Наталія Паняєва - Вакансія на вбивцю

звіддалік долинуло гурчання знайомого вже двигуна. Він підвів голову — точно, той-таки старезний «опель», що на ньому поїхала Ніна. Вона поверталася! Він звівся на рівні їй назустріч, відчуваючи радісне збудження.

Яким же було Нінине здивування, коли побачила Віталія на лаві, там, де залишила! Він відчинив їй дверцята, допоміг вийти з машини.

— Ти ще не закінчила роботу? — запитав він.

— Не вистачило трохи орхідей, — відповіла Ніна.

— А що, у вас десь неподалік плантація?

— Ні, — засміялася дівчина, — просто тут, у туалеті, комора квітів. Дуже зручно — вода, завжди прохолодно і таке інше.

Гаранджа теж не втримався від посмішки:

— От як все просто, виявляється, без подвійного дна.

Ніна пильно подивилася на Віталія:

— А ви мене чекали?

— Узагалі-то так. Тут добре. А ще я хотів знову тебе побачити.

Дівчина зазирнула йому у вічі:

— Я теж про вас думала.

— А я пошкодував, що не попросився поїхати з тобою. Можна завтра скласти тобі компанію?

Ніна кивнула:

— Чом би й ні? Буду тут приблизно опівночі.

— Зустрінемося?

— Добре, — вона рушила до схованки з квітами.

Віталій подався слідом.

— А де ти продаєш квіти?

— На Подолі. Неподалік Контрактової площі.

— Там що, крамниця?

— Невеличка крамничка навпроти «Самсона».

Дівчина глянула на нього:

— А де ти живеш?

— На Лівому березі, — збрехав Віталій. — Ти така вродлива. Справді, дуже гарна.

Навіть при світлі місяця він побачив, як Ніна почервоніла від задоволення.

— Ти справді так вважаєш? — вона посміхнулася, і Віталій зрозумів, що їй було приємно почути ці слова. — Дякую.

Юнка взяла квіти й приготувалася вже сісти у машину.

— До зустрічі завтра вночі.

«Так, зустрінемося завтра вночі, — подумав Гаранджа. — Якщо, звичайно, мене не піймають з тілом цієї клятої дівки, коли я виноситиму її з номера. Як там кажуть: між небом і землею… Стільки всього може трапитися між двома безневинними побаченнями».

— На добраніч. — Ніна простягла руку.

Дотик прохолодної дівочої долоні видався Віталію напрочуд приємним. І він зрозумів, що якби зустрівся з нею раніше, то, можливо, не схотів би перевіряти себе таким кардинальним чином.

— На добраніч.

Він довго дивився їй услід, а потім повільно пішов до готелю.

* * *

Геннадій Калач спав, кінцівки його здригалися уві сні, рот був відкритий. Йому снилася його бідолашна дружина. Це був справжнісінький кошмар. Він знову бачив, як вона скандалить і жбурляє в нього тарілки. Від її криків кров холонула в жилах. У сні він вибігає з квартири, біжить через подвір’я, спотикаючись і галасуючи…

Репортер раптово прокинувся саме тоді, коли Маргарита підійшла до дверей номера. Вона на мить зупинилася, дістала з сумочки ключ і увійшла.

Геннадій побачив, як за жінкою зачинилися двері.

Він потрусив головою, проганяючи сновидіння, і машинально перевів погляд на годинник над дверима: за десять третя.

«Чи довго я спав? — подумав Калач і згадав, що востаннє дивився на циферблат за двадцять п’ять перша. — Тоді, мабуть, і закуняв».

Може, Жанна Задорожна пішла з номера Гаранджі, поки він спав? Ні. Навряд чи.

Адже він отямився якраз коли Маргарита повернулася, а отже, якби дівчина виходила, він обов’язково почув би клацання дверей.

Геннадій потягнувся був за фляжкою з горілкою, але тут знову зашумів ліфт. За мить він побачив Віталія Гаранджу, який ішов коридором. Геннадій уважно спостерігав за ним доти, допоки той не зайшов у номер. Двері за ним зачинилися. Отже, всі вдома. І навіть дехто зайвий.

Що ж буде далі? Де Жанна Задорожна? Геннадій зручніше вмостився у кріслі, приготувавшись до тривалого чекання. Та раптом йому здалося, що ще хтось суне коридором, тож Калач прудко звів фотоапарат і клацнув.

— Гей, — почулося несподівано над вухом. — Ти що тут робиш?

Геннадій опустив техніку.

— А ти хто такий, щоб питати?

Міцна мускулиста рука незнайомця потяглася до нього, і Калач миттю збагнув: той хоче відібрати єдину наявну в нього цінну річ — його «Нікон». Тож блискавично відкинувся у кріслі й задер ногу, аби захиститися.

Незнайомець тихо вилаявся, повернувся і почвалав геть.

* * *

У номері Маргарита швидко пройшла до своєї спальні, спиною відчуваючи моторошний холод із Віталієвої кімнати. Там переодягла розкішну вечірню сукню на звичайні джинси й вишукану гаптовану блузку. Потім, коли чекання стало просто нестерпним, вислизнула до вітальні, намагаючись рухатися якомога тихіше, наче її хтось міг почути, сіла на диван і прислухалася. За хвилину ввійшов Віталій.

Гаранджа рвучко роззирнувся і різко запитав:

— Ти ще не спиш?

— Наче я можу заснути. Мені треба побалакати з тобою, Віталію.

Той кивнув і сів, приготувавшись слухати.

Маргарита виглядала вкрай схвильованою, натомість Гаранджа зовні був цілком спокійним. На його обличчя не потрапляло світло від лампи, і дівчина не могла зрозуміти, що він відчуває насправді.

Вона запитала:

— Ти придумав, що робитимеш далі?

Після зустрічі з Ніною Віталію була неприємною сама думка про труп, про те, що від нього все ж доведеться позбуватися. Коли він збирався убити дівчину, йому здавалося, що це буде захоплива пригода. А зараз у нього на думці була лише Ніна і її ніжне личко. Гаранджа мріяв побачитися з нею знову і більш ніколи в житті не згадувати про мертву Жанну. Така різка переміна викликала подив і в нього. Невже він стає, як усі?

— Я покладу її в ліфт, відвезу на горішній поверх і залишу тіло там, — виклав він свій задум. — Ніхто не зможе визначити, де саме вмерла Жанна. Думаю, так буде найбезпечніше.

Маргарита уважно вислухала його, трохи подумала і кивнула. Внутрішнє чуття підказало їй, що саме через елементарність, ця ідея, можливо, і спрацює.

— Але тебе можуть побачити, — заперечила вона.

Віталій Гаранджа знизав плечима:

— Так, але… Немає жодного плану, який був би на сто відсотків гарантований від невдачі. Я піду на цей ризик, якщо, звичайно… — він замовк і кинув уважний погляд на жінку.

— Якщо, звичайно, що? — запитала вона різко.

— Якщо, звичайно, ти мені допоможеш.

Маргарита напружилася.

— Допомогти тобі? Але якщо тебе спіймають на гарячому, я стану співучасницею вбивства.

— Так, мабуть. Але я не наполягаю. Це всього-на-всього пропозиція. Мені просто треба, щоб хтось постояв на шухері в коридорі та дав би мені сигнал у разі, коли який-небудь гульвіса припреться, коли я затягатиму тіло до ліфта. Саме в цьому найбільший ризик — протягти труп по цілому коридору. Хтось може з’явитися на сходах.

— Ти збираєшся робити це зараз? — Маргаритин голос звучав напружено.

Гаранджа подивився на годинник: пів на четверту ночі.

— Так, мабуть, час. Зараз якраз затишшя, мертва година. Кращої можливості не буде.

— Просто