Джефрі Тріз - Слідами змови
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хлопець звільна розповідав про всяку всячину — наприклад, про книги, що їх він читав, — але жодним словом не згадав про себе, про свою сім'ю, школу чи про свої рідні місця. Якось він прохопився, що вже раз був у Лондоні, але коли я почав допитуватися, хлопець став глухий і німий, як стіна. Ночували ми з ним разом у повозі, але він ліг спати з протилежного боку. В мене виникла підозра, що Кіт не тільки нахаба, а ще й замазура, бо я не помітив, щоб він зранку вмивався. Правда, він заявив, що встав рано і вмився, поки всі спали, але таку відмовку мені доводилося чути часто — я сам вдавався до неї не раз у холодну погоду.
Години за дві ми мали вирушити до Ланкастера. Місіс Десмонд, що піклувалася нами як мати, зазирнула у фургон.
— Я не збираюся втручатися не в свої справи, — сказала вона, — але тут є один чоловік, який їде на північ і каже, що відвезе листи. Я його знаю давно, він мандрівний торговець і їде по селах з крамом. Людина він чесна. Якщо бажаєте, сповістіть своїх, що ви живі-здорові.
— Дякую вам, місіс Десмонд, — відповів я. Кіт сказав, що теж напише.
Ми швидко відшукали каламар, перо та папір і, полягавши долілиць у фургоні, заходилися писати. Я, складаючи листа, не забував, що він може потрапити до рук ворога. Місіс Десмонд порадила, щоб мої родичі відписували на її ім'я в таверну «Королівська лілея», у Саутварку[8]. Коли небезпека мине і я зможу вертатися додому, вони сповістять мене листовно.
Кіт писав швидко, як письменник, що заробляє собі на життя пером. Поки я скінчив свого листа, він устиг написати два. Ми разом пішли до заїзду і запечатали їх.
— Давай я віднесу листи, — запропонував я, сподіваючись прочитати адресу.
— Ні, дякую. Я віднесу сам. Може, захопити й твій?
На це я не міг погодитися. В трупі я був відомий під ім'ям Пітера Брауна, а листа заадресував місіс Браунріг. Я не хотів, щоб Кіт це помітив.
— А ти не кобенися, — сказав я. — І не думай, що мені цікаво вивідати твої таємниці.
Щоб дошкулити йому, я вихопив у нього з рук листи. Та не ступив я й двох кроків, як він стрибнув до мене, наче розлючена кішка, видер свої листи і, перш ніж я отямився, зник за рогом будинку.
Вони побули у мене в руці лиш одну секунду, але навіть за цей час я встиг прочитати адресу на верхньому конверті. Він був адресований: «Серові Філіпу Мортону, Лонсдейл Гол, біля Кезіка».
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
ХТО ТАКИЙ КІТ КЕРКСТОУН?
Хто ж такий Кіт Керкстоун? Чому він листується з моїм єдиним у світі ворогом?
Це питання мучило мене кілька день, не даючи втішатися новим цікавим життям — длявими переїздами з одного незнайомого міста до іншого, безтурботним товариством акторів, виступами на сцені, де я з'являвся у пишному червоному, жовтому й бузковому вбранні, що годилося б і до королівського двору.
Кіт Керкстоун скаламутив мені душу. Інші актори казали, що я ставлюся до нього упереджено. Але ж у мене були на це підстави.
Я ніяк не міг збагнути, чию руку він тягне. Якщо йому все відомо, чому він не піде до першого-ліпшого судді й не викаже мене? Це було б не важко зробити. В кожному місті, де ми лаштувалися виступати, нам треба було спершу дістати дозвіл, підписаний двома мировими суддями. Часто хтось із хлопців супроводжував Десмонда, коли він ішов по дозвіл. Кіт мав цілковиту змогу перемовитися з суддями.
Проте зі мною нічого не сталося, і, коли ми минули з півдесятка міст, я перестав очікувати, що ось-ось відчую на своєму плечі констеблеву руку. Кіт не дуже мною цікавився — правду казати, він не цікавився ніким, а жив дивним осібним життям і забував про все на світі, коли йому потрапляла до рук яка-небудь книжка. Інші хлопці, Том, Деніс і Гаррі, пробували прилучити його до наших ігор: ми дуже весело бавили вільний час — грали у футбола, борюкались, купалися в річці. Та навіть у найбільшу спеку Кіт не хотів іти з нами на річку — мабуть, боявся, бо не вмів плавати. Коли я йому це сказав, він так і спахнув:
— Щоб ти знав, я Алсвотер можу переплисти!
Навіть у найвужчій частині те озеро було не менше як з чверть милі завширшки. Отож я зауважив, що повірю йому лише тоді, коли побачу це на власні очі. Але він тільки знизав сердито плечима і відійшов, не мовивши й слова. Після цього випадку хлопці остаточно стали на мій бік. Їм не дуже подобалося, що якийсь зайда відразу ж позабирав собі найкращі ролі. Правда, для Гаррі тепер це було байдуже, бо його голос уже зламався, а сам він так витягся, що міг виступати в чоловічих ролях.
Як я вже сказав, Кіт Керкстоун мною не цікавився. Очевидячки, він сповістив сера Філіпа, де я, і махнув на це діло рукою. Якщо той захоче зловити мене і якщо його посланцям пощастить вистежити нашу трупу, що кочувала по всій країні, то мені, певна річ, буде непереливки. Але сам по собі Кіт, на мій погляд, не був для мене небезпечний.
Тепер я пильно стежив за ним, але він більше не писав листів. Аби я виявив, що він знову листується з сером Філіпом, то на цей раз прочитав би не тільки адресу.
Час минав, і незабаром я почав сушити собі голову новими гризотами. Що далі лишався Камберленд, то менше я думав за сера Філіпа й ближче брав до серця неприємності, що потьмарювали акторське життя.
Як виявилося, у акторів дуже нелегкий фах. Того літа й осені, мандруючи у фургонах західною Англією,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідами змови», після закриття браузера.