Євгенія Чернюх - Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх

Розділ 9

Після безсонної ночі, ранок теж не став феєричним початком дня. Кожен збирався сам по собі, не звертаючи увага на інших. Мені довелося піднятися на пів години раніше аби не пересікатися знову у ванній з братиком. Те, що в нього якісь проблеми з головою, я зрозуміла ще вчора. Та копатися в цьому не було ні сил, ні бажання, ні часу.

- Мам, не проси більше Костю сидіти зі мною. Я ж не маленька. Та й ти знаєш, що я люблю побути наодинці. – почала я розмову, яку репетирувала пів ночі, коли ми вийшли з дому.

- Донечко, я не просила. – запевнила матінка, але я лише скептично скривилася. – То напевне Ігор. Він хвилюється за тебе. Хоче аби ви з Костиком подружилися. І вчора мені здалося, що вам вдалося налагодити контакт. Чи я помиляюся? – вона так обнадійливо подивилася на мене, що я не змогла сказати правду.

- Ну... частково.

- Він чудовий хлопчик. Я впевнена, коли ви ближче познайомитеся, то станете справжнім братом і сестрою.

Зітхнувши я закивала. Мама раптом зупинилася і взяла мене за руки.

- Мішель... – я помітила в її очах тривогу в навіть... страх. – Ми з Ігорем завтра будемо вінчатися у церкві...

- Правда? Круто! – застрибавши я її обійняла. – Ой... А чому ти швидше не сказала? У мене навіть сукні відповідної немає. Хоча... Це ж твоє свято і...

- Донечко. – зупинила мій потік радості. – Справа в тому... що мені уже не двадцять. І влаштовувати святкування я не буду. Ми з Ігорем хотіли б бути лише удвох... Та й він боїться за реакцію Кості. Але якщо тебе це ображає, то авжеж приходь. Я буду...

- Мам. Мамо. Зупинися. Я хочу аби ти в цей день почувала себе комфортно. І я не ображаюся. Я тебе люблю. – я знову її обійняла.

- Дякую... – ця переполохана жінка нарешті нормально вдихнула.

Зайшовши у клас, я побачила, що більше половини учнів були уже присутні. Чомусь погляд першим вихопив Воронівського, який сидів на своєму місці у кутку. На його парті розмістила свою дупу Ірина і мурликала щось на вушко.

Тихо привітавшись я сіла на першу парту, яку мені вчора люб’язно уступив Роман. Він, на відміну від інших, уважно читав якусь книгу.

Я не знала, як себе поводити з цими людьми, тому вирішила просто тримати дистанцію. Через кілька хвилин прийшов і Матвій Павлович. Він дав розклад, розказав про обов’язкові і не дуже заходи, у яких наш клас має брати участь та, звісно, провів виховну годину щодо поведінки.

Він відпустив нас за п’ятнадцять хвилин до кінця, аби ми могли випити чаю. Як тільки ми вийшли за двері до мене одразу ж підійшла староста.

- Я – Софія. – вона простягла руку для привітання. – Староста.

- Ага. А ще не забудь сказати, що твої батьки це директор і зауч. – буркнув кучерявий хлопець. – До речі – я Свят. Мій тато має мережу супермакетів «Свято» і ще кілька ринків. А твій?

Я застила, не знаючи що сказати.

- Мій... помер. Давно.

Він на секунду зніяковів, а тоді просто потис плічми.

- Прикро. А мама?

Мене починала дратувати ця розмова. Невже це так важливо? Та тільки я відкрила рот, як...

- А її мама наша нова вчителька української мови і літератури. – голосно промовила Ірина. Тепер на мене звернули увагу всі, а не лише кілька однокласників. – Та й татусь тепер у неї є. І не простий. А сам Воронівський. – всі зашуміли переглядаючись. – Так. Її матуся вдало вискочила заміж і у нашого Костика тепер є сестричка. – вона неприємно посміхнулася поклавши холодну руку мені на плече.

Я не бачила нічого страшного у цій інформації, але вона подала її так, що на мене накотила хвиля сорому. Ніби я якась шпіонка.

- Наша Мішель не така проста, як ви подумали...

Не знаю скільки б це продовжувалося, якби Роман не схопив її за лікоть і добре струснувши не поволік за собою. Скоріш дівчина просто мстила мені за вчора. А от Костянтин за весь час не випустив і пари з вуст. Зиркнувши на нього ще раз я пішла під руку з Софією у кафе.

- Вона з усіма така чи це мені випав особливий привілей?

- З тими, що не можуть дати їй відсіч. А останнім часом Ірка дуже агресивна. Її мама міс «чогось там» все життя тягає Іру по кастингах і модних агентствах. Але далі кількох реклам справа не пішла. Навіть гроші третього чоловіка, з яким вона зараз розлучається, не допомагають.

Просто недолюблена нещасна дівчинка, - поставила я діагноз. Але це не причина зриватися на мені.

- Тут усі при знайомстві міряються посадами батьків?

- Розумієш, гроші – це влада. Якби твої батьки були десь на перших цифрах списку Форбс, то перед тобою тут усі стелилися, старалися подружитися. А Ірка звикла, ця привілегія належить їй. Ти не помітила, як оживилися вчора хлопці? Тому вона і принизила тебе таким чином, щоб потішити власну самооцінку. Хоча насправді вона у неї досить низька.

- Ти любиш психологію? – ми зайшли у красиву кав’ярню де неймовірно пахло шоколадом.

- Так. Навіть хочу вступати на психологічний.

Замовивши гарячий шоколад, я підійшла до вітрини, щоб вибрати десерт.

- Нам напевне на нього не вистачить часу. – озвалася за спиною Софі.

Зітхнувши я різко повернулася і тут мою грудну клітку обдало окропом. Скрикнувши я відскочила намагаючись розстебнути сорочку шкільної форми.

- Вибач, я не хотіла. – залепетала поруч Ірина тримаючи чашку від кави.

Коричнева пляма розповзлася по блакитній сорочці, прилипнувши до моєї шкіри. Руки тремтіли через біль і я не могла розстебнути жодний ґудзик. Поруч одразу опинився Роман. Одним ривком він одразу розірвав сорочку і полив холодною водою почервонілу шкіру. Стало трошки легше і я постаралася прикрити місце, де показувався бюстгальтер. В голові шуміло заважаючи чітко розуміти голоси навколо.

- Треба у медпункт. – промовила Софія тримаючи мене за руку.

- Я правда не спеціально. Вибач. – перегородила нам дорогу Ірина. В цю мить я думала, що її ударю.

Відклавши біль на якусь мить я рванула до Воронівського, який стояв у кількох метрах від нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍