зникнення двадцятьох, як вони зустрілися з фашистськими духами», нот. 108 там же, «Бомба», нот. 109 там же, «Видіння кровопролиття», нот. 103, ще раз, с. 503 «І Політичне об’єднання», 103b, с. 520 «Кінець» (лише кілька приміток), нот. 106b, с. 532 «Продовжуючи значне Відхилення», нот. 107b, с. 532 «Зустріч з Федькою?», а ще є навіть Нотатка 33 на с. 148, в якої взагалі немає назви. Коли бачиш ці «прогалини», які, до слова, відповідають за своїми ознаками кульмінаційним місцям первісного сюжету, як, наприклад, «кровопролиття на вокзалі», — розпачливе очікування, можливо, частково, може компенсувати пожвавлення уяви; тут мовознавство безсиле.

Незавершеність твору виявляється не лише у кількості того, чого бракує, але й якості того, що лишається. За рівнем викінченості навіть найрозлогіші Нотатки є досить неоднорідними. Редакція деяких з них, хоч і неостаточна, здається уважно вичитаною, стиль цих нотаток добре пильнували. А в інших — рука автора була невпевненою, й у них частіше з’являються ознаки, притаманні чернетці. У цих нотатках багато закреслень і чимало різноманітних позначок, бо автор збирався переписати їх згодом без поспіху, але саме цих переписаних варіантів бракує, а щодо альтернативних варіантів нічого не вирішено; виправлення, які покликані замінити існуючий варіант, написано від руки над рядком, і часто прочитати їх неможливо. Записано загальні наміри, яких у подальшому автор не додержався: наприклад, поєднати уривки, які не поєднані між собою, чи навпаки, розділити щось, навіть переписавши як новий розділ; записати якесь уточнення чи, нерідко, написати примітки, яких бракує; переробити пряму мову у непряму чи додати діалектизмів, змінити тон чи точку зору тощо. Й ідеться не лише про структуру твору в деталях. В одному випадку автор, через невдоволення написаним, понаписував цілу низку нотаток (насправді не без надлишкової абстрактної алегоричності, хоч і сповнених пошуками потрібних відтінків), а мету того, що слід переписати щось наново, автор означає у точних вказівках у дужках: «Написати різні видіння на Поворотах та у Колах, додаючи точніші епізоди та ситуації, які б більше нагадували оповідання» (коментар від 16 жовтня 1974 p., на нижньому березі нотатки 74а, с. 436; підкреслив Пазоліні особисто).

Не бракує у тексті й внутрішніх неузгоджень, які автор, вочевидь, мав би прибрати в остаточній редакції. Ось кілька найяскравіших прикладів:

У Нотатці 4 на с. 39 Карло, який народився у 32-му, провів «усе своє дитинство, починаючи з 1932-го до 1945-го, у Равенні». Звідси випливає, що, попри те, що місце народження точно не зазначено, це таки Равенна. У Нотатці 5 на с. 43 «народився в Турині» (однак «Турині» — це правка, яка стоїть над закресленим словом «Равенна»)… початкову та середню школу відвідував у Равенні; згодом вчивсь на інженера у Болонському університеті, з якого випустився у 1956-му. У Нотатці 6, с. 45 — він «народився в Алессандрії, вчивсь у Турині», але потім знову розповідається про його дитячі роки в Равенні та Болоньї. Можна було б говорити про віддалення, але не цілковите відчуження від оточення, яке в дійсності є більш знайомим автору; але віддалявся він саме у цьому напрямку, й сказати, чи його було б додержано — неможливо, як не можна сказати, де б спинився, врешті, його вибір.

У 19 Нотатці на с. 101 Карло має «чотирьох» сестер, а у нот. 8 на с. 65 та 72, а також 10bis на с. 81, раніше, всього «трьох», там же названо й їхні імена: «К’яра, Наталія та Емілія». Можна припустити, що «четверту» сестру було введено через легковажне перебування Віоли разом із сестрами, які «завжди тримали її при собі», с. 73, хоча вона не була їм сестрою, а лише «дочкою служниці», с. 101. Згодом, у Нотатці 125, с. 558, сестер знову троє: «К’яра, Емілія та Наталія».

Бонокоре, президента «Снам», у нот. 20 на с. 106 звати Енріко, а у нот. 22а, с. 116, — Ернесто. «Четвертий оповідач» повторюється у двох різних розповідях циклу «Епохе»: нот. 104а, с. 494, та нот. 103, с. 515. (Може, Нотатку 102а було написано пізніше, а вставлено перед нот. 103, а порядковий номер не виправлено.)

Зрештою, достатньо не лише неточностей у змісті, а й недоробок стосовно форми: надлишковість, приблизність, кострубатість стилю, а подекуди й у побудові речень, звісно, автор би прибрав.

Навіть щодо самої назви немає певності. На одній зі сторінок на початку записано лише назву РОМАН, на іншій лише VAS[386], на третій лише НАФТА. Чи йдеться про доповнення, у якому «Нафта» — це підназва твору, роману, який зветься «VAS» (лат. «посудина»), а може, що більш імовірно, альтернативна назва? Назва «VAS» (за якою ховається подвійний натяк на Данте: «vas d’elezione» («обрана посудина»), «natural vasello» («природна посудина»), у якому двоїсто накладається одне на одне «Благодать» та «Секс») більше ніде не зустрічається. «Нафта» знову повторюється на початку Другої частини (с. 519) «Сходинки», які зберігались наприкінці течки (тут с. 608—611), що були створені ще 1972-го й має лише одну назву НАФТА, там навіть пояснюється, звідки виникла ця назва: «Цілком випадково мені в очі впало слово „Нафта“ у якійсь газетній замітці, певно, з газети „Уніта“, тож лише обміркувавши [саме так] „Нафту“ як назву роману, я замислився над сюжетом, який мала б ця книжка. Мені вистачало менше як години для того, щоб відчути й записати цей „нарис“». Як незалежно один від одного засвідчують Ніко Нальдіні («Хронологія» у П. П. Пазоліні, «Листи», цит. пункт CXLI) та Енцо Сичільяно («Життя», цит. с. 352), назва VAS мала остаточно замінити НАФТУ. А за словами Паоло Вольпоні (цит. «Пазоліні вчитель та друг»), який посилається на останню відверту розмову з Пазоліні, «роман матиме назву „НАФТА“». Утім, ми досі сумніваємося. Можливо, автор відкладав вирішення питання про назву твору до того часу, коли він набуде остаточного вигляду.

Навіть означення твору як РОМАН, яке вдалося підгледіти, є досить умовним, позаяк, коли автор перейшов від задуму до