Марія Дивосвіт - Темна пристань, Марія Дивосвіт

Глава 14

Приморське містечко, світанок. Розквіт нового життя.

Відтоді минули дні, сповнені битв і перемог, сліз і сміху. Темрява, що колись пригнічувала серця, почала відступати.

Марта стояла на балконі свого дому, тримаючи в руках маленький флакон зі світлом — символ їхньої перемоги і надії.

— Я думала, що ніколи не відчую спокою, — сказала вона Алексію, який підійшов позаду, міцно обіймаючи її. — Але разом ми зруйнували ланцюги минулого.

— Ти — моє світло, Марто, — він поцілував її шию, і вона затрепетала від ніжності. — І я ніколи не відпущу тебе.

Під їхніми ногами — квітли сади, наповнені яскравими фарбами і ароматами, які ніби пророкували нову весну.

— Це лише початок, — посміхнулася вона. — Тепер ми можемо будувати своє життя, без страху, без тіней.

Вони дивилися, як сонце повільно піднімалося над морем, зігріваючи все навколо теплом і світлом.

— Світло у вічності... — прошепотів Алексій. — І це наше.

В їхніх очах горів вогонь, що не згасне ніколи.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍