Дарія Скай - Несподіване життя, Дарія Скай

Глава 14: Момент, коли світ потьмянів

Ми гуляли з Олею, і все було чудово, як завжди. Дитина була весела, бігала навколо, сміялася, як завжди. Я не помічала, що з моїм станом щось не так. І раптом, немов підкошені ноги, я відчула дивне запаморочення в голові. Спочатку це було як легкий туман, що нависав знизу, але з кожним моментом це відчуття посилювалось. Я почала втрачати рівновагу, спробувала зробити кілька кроків, але мені не вистачало сили.

Я зупинилася, відчула, як моє серце почало битися швидше. В голові замерцали незрозумілі образи, і раптом мені стало страшно. Я не могла навіть зрозуміти, що саме відбувається. Я просто крикнула водію, щоб він негайно під'їхав до нас. І навіть у тому моменті, коли я відчувала, як моє тіло здається важким і непритомніє, я постаралася не злякати Олю. Я не могла цього допустити. Мене просто охопило бажання, щоб вона не бачила, як я слабшаю.

Мені стало темно на очах, і я втратила свідомість. Більше нічого не пам'ятаю до того моменту, як прокинулась в лікарні. Спочатку не могла зрозуміти, де я, але коли відкрила очі, побачила білі стіни, а в кімнаті тихо було.

Невдовзі прийшов Максим. Він був злегка змучений, але в його очах було так багато турботи, що я зрозуміла — йому не байдуже. Він довго говорив з лікарями. Потім мене перевели в найкращу палату, де були всі умови для того, щоб я могла відпочити. Я не могла зібратись із думками, але він переконав лікарів, що я повинна залишитися в лікарні, щоб не ризикувати. Я не заперечувала, хоча й не розуміла, що сталося зі мною.

Пізніше Максим уточнив, коли мене можна забрати додому. І цей момент запам'ятається мені назавжди — його спокій, як він здавалося, умів усім керувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍