Зигмунд Фрейд - Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд

розповідаючи про «джерела» сексуального збудження, можемо висунути гіпотезу, що всі сполучні шляхи, які ведуть від інших функцій до сексуальності, мають бути прохідними і в зворотному напрямку. Якщо, наприклад, загальне в обох функцій володіння зоною губ є причиною того, що при прийманні їжі виникає сексуальне задоволення, водночас пояснює порушення у прийманні їжі, якщо порушені ерогенні функції загальної зони. Якщо нам відомо, що концентрація уваги може викликати сексуальне збудження, то нам нав’язується припущення, що завдяки впливу таким же шляхом, але лише в зворотний бік, сексуальне збудження впливає на можливість зосередити на чомусь увагу. Значна частина симптоматології неврозів, яку я пояснюю порушенням сексуальних процесів, виражається в порушенні інших, не сексуальних тілесних функцій, і цей незрозумілий раніше вплив стає менш загадковим, якщо він є лише паралеллю до того впливу, що чиниться при сексуальному збудженні.

Проте шляхи, за якими сексуальні порушення переходять на інші тілесні функції, мають у стані здоров’я виконувати важливу службу. Після цього мало б відбуватися залучення сексуальних сил потягів до інших, не сексуальних цілей, тобто сублімації сексуальності. Маємо закінчити визнанням, що про ці, безперечно наявні, ймовірно, прохідні у тому й іншому напрямку шляхи нам відомо ще дуже мало.

III. Перетворення при статевому дозріванні

З настанням статевої зрілості починаються зміни, які мають перевести інфантильне сексуальне життя в його остаточні природні форми. Сексуальний потяг раніше був переважно аутоеротичним, тепер він знаходить сексуальний об’єкт. До того його дії виходили з окремих потягів та ерогенних зон, незалежних одна від одної, та шукали певну насолоду як єдину сексуальну мету. Тепер подається нова сексуальна мета, для досягнення якої діють спільно всі часткові потяги, тоді як ерогенні зони коряться примату генітальної зони. Позаяк нова сексуальна мета наділяє обидві статі дуже різними функціями, їхній сексуальний розвиток набуває різного спрямування. Розвиток чоловіка послідовніший і доступніший для нашого розуміння, між тим як у жінки настає навіть такий собі регрес. Запорукою нормальності статевого життя слугує лише точний збіг обох, спрямованих на сексуальний об’єкт і сексуальну мету течій, ніжного та чуттєвого, з яких перше містить у собі все, що залишається з раннього інфантильного розквіту сексуальності. Це схоже на прокладання ту­нелю з двох боків.

Нова сексуальна мета у чоловіка полягає у відділенні сексуальних продуктів; вона зовсім не чужа й колишній меті — досягненню насолоди, навпаки, максимальна кількість насолоди пов’язана саме з цим прикінцевим актом сексуального процесу. Сексуальний потяг починає тепер слугувати функції продовження роду; він стає, так би мовити, альтруїстичним. Щоб це перетворення вдалося, необхідно при цьому процесі брати до уваги початкову схильність і всі особливості потягу.

Як і в будь-якому іншому випадку, коли в організмі повинні мати місце нові зв’язки та поєднання в складні механізми, так і тут виникає можливість появи хвороб­ливих порушень завдяки ненастанню цього нового ладу. Всі болісні порушення статевого життя з цілковитою підставою можна розглядати як затримки в розвитку.

Примат генітальної зони та попередня насолода (vorlust)

Перед нашими очима чітко відкривається вихідний пункт і кінцева мета описаного ходу розвитку. Проміжні переходи багато в чому для нас ще перебувають у темряві; маємо залишити в них ще не одну загадку.

Найістотнішим у процесах, які супроводжують настання зрілості, вважали те, що найбільше кидається у вічі, — помітне збільшення зовнішніх геніталій, на яких латент­ний період дитинства відбивається відносною затримкою росту. Водночас і розвиток внутрішніх геніталій на­стіль­ки просунувся вперед, що вони виявляються спроможними виділяти статеві продукти або сприймати їх для створення нової істоти. Таким чином з’явився дуже складний апарат, який чекає того, щоб ним скористалися.

Цей апарат має бути застосованим, і спостереження демонструють нам, що до нього можуть дійти подразнення трьома шляхами: із зовнішнього світу, завдяки збудженню вже відомих нам ерогенних зон; із внутрішніх органів і — у спосіб, який ще належить дослідити, — з духовного життя, яке саме є сховищем зовнішніх вражень і прий­мачем внутрішніх збуджень. Усіма трьома шляхами викликається той самий стан, який назвали сексуальним збудженням і який проявляється двоякого роду ознаками, душевними та соматичними. Душевні ознаки полягають у своєрідному відчутті напруги вкрай імпульсивного характеру; серед різноманітних тілесних змін на першому місці стоїть ряд змін геніталій, що мають безсумнівний сенс, а саме: готовності, приготуванню до сексуального акту (ерекція чоловічого органу, поява вологості в піхві).

Сексуальне збудження

З характерною напругою сексуального збудження пов’язана проблема, вирішення якої настільки ж важке, наскільки величезне її значення для розуміння сексуальних процесів. Незважаючи на панівне в психології розмаїття думок з цього приводу, вважаю за доцільне наполягати на тому, що відчуття напруги має носити в собі характер неприємного. Для мене є визначальним, що таке почуття приносить із собою прагнення зміни психічної ситуації, збуджує до дії, що абсолютно чуже суті відчутої насолоди. Якщо ж зарахувати напругу сексуального збудження до неприємних відчуттів, то стикаєшся з фактом, що воно, поза всіляким сумнівом, пережива­ється як приємне. Сюди домішується задоволення від напруги, викликаної сексуальними процесами; навіть за підготовчих змін у геніталіях ясно спостерігається своє­рідне відчуття задоволення. Який зв’язок має ця неприємна напруга з цим відчуттям насолоди?

Все, що стосується проблеми «насолода—незадоволення», зачіпає одне з найболючіших місць сучасної психології. Ми спробуємо за можливості більше дізнатися про це, виходячи з наявного у нас випадку і не звертаючись до проблеми в її повному обсязі. Кинемо спершу погляд на той спосіб, яким ерогенні зони підкоряються новому порядку. За виникнення сексуального збудження вони відграють важливу роль. Найвіддаленіша від сексуального об’єкта зона (очі) за умов залицяння до об’єкта найчастіше опиняється в такому становищі, що подразнюється тією особливою якістю збудження, джерело якого в сексуальному контексті називаємо вродою. Тому процеси сексуального об’єкта називають «принадами». З цим подразненням, з одного боку, вже пов’язана насолода, а з іншого — його наслідком є те, що сексуальне збудження посилюється або спонукається. Якщо додається збудження іншої ерогенної зони, наприклад, мацання рукою, то досягається такий самий ефект, — з одного боку, відчуття насо­лоди, що посилюється миттєво завдяки насолоді від змін «готовності», а з іншого — подальше посилення сексуальної напруги незабаром переходить у цілком конкретне неприємне відчуття, якщо йому не надається можливості додавати насолоди. Зрозумілішим може бути інший випадок — коли не збудженій сексуально особі дотиком подразнюють ерогенну зону, наприклад, шкіру на грудях у жінок. Цей дотик уже викликає відчуття насолоди, але водночас більше, ніж будь-коли, здатен пробудити сексуальне збудження, що потребує наро­стання насолоди. У цьому й полягає проблема: яким чином відбувається те, що одна насолода викликає потребу в іще більшій насолоді.

Механізм попередньої насолоди

Роль, що випадає при цьому на долю ерогенних зон, зрозуміла. Те, що стосувалося однієї з них, слушне і для всіх. Призначення їх усіх — привнести певну частку насолоди завдяки відповідному подразненню; насолода посилює напругу, яка, зі свого боку, має дати необхідну моторну енергію, щоб довести статевий акт до логічного кінця. Його передостання частина складається знову ж таки у відповідному подразненні ерогенної зони, власне, генітальної зони на glans penis за допомогою пристосованого для цього об’єкта слизової оболонки піхви; під впливом насолоди, яке