Євгенія Чернюх - Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх

Розділ 8

Роман Савчук зайшов у Гольф клуб, де свято уже було в повному розпалі. Байдуже оглянувши однокласників і не відповідаючи на вітання дівчат, одразу пішов у VIP залу.

Там на колінах у Воронівського сиділа Ірина потягуючи кальян.

- Щось ти швидко. – розсміялася тряхнувши світлим волоссям. – Новенька не зуміла вчасно відкрити рот?

- Зате вона зуміла закрити твій рот. – злісно буркнув.

- Козел.

- Істеричка.

- От і познайомилися. – встряв у цю перепалку Костянтин.

- Нічого міцнішого немає? – Роман взяв келих, в якому бігали бульбашки.

Але Воронівський у ту ж мить відібрав його.

- Де твій глузд? Ще тільки друга дня. Там повно народу.

Хлопець упав на диван поруч із другом. Його роздратування дзвеніло у повітрі.

- Що це? – Воронівський ткнув пальцем у почервонілу щоку.

- У твоєї сестрички важка рука. – він взяв з кошика, де стояло шампанське, кілька шматків льоду і завивши у серветку приклав до пораненої частини обличчя. – Міг би і попередити.

- Серйозно?! – хмикнув Костянтин. – Ну ти професіонал. Навіть мені не вдавалося так її довести.

- Сестричка? Ця новенька? Чия? – вмить оживилася Ірина.

- Нашого Костика. Оу, а ти не знала? – єхидно протягнув Роман.

Дівчина з докором подивилася на свого кавалера. Він лише повів плечем ніяк не прокоментувавши.

- Ну мені хто-небудь пояснить, що відбувається?! – пропищала.

Але замість відповіді Воронівський глянув на годинник і одним рухом пересадив її з колін на диван.

- Ти куди? – вона поправила спідницю, котра майже перетворилася на пояс.

- Є справи. Не сумуйте. – і вдаривши друга по ключиці пішов на вихід.

Як тільки за ним зачинилися двері дівчина обережно підсунулася до Романа.

- То це правда? Вона його сестра?

- Зведена. Його батько одружується на її матері.

- То вони живуть разом... – вона забарабанила пальцями по столі. – От курка общипана... захотіла заграбастати все... Ну нічого. Я їй пір’я з дупи повисмикую...

Хлопець різко повернувся і вхопив її за тонке зап’ястя.

- Ай! Боляче! Ти нормальний?

- Не лізь до неї. Зрозуміла?!

- Вона ж тебе відшила...

- Я тебе попередив.

І з силою відштовхнувши її пішов грати у гольф.

Костянтин знову зупинився біля будинку. Вже намотав три кола по районі. А минула всього година. Ніби навмисне не потрапив жодного разу у пробку. І час тягнувся надто повільно. Посидівши ще п’ять хвилин таки загнав авто на підземну стоянку. Ще не вистачало аби це дівчисько подумало, що він покинув компанію однокласників заради неї.

Зайшовши у квартиру в ніс одразу впав знайомий запах. Локшина швидкого приготування. Більше року це була їх з батьком основна їжа. Коли мама хворіла практично всі кошти ішли на її лікування. Там не до ресторанних страв. А цей аромат ішов у парі із фантомним відчаєм, страхом, втомою...

Всередині починала зароджувати злість. Хто їй дозволив?!

Та пара переполоханих медово-карих очей дивилася на нього з такою мольбою, що просто збивала з ніг. Гнів якимось дивним чином притих, а думки потекли в інше русло. Невже вона справді так боїться матері? Чи просто не хоче її розчаровувати? Зате це ще один козир у його рукаві.

І тут він відчув страшну втому. Від того дорослого життя у яке бавився. Після смерті матері більше не дозволяв собі бути просто підлітком. Підпрацьовував де тільки міг аби допомогти їм з батьком стати на ноги. В основному його брали тільки на автомийки. Згодом бізнес батька знову пішов вгору і він навіть виділив йому стартовий капітал на власну автомийку. За рік справа повністю окупилася і в планах було відкрити уже автозаправку. Але поки він лише вивчав деталі цього бізнесу.

Дивлячись на Мішель йому захотілося знову побути безтурботним хлопчиськом, який запиває чіпси колою під гарний фільм.

Вони сиділи на дивані у вітальні і він намагався зосередитися на фільмі, а не на тому, як комфортно почуває себе поруч із нею. Через якийсь час дівча почало клювати носом все більше присуваючись до нього. А потім і взагалі заснула поклавши голову на його плече.

Раціонально було б підкласти їй подушку під голову і піти до себе. Натомість, він зменшив звук фільму та закинувши руку розмістив її зручніше у себе на грудях.

 Так, він міг розглядати її без страху бути поміченим. Вона так гарно пахла... Свіжістю. Весною. Квітами. Жасмином. Спокоєм. На привабливому обличчі стрибали блики з ноутбука, ніби рахуючи розсип дрібного, непомітного ластовиння. Кирпатий носик, повні вуста, шовковисте каштанове волосся... Вона починала йому подобатися. І це було тривожним дзвіночком. Але він подумає про це пізніше.

Повіки ставали все важчими і недосип кількох останніх днів нарешті показав в чому його небезпека.

Десь на кухні розривалися від дзвінків смартфони, але їх власники знаходилися поза зоною досяжності.

- Мішель! Костя? Ви дома? Чому ніхто не піднімає слухавку?

Навіть тонкий голос мачухи не одразу вивів його із блаженства міцного сну. Світло вдарило по очах і він відчув, як затерпло плече.

Батьки стояли посеред вітальні і чекали від них хоч якоїсь реакції.

- Мішель, ти що їла китайську лапшу? Тобі ж не можна! Ти ж знаєш, які наслідки можуть бути! – мало не фальцетом завила жінка.

- Це я їв локшину. – протерши очі спокійно відповів Костянтин. – Вона їла цукерки.

- Лідочко, ну чого ти розхвилювалася. – погладив дружину по спині Воронівський старший. – Все ж гаразд. Діти не відповідали на дзвінки, бо спали. Останні дні для всіх були не легкими. Хай ідуть відпочивають, а завтра приберуть.

Хлопець зібрав пусті пакети і викинувши їх побрів у свою кімнату. Закривши двері приперся до стіни обхопивши голову руками.

« - Зрадник... – лунав у його голові голос мами. – Зрадник! Ти ж обіцяв... Зрадник...»

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍