Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

8 глава — Нахабний «принц» на машині та загадане бажання

8-1 Валерія

 Доїдаючи останню мандаринку у перемішку з власними слізьми, бо так же себе жаль стало, я глянула на нещодавно придбану мною новорічну кульку. 

 «Ну, от чому все у мене не так? — вертілася у голові думка, — Я ж нічого такого не прошу. Тільки одне — просто бути щасливою», — шмигнула наостанок носом.

  На якусь мить зверху перестали грати. Та не встигла я зітхнути з полегшенням, як все почалося заново. Таке відчуття, що сусіди зверху завзято готуються до конкурсу «Як перевірити на міцність мої нерви» або ж ще краще — «Як зламати мою психіку».

  То ж не маючи абсолютно ніякого бажання й, само собою розуміється, нервів слухати далі отой «концерт» у перемішку з підвиванням Зевсика, я вирішила (хоча не знаю чи сама того захотіла, чи то так на мене випита пляшка просеко подіяла) прогулятися якомога далі від гріха,  до магазину. Як то кажуть, себе показати та на інших поглянути.  От візьму й накупляю собі всякого, що моя душа, а точніше шлунок забажає, до новорічного столу... Може й передноворічний настрій, того гляди,  з'явиться. І саме в цю мить пригадалася розмова з мамою, коли я декілька років тому гостювала вдома.

- Ма, ну зараз же в магазині можна купити будь-який салат. Навіть тісто, — промовила я.

- Я тобі доню ось що скажу, ваше покоління зовсім ліниве стало. Зовсім нічого робити не хочете. Не те що ми були, — замішуючи  тісто, промовила мама.

- Ну, чому ж, — я вирішила, як колись у дитинстві спробувати начинку, але тут же добряче отримала по руці.

- Куди руками лізеш! — гримнула вона  тут же на мене, ніби мені не двадцять років, а п'ять чи навіть того менше.

- Так я ж лише трішки. У тебе її он скільки багато, — кивнула головою.

- Ложку оно візьми й трохи відсип собі, якщо вже так кортить. А хоча, я краще сама тобі відсиплю. Ох, Лєрко, — похитала вона головою, — і, коли то ти вже за розум візьмешся? Поводишся, як оте дитя мале й нерозумне. І як то воно далі буде?

- А що далі? — знизала я плечима, — От візьму і знайду собі якогось багатого крутелика з триповерховим особняком, дорогущою іномаркою... Із шикарною віллою десь на березі океану... І буду немов сир у маслі кататися, — промовила, хитро при цьому посміхаючись.

- Я тобі знайду, я тобі так знайду... Їй бо, випросиш ти у мене хворостину, — насправді ж, це були лише слова, — Ти бач, що придумала! Крутелика вона собі багато захотіла... Начитаєтеся отих своїх всіляких любовних романів, а потім дурієте. 

- Не придумала, а продумала. Й при тому до найдрібнішої деталі. До речі, а з чого ти взяла, що ми ліниві?

 А вдома, напевне, мама як завжди багато чого наготовила. І курочку, і ковбаску домашню разом з кров'яночкою. Ну там ще багато чого, що вона зазвичай готовить на Новий рік. Від таких спогадів зрадницьки забурчало всередині живота і я вирішила поквапитися, бо ще розберуть усе смачненьке й буду тоді як той ведмідь лапу лизати. Чи смоктати.

 То ж похапцем зібравшись та взувши на ноги угі, я накинула на себе зимову куртку й схопивши сумку з ключами, вибралася нарешті з квартири якомога далі від усього, не уявляючи що мене чекає попереду, а точніше хто. Та й відправилася я чомусь не до магазину, а туди, куди зовсім не планувала йти. Ну, тобто як відправилася? То все мої ноги, я ні до чого.

 

8-2 Арсен 

- Ти до речі не забув, що сьогодні? — не встиг я нормально продерти від сну очі, як до мене з самого ранку зателефонував Міха.

- А що? Щось грандіозне й невідкладне? — запитав з просоння.

- Ну, я так і подумав, що ти забудеш про сьогоднішній корпоратив.

- І обов'язково на нього йти?

- Особисто себе, — промовив той, чітко виділяючи кожне слово, — то ти можеш діяти за власним бажанням. А от, що стосується мене, то моя присутність, як нового директора, там обов'язкова.

- Слухай, — промовив я, остаточно прокинувшись, — щось ти занадто сильно знахабнів, як на мене.

- Ну, що ти? Зовсім ні. До того ж це просто звичайнісінький корпоратив. Може, зрештою і знайдеш собі когось. Арс, ну я ж не штовхаю тебе врешті-решт пограбувати банк, — хоча я і не міг цього бачити, проте знав, що у цю саму мить на обличчі Мишка з'явилася  посмішка Ґрінча¹.

- І все-таки, — я вирішив боротися до останнього, — ти все ж таки знахабнів і при чому дуже сильно. І взагалі, старий, тобі не здається, що твій відпочинок з Яринкою та майбутньою тещею сильно затягнувся.

- Ну, що ти, як маленький. Я ж тобі вже пояснював, чому нам довелося затриматися.

- Ну, так. Звісно, — відповів на це я.

- Арс, ти все одно так чи інакше подався б у якийсь з нічних клубів. То яка тобі різниця де гарно провести час?

- Ти це зараз серйозно? — я вже був не радий, що погодився замінити Мишка. Та ще й Лєрка... Ну, от де її шукати? Таке відчуття, що провалилася у якусь чорну діру, або взагалі зникла у Бермудському трикутнику².

- Як ніколи. До того ж де ти ще можеш на халяву добре попоїсти? Все бувай, бо мене оно Яринка чогось кличе, — і відключився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍