Ден Браун - Код да Вінчі

— Невелике зусилля, — сказала вона, ігноруючи дзвінок мобільника, — і ви зможете вибратися звідси.

Зусилля? Ленґдон тривожно визирнув з вікна.

Там, на вулиці, зупинилася на червоне світло величезна вісімнадцятиколісна вантажівка.

Ленґдон сподівався, Софі не подумала про те, про що подумав він.

— Софі, то не вихід. Якщо я стрибатиму, то…

— Дайте сюди «жучок».

Приголомшений Ленґдон засунув руку до кишені й копирсався там, поки не намацав маленький металевий диск. Софі взяла його і вмить кинулась до умивальника. Схопила брусок мила і великим пальцем втиснула в нього «жучок». Тільки-но диск увійшов у м’яку поверхню, вона проштовхнула його глибше, щоб він звідти не випав.

Вручивши мило Ленґдону, вона витягла з-під умивальника важку циліндричну урну для сміття. І, перш ніж Ленґдон зміг висловити протест, Софі побігла до вікна, тримаючи урну перед собою, як стінобитну зброю. Спрямувавши днище урни в центр вікна, вона вибила скло.

Сигнали тривоги заверещали на таких децибелах, що аж заболіли вуха.

— Дайте сюди мило! — гукнула Софі, ледь перекрикуючи сирени.

Ленґдон простяг їй мило.

Взявши мило в долоню, вона прицілилась на покривало вісімнадцятиколісної вантажівки, яка спокійно стояла собі внизу. Тільки-но світлофор став зеленим, як Софі глибоко зітхнула і жбурнула мило в ніч за вікном.

Мило полетіло вниз, упало на блакитну вінілову поверхню, яка накривала вантаж у трейлері, і ковзнуло всередину, коли вантажівка рушила з місця.

— Вітаю! — сказала Софі, потягши його до виходу. — Ви щойно втекли з Лувру.

Вибігши з чоловічого туалету, вони сховалися в темряві, коли повз них промчав Фаш.

Розділ 16

— Тут десь метрів за п’ятдесят у задній частині Великої галереї є пожежні сходи, — сказала Софі. — Тепер охорона не ходить по периметру, ми можемо скористатися ними.

Вийшовши з тіні, вони, ховаючись, рушили порожнім коридором Великої галереї. Дорогою Ленґдон мав таке відчуття, ніби він складав у темряві якийсь філігранний пазл.

— Чи не думаєте ви, — прошепотів він, — що це сам Фаш написав послання на підлозі?

Софі навіть не обернулась до нього.

— Це неможливо.

Ленґдон не був настільки певним.

— Він чомусь хоче зробити мене винним. Можливо, моє ім’я на підлозі допомогло б йому?

— А числа Фібоначчі? А P. S.? А весь цей символізм богинь да Вінчі? Це напевне почерк мого діда.

Ленґдон погодився, що Софі має рацію. Всі символи зчіплювалися один з одним дуже вправно — пентаграма, «Вітрувіанська людина», да Вінчі, богині і навіть числа Фібоначчі. Ідеальний символічний ряд.

— А ще він зателефонував мені сьогодні. Мій дідусь сказав, що має щось повідомити мені. Я певна, це послання з Лувру було його останньою спробою передати мені щось дуже важливе, щось таке, що допоможе мені розібратися де в чому.

Ленґдон нахмурився. O, Draconian devil! Oh, lame saint! Він хотів би розшифрувати це послання і заради Софі, і задля себе самого. Ситуація однозначно погіршилася відтоді, як він уперше побачив ці слова. Його удаваний стрибок з вікна туалету ніяк не допоможе йому налагодити стосунки з Фашем. Він сумнівався, що капітан французької поліції сприйме з гумором те, що він переслідував і намагався заарештувати шматок мила.

— Скоро буде вихід, — сказала Софі.

— Ви думаєте, що числа в посланні від вашого діда містять ключ до розуміння інших рядків?

Ленґдон одного разу опрацьовував кілька манускриптів сімнадцятого століття, які містили шифри, в яких певні рядки являли собою ключі для розшифрування інших рядків.

— Я весь вечір думала про ці числа, але нічого не бачу. Математично вони є випадковими. Для дешифрувальника це тарабарщина.

— А втім, вони є частиною послідовності Фібоначчі. Це не може бути простим збігом.

— Не може. Взявши ряд Фібоначчі, мій дід ніби дає мені код для чогось іншого, як і тим, що писав англійською і використав мій улюблений мистецький твір, або тим, що намалював на собі пентаграму. Все це робилося для того, щоб привернути мою увагу.

— А пентаграма особисто для вас щось означає?

— Так. Я ще не розповідала вам про це, але пентаграма була особливим символом для нас із дідусем, коли я підросла. Ми грали в карти Таро, просто так, для розваги, і моя вказівна карта завжди виявлялась із пентаклів[23]. Я певна, він підігрував мені, але ми дуже любили цю розвагу.

Ленґдону стало не по собі. Вони грали в Таро? Середньовічна італійська гра — спочатку це був секретний засіб поширення системи вірувань, заборонених церквою, — сповнена прихованих символів. З двадцяти двох старших карт варто лише згадати ті, що називалися Папеса, Імператриця, Зірка.

«У Таро масть для жіночої божественності — це пентакль», — подумав він.

Вони дійшли до пожежних сходів, і Софі обережно відчинила двері й повела Ленґдона підсвіченими сходинками вниз до підвального поверху, весь час пришвидшуючи крок.

— Ваш дідусь, — говорив Ленґдон, намагаючись не відставати від неї, — коли розповідав вам про пентаграму, часом не згадував про поклоніння богині й обурення католицької церкви з цього приводу?

Софі похитала головою:

— Мене більше цікавив математичний аспект: Золотий перетин — фі, числа Фібоначчі й таке інше.

Ленґдон був здивований:

— Ваш дідусь розповідав вам про число фі?

— Звичайно! Золотий перетин! — раптом на її обличчі відбилося зніяковіння. — Він часто жартував, що я також наполовину богиня… через ті літери, з яких складається моє ім’я.

Ленґдон на якусь мить замислився, а потім протягнув:

— С-о-фі!

Усе ще йдучи вниз, Ленґдон замислився про число фі. Він починав розуміти, що коди Соньєра були ще краще узгоджені між собою, ніж йому здавалося спочатку.

Да Вінчі… Числа Фібоначчі… Пентаграма …

Неймовірно, але всі ці речі були поєднані однією концепцією, такою основоположною для історії мистецтва, що Ленґдон присвячував їй кілька лекцій свого курсу.

Фі. 1.618.

Ленґдон упіймав себе на тому, що знову думає про курс «Символізм мистецтва», який він читав у Гарварді.

— Хто може сказати, яке число написано на дошці? — спитав він в аудиторії.

Підняв руку студент-математик.

— Це число фі.

— Дуже добре, Стетнере, — сказав Ленґдон. — Отже, фі, — зустрічайте.

— Але не плутати його з числом пі, — додав Стетнер.

— Число фі, — продовжував Ленґдон, — одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних, є дуже важливим у мистецтві. Його вважають найкрасивішим числом Всесвіту.

Ленґдон, вивівши зображення на екран, розповідав, що число фі взято з послідовності Фібоначчі та що пропорції рослин, тварин і навіть людей з незбагненною точністю відповідають відношенню фі до одиниці.

— Фі присутнє в природі повсюдно, — сказав Ленґдон, вимикаючи світло, — тож у давнину дійшли висновку, що цьому числу Творець Всесвіту відвів особливу роль, і дали