Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

Виживають найсильніші.

Найперше Северин повернувся до того самого хутору. Тіло Шарканя зникло, пориті віспою куль стіни зцілилися, всередині хати панував лад... Мабуть, справа рук Дарки, яка намагалася притлумити докори совісті.

На мить характерникові запаморочилося. А що, як останні місяці були лише кривавим маревом, жахливим сном, що він споглядає, поки його тіло маринується в Ґадриному полоні?

Не принижуйся до хованок у мріях.

Він скинув одяг і перекинувся. Вовком полинув до околиць, припорошених сніжною крупою. Прочісував побиті морозами поля, тривожив занурені в перший сон ліси, намотував кола великі та маленькі, аж знайшов посеред гущавини невеликого дубка, який боровся за місце серед інших дерев. Після короткого перепочинку Северин повернувся тепло вбраним, озброєним сокирою, з позначеною мотузком просікою за спиною. Завзято розчистив довкруж дубка галявину, аби ніщо не затуляло йому сонце. Скинув рукавицю, провів долонею по шерехатій корі.

— От я і знайшов тебе.

Стовбур відізвався знайомим теплом. Характерник впав на коліна і обійняв невелике деревце. Дав волю сльозам, що лишачи пекучі сліди на щоках. Пошепки розповідав.

Про пошуки Олі і Дарчину зраду. Про криваве полювання на хортів і їхню мізерну загибель. Про знайденого в залі Ради Сімох осавул чорнокнижника Рахмана і справжню історію Сірого Ордену.

— Не знаю, що він збирався вчинити з нами, якби не Павич...

Про загибель Савки і його поховання. Про святкування другого дня народження Олі...

— Розтелепа! Навіть подарунку не приготував, уявляєш? — Северин ударив себе по лобі. — Сподіваюся, ти не проти, що мала гостює у Ліни. Я міг відвезти її до Чорткова... Але мені здається, що між пані Яровою і Ліною ти обрала б Ліну, еге ж?

Про сенс кривавої угоди Ґаада та обидві умови для її розірвання. Про загибель її брата.

Дерево погойдувало гілочками.

Він показав шматок малахіту і невеликий конверт, що ховалися в одній кишені.

— Я напишу, аби мене поховали поруч із тобою.

Але ти не хочеш помирати.

— Я хотів розповісти все начистоту. Але після загибелі Енея, після всього пережитого... Я просто не зміг. Ти ж знаєш Малюка... Він би ніколи не погодився, аби я пішов на таку пожертву.

По Олю прийдуть. Рано чи пізно. Хто захистить твою доньку, Северине? Ти — її єдина кровинка в цьому світі.

— Складно захищати свій вибір померти, коли насправді хочеш жити. А я дуже хочу жити, виховувати доньку — це така проста мрія! Але вона нездійснена, розумієш?

Брешеш собі. Брешеш мертвій дружині.

— Лише нещодавно я збагнув, чому батько схибився на помсті і чому дедалі більше уникав мене — він просто хотів уберегти сина... Намагався захистити від шаленства Звіра, який зростав у ньому.

Ти сильніший за батька! Ти його вбив!

— Думаю, що він дозволив себе вбити. Аби власний син, а не хтось інший, спинив його кошмар. Але такого більше не має траплятися... Я не хочу, аби одного дня нашій доньці довелося вбити мене.

Тому покидаєш її напризволяще? Саму проти світу?

— Я багато міркував: а що, як дозволити комусь іншому рушити по той бік, стати глеком для Ґаада і знищити криваву угоду? Місячне ярмо спаде, вовче тіло зникне... Та чи зникне Звір? Цей триклятий Звір у моїй голові! Він не замовкає ні вдень, ні вночі. Я чую його голосніше за власні думки, цей отруйний шепіт просяк мене наскрізь... Я вже не розумію, де його голос, а де моя свідомість! І чи є між ними бодай якась різниця?

Ми з тобою одне ціле, Северине.

— Чи мою розколоту свідомість вже неможливо зібрати докупи? Я не знаю. Ніхто не знає. І Савки більше нема... Я не хочу жертвувати чужим життям, аби згодом перетворитися на божевільного, який марить помстою чи вбивцями за кожним рогом. Не хочу труїти життя єдиної доньки своїм шаленством, не хочу ховатися від неї, перетворившись на батька-привида!

Твоя пожертва буде намарною. Ніхто не піклуватиметься за твою доньку краще за тебе. Ти просто боягуз, який боїться взяти на себе батьківську відповідальність.

— Ох, Катре! Якби не відпустив тебе саму... Якби ми лишилися разом! Все було б інакше. Ми разом... І все... Не так...

Оля зненавидить тебе. Прокляне твоє ім'я. Відмовиться від прізвища.

— Але я зроблю все, як належно, Катре. Не знаю, чим усе завершиться, але я мушу довести справу до кінця. Небо свідок: це найважче і найважливіше рішення в моєму житті... Благослови неборака, Катре. Хай де ти є.

Просто прийми мене, Северине. Я — твій друг, а не ворог. Я — голос розуму, а не голос Звіра!

Оля щось пробурмотіла, і Чорнововк нашорошився: невже заговорила? Але дівчинка спала безгучно й безтурботно. Лінин чарівний талісман діяв... Навіть у їхню невеличку подорож характерник захопив його з собою.

— Бачиш, Олю? Татко стримав обіцянку! Тепер ти поїдеш із ним до Києва, а ми з Максимом чекатимемо вашого повернення!

Оля радісно ляскала в долоні, поки Ліна не вдягнула їй новенькі рукавички. Дівчинка захоплено придихнула, уважно роздивилися візерунки на долоньках і помчала гладити Хаоса.

З Северином розмова велася іншим тоном.

— Що в біса коїться?

— Гнат загинув...

— Я питаю про інше.

— Ми з Олею повернемося за тиждень до Різдва, аби встигнути до...

— Не забивай мені баки, — прошипіла Ліна. — Я питаю, що ти насправді надумав із Ґаадом.

— Ти занадто добре мене знаєш, — усміхнувся Северин.

— Розповім, коли повернуся.

— Ні, характернику, ти розповіси зараз.

— Поглянь-но! Вже почало сніжити, а нам з Олею треба доїхати до гостьового дому, допоки дорогу не...

Різнобарвні очі небезпечно звузилися.

— Ти. Розповіси. Зараз.

Чорнововк зітхнув, і вдав, нібито неохоче зізнається:

— Є дещо, крім серця...

— Я так і знала!