Євгенія Чернюх - Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх

Вона йому не сестра. Він ненавидів її. Ненавидів з усієї сили... наскільки був спроможний підліток, у якого відібрали маму. І поклявся, що не заспокоїться, поки не перетворить її життя на попелище. За будь яку ціну. Тільки не знав... що виходячи на шлях помсти, дороги назад не має. І він стане заручником власних дій. Оновлення щодня о 20.00

Пролог

- У всіх казках незмінне тільки одне... - зітхнув білявий молодик усвідомлюючи масштаби трагедії цієї цитати. - Поганці не можуть бути щасливими.

- Тоді мені і втрачати нічого. - хлопець навпроти підняв пустий келих від віскі і перевернув його дном уверх.

І найжахливішою була не його пустота. А те, що він не бажав більше нікого туди впускати.

- Втрачати завжди є що. - його друг провів довгим пальцем по срібній скриньці для кубинських цигарок. - Питання тільки в ціні. Чи вартує воно того? - та брюнет із хвостиком на потилиці мовчав. - Ти хочеш моїми руками знищити свою сестру, тільки задля того аби помститися мачусі. - він і сам не розумів, звідки раптом в його цинічній голові взявся голос сумління.

- Вона мені не сестра. Це раз. - руки самі стиснулися в кулаки. - А по друге... - зробив глибокий вдих і повільний видих прикриваючи повіки. - Якщо мстити, то так аби не змогли вдарити у відповідь.

На якийсь час у кабінеті старого Савчука запанувала тиша. Він ні сном ні духом не уявляв, у які ігри грає його син та похресник. Та й йому не до того було. Яблуко від яблуні, як то кажуть...

- Ні. – хлопець провів рукою по золотистому волоссі і знову затягнув цигарку. – Ставити під удар свою репутацію заради твоєї хворобливої фантазії я не буду.

- Що може бути більш лицемірним і брехливим за твою репутацію. – скривився Воронівський. Чи то від диму, який дратував його нюхові рецептори чи то від власної отрути. – Що за мерзоту ти палиш?

- Чому мерзоту? – стиснувши плечима покрутив у пальцях тоненьку цигарку. – Дорогі. Зі смаком вишні. Якщо хтось спіймає чи знайде, скажу, що у дівчат відібрав. Репутація наше все. Мене так всі люблять. Я не можу цим ризикувати. – широко посміхнувся відкидаючи голову назад.

Та раптом з характерним звуком на стіл упало те, що знову привернуло його увагу. Маленький чорний ключ з непростими літерами BMW. Вмить випрямившись він проковтнув слину, що наповнила рот.

- Якщо все зробиш грамотно – вона твоя. – повідомив друг.

- І чого ж ти хочеш насправді? - Роман покрутив ключ, як дзиґу розглядаючи ситуацію у перспективі.

- Я хочу... щоб ти розбестив її настільки... аби до випускного вона стала шльондрою номер один на районі. Щоб всі її моральні принципи і релігійні упередження стрімко канули у небуття.

- І... - Савчук молодший надто добре знав свого друга. - Давай те, що пишуть дрібним шрифтом. Ми ж з тобою на один горщик... Так би мовити... Ходили.

Воронівський забарабанив пальцями по столі дивлячись у вікно. Щось у ньому все ж боролося.

- На випускному ти її тра...

- Но-но, мілорде. Фі. Що за моветон. Виражайтеся більш шляхетно. – закинув золотистий локон, що впав на чоло.

- Ну гаразд. Тільки для осіб королівської крові. – він зробив реверанс. – На випускному ваша світлість схилить її до сороміцької насолоди і шляхетно зазнімкує це на камеру. Як тільки відео буде у мене, договір дарування на карету помчить до вас.

- Хмммм... А відео ти звісно не будеш тримати в секреті для особистого естетичного задоволення, а люб’язно поділишся ним з іншими.

- Ти кмітливий.

- А ти ідіот. Ти хоч розумієш, що це повністю зруйнує її життя? Вона ж у жодний нормальний ВУЗ вступити не зможе. Максимум – це районне ПТУ кулінарний профіль. Я безпринципний, якось переживу. А от ти мораліст. Не пробачиш собі.

Над старими друзями повисла вдумлива пауза. Хлопець із чорним, як смола волоссям зібраним у хвостик на потилиці легко нахилився вперед пильно вдивляючись в обличчя навпроти. Ще мить і все стало на свої місця.

- Вона тобі подобається. – констатував прищурюючись.

- Звісно. – уже через секунду байдуже промовив Роман підпаливши другу цигарку. – Вона красива, розумна, делікатна. Чудове доповнення до мого іміджу.

- Не заливай, Сава. Сам згадав про горщик. Вона подобається тобі по справжньому. – Роман мовчав. – Що ж... – зітхнув Костя. – Заважати чужому щастю не буду. – він уже піднявся іти та раптом знову повернувся у крісло швидко заговоривши. – Ти можеш будувати плани, які завгодно, тільки з нею тобі нічого не світить. Вона ж у нас віруюча. До весілля ні-ні. А вже наступного року пташка полетить у Польщу. Там осередок їх молодіжної християнської спільноти. Думаєш, якийсь молодий легінь не спробує постелити до неї містки? І як тільки вона побачить твою істинну суть, то одразу помахає крилом абсолютно наплювавши на твої почуття та спроби змінитися. Ти – легенда. А станеш посміховиськом.

Обличчя хлопця враз помутніло, а плечі опустилися.

- Тобі її не жаль?

- Мішель?

- Автівки.

- Рома, читай класиків. Авто – це не розкіш, а засіб пересування.

- Скоріше спосіб досягнення мети.

- То ти згоден? Чи мені шукати когось іншого?

Пауза затягувалася і Костянтин практично змирився з відмовою, як...

- Гаразд.

Чомусь це прозвучало, як вирок.

Вони потисли один одному руки на знак закріплення усної угоди. Атмосфера в кабінеті Савчука стала сірою і гнітючою. Хоча такою вона була відколи той переписав все своє майно на секретарку, залишивши дружину, сина і себе, в результаті, голими-босими.

 Воронівський все одно поспішив покинути цю кімнату, де стіни, наче свідки з докором на нього зиркали.

- Ти усвідомлюєш, яке зло ми можемо принести тій дівчинці? – промовив Роман, коли Костя був уже на порозі.

- Усвідомлюю. – глухо відповів зачиняючи за собою двері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍