Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

Він затнувся, не договорив, проте його руки метнулися вгору, мовби в німому благанні до святих, які мали б щось пояснити, поставити на місце. Але вони мовчали. Святі завжди мовчать.

— Маестре, я дуже вдячна вам за допомогу, — видушила Канре з себе, сподіваючись, що заспокоїть Преста.

— Чергова брехня. Ви завжди дякуєте за добрість. Коли вас карають, коли принижують — ви тільки дякуєте чи вибачаєтесь. Нічого справжнього.

Канре не витримала. Упала на коліна та опустила голову до підлоги. Це було так природно: прохати вибачення, навіть коли не усвідомлюєш провини, просити милості, бо тільки так і можна. У думках її гарячково промайнули всі страшні історії про чаротворців та їхнє узаконене божевілля. Про те, як один маестр спопелив слуг у своєму домі, щоб випробувати новий бойовий чар. Як господиня зняла шкіру зі служки, коли та не почистила від ворсистої шкірки суланнські персики до столу. Як, як, як… Історій було надто багато. Хай навіть половина з них — казки. Може, і цей ось…

— Припини, — натомлено видихнув маестр. — Підведися.

Канре заворушилася повільно, думаючи, як, у біса, вона повинна поводитися, щоб не прогнівити оцього шаленця?

Маестр підійшов. На підлозі простяглася його видовжена тінь у смузі місячного світла. Пальці зімкнулися біля ліктів Канре.

— Очі на мене.

Цього разу вона послухалась.

Жаррак торкнувся її губ з несподіваним напором. Швидко відсторонився — мовби обпекло.

— Тільки так? — спитав.

Дівчина мовчала.

— Тільки так? — перепитав чаротворець.

— Як ви того бажаєте, маестре, — вишепотіла Канре.

Бо а чого ж він іще хотів? Вони не в рівних умовах, аби ставити такі питання. Забажає вона його відштовхнути — і поплатиться. Забажає вона його — і поплатиться ще гірше.

Юнак невесело розсміявся.

— Я волів би, щоб ти сказала правду, не думаючи про нашу відмінність. Щойно, в коридорі — даремно я втрутився?

— Ні. Не даремно. Але так само, як ви відмовилися порушувати закони Франу про бойовий чар, я не порушуватиму правил своєї роботи. З тієї причини, що вона мені необхідна. З тієї причини, що…

«Могутній чаротворець стратив мою найдорожчу, найріднішу людину, коли вона не догодила йому, і я боюся вас усіх гірше, ніж клятої синьки. А тебе боюсь особливо. Робиш, що заманеться, а я не знаю, що маю чинити згідно з твоїми химерними поглядами. Так бути не повинно, бо це зле скінчиться, юначе з крижаними очима».

— Тоді не порушуймо правил. — Жаррак відпустив її та заусміхався, як звично. — Не порушуймо їх, доки не стане очевидно, що деякі правила не мають сили… А тепер мені необхідна твоя допомога.

— Слухаю вас, маестре.

— Вино. Треба залити мій вихідний костюм вином. Тітонька згадувала, що в Кламанса довгий язик. Мабуть, уже половина гостей почули, як я пообіцяв тобі прочуханку. Варто підстрахуватися й мати «сліди злочину».

Канре вагалася кілька секунд, але напруга відступила, й роздуми кинулися в потрібному напрямку.

— Мабуть, краще залити вашу одіж чаєм — легше відіпрати, — запропонувала вона.

Жаррак похитав головою.

— Ні, благаю тебе, тільки вино! Я ж не хочу, щоб той жах з мереживним комірцем відіпрали. Франська мода зведе мене в могилу швидше, ніж атака півдня.

Інцидент із вихідним костюмом минувся на диво гладко. Маестра Альвіанні висварила Канре наступного дня, проте племінник запевнив її, що криворука служка вже покарана, і на тому про це забули.

— Не думай, що тобі все з рук сходитиме, — цвиркнула Юонна на вухо Канре, коли вони складали кремові наволочки й покривала до шафи. — Те, що ти улюблениця тут, може й боком вилізти.

— А ти, мабуть, воліла б, щоб мене прогнали? — спитала Канре з викликом.

Юонна закинула голову і тихо розсміялась.

— Ой, та навіщо воно мені! Я все одно скоро відправлюся до великого дому на роботу. І буду під протекцією самого маестра Преста! Персональною протекцією, — оскалилася вона так, аби Канре остаточно зрозуміла, про що йдеться.

Жарракове лице промайнуло перед внутрішнім зором дівчини. Вона й не помітила, щоби племінник пані виявляв інтерес до Юонни. Проте подруга не брехала би про зміну роботи, аби подражнитись. А що думають собі високорідні, особливо такі чудернацькі, як Жаррак, і вгадувати не варт.

— Що ж, добре, — смикнула плечима Канре. — Я за тебе тішуся.

Вона зовсім не тішилася, але Юонні було байдуже — та вже наготувалась розповідати далі.

— Навіть не уявляю, як ви тут без мене впораєтеся! Не думаю, що господині вийде завиграшки знайти когось такого ж ревного й умілого. Одразу ж, коли великий маестр приїде з переговорів, я переберуся в його дім.

— То це ти про старшого Преста?

— А чого ти так усміхаєшся? Думаєш, він і тебе покличе? Ні, все-все, момент втрачено! Пан запримітив мене, коли заїжджав на гостину кілька тижнів тому. Навіть квітку подарував! Ну, пригадала, дірявоголова?

Дівчина відшукала в спогадах день, коли маестра її прогнала, — тоді їй прислуговувала Юонна й дуже тішилася, що високий гість звернув на неї увагу. Проте ці спогади сховалися в глибині пам’яті. Бо того ж дня Канре бачила й сутичку Жаррака, а по тому він зцілив її руку… А он як обернулося.

— Будь обережною, — щиро мовила вона Юонні. — Маестр Прест — королівський чаротворець…

— Саме так! — усміхнулася служка, котра вкладала в слова «королівський чаротворець» інші думки, ніж Канре, навчена минулим. — Тому скоро в мене буде нова, прегарна одіж. Зарплата до небес підстрибне. А житиму в розкішному домі, куди — ах! — навіть дофін приїздив із візитом. Так-то!

Увечері, коли маестра грала в карти з паніями Валлі та Ортес, Канре, звільнену від потреби ходити за господинею назирці, знову