Наталія Паняєва - Вакансія на вбивцю

— Не треба. Напевно, дуже цікаво робити фільми? Мені хотілося б знятися в кіно. А ви знаєте когось із зірок?

— Кількох знаю.

Юнка на секунду зупинилася, подивилася на нього:

— А чи не знайомі випадково з Володимиром Горянським? У мене вдома є його фотографія з автографом. Цей актор мені завжди дуже подобався. Зустрічали коли-небудь?

— Зустрічав, але особисто не знайомий. А ви працюєте ночами?

— Я вночі тільки розвожу квіти, а вдень ними торгую.

— Але ж, мабуть, розвозка квітів не приносить багато грошей?

— Звичайно, небагато. Але це входить у мої обов’язки, та й для мене жодна копійка не зайва. Доводиться допомагати батькам, бо вони викохують мені дитину.

— Дитину? Хлопчика? Дівчинку?

— Хлопчика, — дівчина сором’язливо посміхнулася.

— Але ж ти сама ще дитина!

Юнка стиха засміялася:

— Саме враз.

— Як на мене, маєш чимале навантаження, — підсумував Гаранджа.

Вона знову посміхнулася:

— Так, але я проти цього не заперечую. А вам теж доводиться багато працювати?

— Іноді.

Він замислився. Цікаво, як би вона зреагувала, коли б довідалася, що він — відомий режисер Віталій Гаранджа. Ясна річ, було б великою помилкою сказати про це дівчині, хоча та його вельми зацікавила. Йому подобалося, як природно вона тримається, нічого з себе не корчить, поводиться невимушено й щиро.

— Як тебе звуть? — запитав Віталій.

Вона саме закривала капот.

— Ніна. А вас?

Гаранджа відповів не відразу:

— Віталій.

Він навмисно не назвав прізвища.

— А ви самі з Києва чи звідкись приїхали? — поцікавилася Ніна, знову вмощуючись за кермом.

— Місцевий. Та я багато їжджу. Оце скоро подамся до Норвегії.

— До Норвегії? Як би і я хотіла потрапити туди. Це якось пов’язано з кіно?

— Так. Ми там готуємося до зйомок.

Нарешті двигун завівся. Ніна жестом попрохала його відійти. Вона посміхнулася на знак вдячності, й машина почала віддалятися. І раптом Віталій гостро пошкодував, що не попросив дозволу поїхати з нею. Він засмутився і розізлився на себе за те, що ця думка спала йому запізно.

Гаранджа поглянув на годинник. Пів на другу ночі. «Цікаво, а вона ще повернеться сюди сьогодні?» До часу, коли йому треба буде повертатися до готелю, залишалося години зо дві, тож він вирішив посидіти у сквері, сподіваючись побачити Ніну знову.

Сидів, палив, чекав, коли знову почує звук мотора.

Розділ 5

Маргарита їхала у своєму «фольксвагені-гольфі» у напрямку готелю «Палас», поруч із нею сидів газетяр Ігор Кочет. Позаду влаштувалася його дівчина. Решта компанії їхала іншою машиною. Маргарита була давно знайома з Ігорем, але дівчину його бачила вперше, що, проте, було не дивно, зважаючи на те як часто він їх міняв. Давнє знайомство дозволяло їй не підтримувати розмову. Та й дівчина Ігоря балакала без угаву.

Вечеря була чудовою, особливо вдалися шеф-кухареві лангусти — фірмова страва ресторану, просто пальчики оближеш. Серед дружньої і невимушеної атмосфери Маргарита почувалася вкрай незатишно, постійно переконувала себе, що все гаразд, що вона спокійна і задоволена життям. Але відчувала — насправді все було не так.

Вона нервувала й навіть на мить не могла забути, що чекає на неї в готелі. І якщо в ресторані їй вдалося приховати своє нервування, то тепер, у машині, відчувалося напруження, якого не могла перервати безневинна балаканина дівчини на задньому сидінні.

Незважаючи на пізню годину, звідкись виринув «форд», рухався попереду і не давав себе обігнати. «Фольксваген» тримався на відстані одного метра від заднього бампера сусіднього авто. Не витримавши, Маргарита щосили натисла на сигнал, додала газу, і машина, що йшла попереду, ледь не вилетіла на тротуар. «Фольксваген» кулею проскочив повз «форд».

«Чого вона так хвилюється? — запитав себе Ігор, скоса поглядаючи на Маргариту. Вона сиділа, не кліпаючи, рухалися лише кисті рук. — Зазвичай така весела, говірка, а сьогодні вночі весь час мовчить, про щось думає».

— У тебе все гаразд? Нічого не трапилося? — наважився він запитати.

Маргарита мовчки продовжувала дивитися прямо перед собою.

— Гей, що трапилося? — Кочет підвищив голос. — Ти мене чуєш?

Жінка озирнулася на нього, потім посміхнулася:

— Даруй, я просто замислилася.

— Розкажи, про що, — попрохав Ігор. — Мені здається, з тобою не все гаразд. Ти весь вечір, як сновида.

Увесь вечір Маргарита думала про мертву дівчину, і чим більше вона про це думала, тим більше нервувала. Яку дурницю скоїв Віталій, захотів довести свою зверхність, а в результаті молода дівчина, здібна актриса, нежива лежить тепер у шафі, наче якась річ. Кілька разів жінка ловила себе на тому, що хоче сказати про це вголос, проте вчасно себе зупиняла.

Зараз треба допомогти Віталію. Вона сподівалася, що сьогоднішня справа закінчиться добре для Гаранджі, а отже, і для неї. Коли все буде позаду, Маргарита спробує влаштуватися десь-інде, перемінити насамперед своє життя, а тоді буде добиватися, щоб Віталія ізолювали, чи що. Адже не можна допустити, щоб такий випадок повторився. Одного дня все може скінчитися інакше. Нема ж гарантії, що йому не схочеться повторити свій «експеримент», коли яка-небудь безневинна дівчина знову потрапить до його рук. І загине…

Маргарита розізлилася на себе за те, що не зуміла приховати сум’яття від друзів, і спробувала відвернути Ігорову увагу:

— Не сердься, дорогенький! Я думаю про ремонт, учора проглядала журнал з інтер’єру і зрозуміла, що де в чому дала маху.

— Серденько, невже про це — ти міркувала цілий вечір? Я думав, що трапилось дещо важливіше.

— А хіба для мене є щось важливіше, ніж ремонт у квартирі Гаранджи, тобто нашої спільної квартири? Ти не розумієш, любий.

Якщо я насправді дам маху, це буде катастрофа.

Вона засміялася, посміхнувся і Кочет.

— Мені здається, — сказав Кочет, — тут усе залежить лише від грошей. Точніше, від їхньої кількості. Я не маю комплексів. Для мене гроші — це все. Просто треба мати їх достатньо, аби не закінчилися у найвідповідальніший момент.

«Хіба гроші, — думала Маргарита, — можуть виправити те, що накоїв Гаранджа? Звичайно, можна спробувати найняти найкращих адвокатів, підкупити слідчих і суддів, але нічого вже не допоможе змити пляму бруду з моєї спідниці. Ніякі гроші не змусять пресу мовчати».

Жінка поглянула на годинник. Було чверть по другій. Гаранджа, мабуть, уже чекає на неї. Вона повинна допомогти йому сховати тіло Жанни. Згадавши про це, Маргарита затремтіла. «Що він придумав? Як він сподівається винести тіло з готелю? Що означає його фраза у кінозалі? «Точний розрахунок — запорука моєї безпеки».

Машинально вона ще дужче натисла на газ. Решту шляху вони проїхали мовчки.

* * *

Гаранджа все ще сидів у сквері, коли