Дана Кейт - Сама собі автор, Дана Кейт

Я прокинулась, коли відчула, що світло з вікна спрямоване прямо на моє обличчя. Озирнулась і зрозуміла, що я не вдома і навіть не в Маринки. Блін!

Я повернулась і мені полегшало, бо я спала одна на великому дивані. Згадала, що вчора ми довго розмовляли і,мабуть,я заснула. Швидко піднявшись я зайшла у ванну кімнату. 

-Насть, - у двері постукав Мишко, - там на поличці зверху чисті рушники лежать.

-Так, добре, дякую

Я прийняла душ, одягнулась та вийшла на кухню. Кава вже була зварена.

-Я не знав, що ти будеш, тому приготував каву. Але якщо хочеш чай..

-Ні, нехай буде кава.

Я сіла за стіл.

- Як спалося? - усміхнувся хлопець.

-Добре, дякую. Я в шоці.

-Чому?

-Я вперше прокидаюсь у квартирі мало знайомого хлопця. Це ж нонсенс)

-Цікаво. А можна питання?

-Давай.

-А у тебе були серйозні стосунки?

-Ну я вчора ж розповідала про своє життя.

-То це все?

-Ну так, а що?

-Просто ти дуже мила і сором'язлива. Ну добре, чим займемося сьогодні?

-Я зараз доп'ю каву і піду додому.

-Але ми в іншому місті.

-Тоді поїду.

-Насте, я тебе відвезу.

-Тоді дякую.

Михайло на мене дивно глянув і пішов збиратися. Я не знаю, що зі мною відбувається. Вже сидячи в автомобілі Мишко знову запитав:

-Насте, може сходимо сьогодні кудись?

-Навіщо?

-Ну ти мені подобаєшся і ми могли провести час разом. Тим паче, вчора ти була дуже відкрита і щира , я подумав, що теж тобі подобаюсь. Чи мені здалось?

-Не знаю.

-Мишко різко загальмував і звернув на узбіччя.

-Насте, та що з тобою?- хлопець вдарив себе по ногах, - все ж було нормально!

-Міш, я не для тебе, зрозумій. Я не та дівчина, що тобі потрібна.

Він повернувся до мене. 

-А звідки тобі знати яка дівчина мені потрібна? Ти володієш екстрасенсорними здібностями чи займалась фізіогномістикою?

Ого!..

-Насте, ти дуже хороша і скромна дівчина і той хлопець, який врятував тебе від того покидька мав рацію, на таких як ти одружуються. Але щоб це колись сталося, ти маєш давати людям шанс. Не можна бути постійно їжаком з колючими голками. Потрібно робити помилки. Потрібно падати, збивати коліна, але підійматися, ставати сильнішою і знову йти далі. Я не психолог, але мені боляче на тебе дивитись. Ще вчора ти була тією дівчиною, на яку я дивився і заздрив сам собі, а сьогодні в тебе щось перемкнуло.

Він заплющив очі і видихнув.

-Так, у мене не найадекватніша компанія і не зовсім адекватні друзі. Я був ще тим гадом, який без розбору знімав дівчат і вони велись.Але мені набридло це, чуєш? Я втомився. Я хочу нормального життя з нормальною людиною. Я дав собі цей шанс, коли побачив тебе. Дай тепер і ти мені шанс і я доведу, що мене не треба боятися, бо я не ображу тебе.

-Міш, у тебе були стосунки, довгі чи короткі, але якісь були. Такий як ти завжди має купу шанувальниць і вони завжди будуть. А я не зможу ніколи стати частиною твоєї компанії, тому що бережу себе для одного єдиного і не хочу роздавати праворуч і ліворуч, як я вважаю, свою гідність.

Я це сказала?

-Насте, але ж я не прошу тебе  стати частиною моєї компанії, я прошу тебе спробувати стати частиною мене.

ВІн ще де-який час дивився на мене, а потім видихнув і повернувся. Завів автомобіль, увімкнув музику і ми поїхали. Всю дорогу додому ми мовчали, кожен думав про своє.

Вже зайшовши додому і впавши на своє ліжко я заплакала. Завжди любила копошитися в чиїхось думках, давати поради, а сьогодні я зрозуміла, що дуже потребую сама хорошої поради. Згадала слова Михайла про те, що ніколи не треба боятись робити помилки. Але я все своє життя боюся хлопців. Один їхній вигляд змушує мене стискатись від страху і придумати собі картину, де я лежу закривавлена у якомусь яру... бррр, перечитала книжок, мабуть.

Але я не знаю як мені вчинити.. У кого спитати?

Решту дня допомагала мамі, малювала з сестрою, сходила у магазин. Багато думала і , звичайно, ж чекала на дзвінок Михайла. Я не знаю до чого це все приведе, але хочу спробувати.

Все, я вирішила.

Залишилось тільки дізнатись, що вирішив він...