Марія Дивосвіт - Темна пристань, Марія Дивосвіт

Глава 15

Приморське містечко, ранок після бурі

Море повільно вгамовувало свій гнів, і ранкове сонце лагідно торкалося хвиль, що переливалися сріблом. Приморське містечко знову оживало — його вузькі вулички наповнилися сміхом дітей і запахом свіжої кави.

Марта й Алексій стояли на тій самій пристані, де вперше зустрілися у тумані, але тепер світло розсіювало морську імлу, і навіть найтемніші спогади здавалися далекими.

— Ми пройшли крізь темряву, — тихо сказала Марта, тримаючи його руку, — але світло завжди було тут. Усередині нас.

Алексій поглянув у її очі, в яких горіло те саме світло, що колись він втратив.

— І тепер воно дає нам силу — не боятися, а любити.

Їхні пальці переплелися міцніше, як символ нової єдності.

— Мрію про той день, коли тінь і світло не будуть ворогами, — мовив Алексій, — а разом створять щось гармонійне.

— Ми зможемо це зробити, — усміхнулася Марта. — Бо тепер у нас є один одного.

Вони піднялися вгору по дерев'яних сходах, які вели до дому, а за їхніми спинами хвилі шепотіли стару пісню — пісню пристані, що стала домом для їхнього нового життя.

У цьому світі, де колись панувала тиша й кров, тепер панував світ — світло пристані, яке ніколи не згасне.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍