Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Гості майже розійшлися. Лише кілька людей залишалися в будинку Кості, ледве розмовляючи після вечірки. Аня вже збиралася вимкнути ноутбук, коли відчула, як Микита знову наблизився.

— Ти так і не відпочила, — його голос став нижчим, а дотик до плеча змусив її серце пропустити удар.

Вона хотіла щось сказати, але не встигла. Він провів пальцями від її плеча до шиї, а потім нахилився ближче, його губи торкнулися її пульсуючої точки.

— Микито… — вона спробувала попередити, але її голос зрадницьки зламався.

Його гарячий подих обпік її шкіру.

— Ти знала, що твоя шия просто створена для поцілунків?

Аня не встигла відповісти. Він почав цілувати її шию — повільно, з ніжністю, а потім трохи сильніше прикусив шкіру, викликавши в неї тихий стогін.

Її пальці стиснули край стола. Відчуття було настільки гострим, що їй здавалося, ніби повітря в кімнаті стало гарячішим.

— Знаєш, це нечесно… — вона розвернулася до нього, її губи були за кілька сантиметрів від його.

— Що саме? — запитав він, усміхаючись.

— Те, як ти змушуєш мене забувати про все, — її очі потемніли.

Микита не відповів. Він просто схопив її за талію й одним різким рухом посадив на стіл. Її плаття трохи піднялося, відкриваючи ніжки, а Микита опинився між її колінами.

Вона вдихнула, відчуваючи його близькість.

— Ти можеш зупинити мене прямо зараз, — прошепотів він.

Аня подивилася йому в очі, а потім усміхнулася.

— Не хочу.

Микита не став чекати. Він пристрасно притиснув її до себе, їхні губи з’єдналися в гарячому поцілунку. Його руки пройшлися по її спині, а її пальці потонули в його волоссі.

Коли вони нарешті відірвалися один від одного, обидва важко дихали.

— Мені здається, — прошепотів він, — що цей сценарій стане дуже гарячим.

Аня усміхнулася й провела пальцями по його шиї.

— Як мінімум, цікавим.

Микита подивився на неї, його очі блищали від бажання. Він провів рукою по її щоці, потім спустився до шиї, знову залишаючи гарячі поцілунки.

— Не тільки сценарій, — його голос став хриплим, — а й життя між нами.

Аня мимоволі вигнула спину, коли він ніжно, але впевнено обійняв її за талію, притискаючи ближче.

— Микито, що ти робиш… мм… — її голос перервався, коли він обережно прикусив її шию.

Вона відчула, як все її тіло сповнюється теплою хвилею. Його руки плавно ковзали по її спині, немов вивчаючи кожен вигин.

— Досліджую, — відповів він, шепочучи їй у вухо.

Аня заплющила очі, намагаючись зібратися з думками, але коли його губи знайшли її ключицю, вона зрозуміла — це неможливо.

— Ти зводиш мене з розуму, — видихнула вона.

— Так само, як і ти мене, — він підняв голову, їхні погляди зустрілися, і на мить час ніби зупинився.

Вона не втрималася і знову притягнула його до себе, їхні губи злилися в ще більш пристрасному поцілунку. Світ навколо зник, залишилися тільки вони двоє.

Микита неохоче відсунувся від Ані, їхні губи ще ледь торкалися одне одного, коли в кімнаті пролунало гучне:

— Кх-кх.

Аня різко розплющила очі, відчувши, як серце ледь не вистрибнуло з грудей. Микита повільно повернув голову в бік дверей, де стояв Костя, схрестивши руки на грудях і з підозріло піднятою бровою.

Аня різко розплющила очі, відчувши, як серце ледь не вистрибнуло з грудей. Микита повільно повернув голову в бік дверей, де стояв Костя, схрестивши руки на грудях і з підозріло піднятою бровою.

Аня в паніці пригладила волосся і зробила вигляд, що глибоко задумалася над ноутбуком.

— Ми просто… працювали, — пробурмотіла вона, намагаючись приховати почервоніння на обличчі.

— Ага, дуже продуктивно, — Костя хитро всміхнувся. — Сподіваюся, сценарій у вас тепер ще більш емоційний.

Микита потягнувся, ніби зовсім не зніяковілий.

— Слухай, Костю, а ти не міг би постукати?

— Ага, щоб натрапити на ще більш цікавий момент? Ні, дякую, мені й цього вистачило, — він усміхнувся ще ширше.

Аня встала, схопила найближчу подушку й кинула в нього.

— Вийди вже, не знущайся!

— Добре, добре! Але я тут нагадаю: вечеря через п’ять хвилин, і не запізнюйтесь. Хоча, якщо ви все ще будете «працювати», я вас зрозумію.

Костя голосно засміявся й вийшов, залишивши Аню та Микиту сам на сам.

Вона глибоко зітхнула й подивилася на нього.

— І що тепер?

Микита підняв брову, знову нахиляючись до неї.

— Тепер? Тепер у нас є п’ять хвилин…

Її очі округлилися.

— На що?!

Він усміхнувся й прошепотів:

— На ще один поцілунок.

Аня покусливо дивилася на Микиту, її очі блищали від цікавості та виклику.

— То що, продовжимо сценарій? — її голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася грайлива нотка.

Микита усміхнувся, провів пальцями по своєму підборіддю, ніби розмірковував.

— Хм… додамо ще більше емоцій, ще більше пристрасті?

Вона нахилилася ближче, їхні обличчя майже торкнулися одне одного.

— Ага. І ще більше реальності, — прошепотіла Аня, її голос став м’яким, але впевненим.

Микита підняв брову, з цікавістю вдивляючись у її обличчя.

— Тобто ти хочеш сказати, що все, що між нами сталося… тепер ідеально підходить для книги?

Аня злегка усміхнулася й підперла голову рукою.

— А чому ні? У нас уже є неймовірна хімія між героями, конфлікти, непорозуміння, навіть моменти ревнощів.

— І жаркі сцени, — додав він, багатозначно дивлячись на неї.

— О, без цього нікуди, — Аня підморгнула й легенько торкнулася його руки.

Микита зітхнув і відкинувся на спинку дивана.

— Знаєш, тепер я не можу зрозуміти: ми пишемо сценарій чи живемо його?

Аня підняла ноутбук, відкрила документ і, не відводячи від нього погляду, почала друкувати:

"Головна героїня сиділа, заглиблена в роботу, коли раптом герой підійшов ззаду, нахилився до її шиї й ніжно провів губами по її шкірі, змушуючи її затримати подих…"

Микита голосно засміявся.

— Аня, ти мене вбиваєш!