MarVit - Назустріч долі , MarVit

Частина 18

Минуло кілька днів після тієї напруженої розмови, але Віра так і не дала Артемові жодної відповіді. Він намагався не думати про це, заглиблюючись у роботу, та все одно раз у раз повертався до того моменту. Його зізнання зависло в повітрі, не отримавши ні прийняття, ні відмови.

Одного дня, прогулюючись парком, він випадково натрапив на Віру та Данила. Хлопчик радісно бігав алеєю, збираючи каштани, а Віра сиділа на лавці, заглиблена в свої думки. Вона здригнулася, коли побачила Артема.

– Привіт, – привітався він, намагаючись звучати невимушено.

– Привіт, – тихо відповіла вона.

Данило, помітивши Артема, підбіг до нього й широко усміхнувся:

– Дядько Артем! Дивись, який великий каштан я знайшов!

Артем усміхнувся й потріпав хлопчика по голові.

– Гарний. Любиш природу, Даню?

– Так! – радісно вигукнув хлопчик. – А ти?

Артем глянув на Віру, а потім знову на малого.

– Звісно. А що, як ми всі разом вирушимо в похід у гори? Було б цікаво.

Віра здивовано підняла брови.

– У гори?

– Так, на вихідні. Прогулянка, свіже повітря, гарні краєвиди. Для Данила це буде чудова пригода.

Хлопчик аж підстрибнув від радості.

– Мам, будь ласка! Давай поїдемо!

Віра глянула на сина, потім на Артема. Вона ніби вагалася, але зрештою зітхнула й погодилася.

– Гаразд. Тільки не надто далеко.




Похід видався чудовим. Данило був у захваті, а Віра, хоча й намагалася тримати дистанцію, все ж виглядала розслабленою. Вони піднімалися вузькими стежками, милувалися краєвидами, збирали лісові ягоди. Час від часу їхні погляди зустрічалися, але Віра швидко відводила очі.

Артем не намагався тиснути. Він сподівався, що ця поїздка щось змінить, але зрозумів: Віра все ще не готова. І, можливо, ніколи не буде.

Коли вони поверталися додому, він усвідомив, що, попри проведений разом час, між ними нічого не змінилося. Віра залишалася відстороненою, і Артем не міг цього змінити.