Дарія Скай - Несподіване життя, Дарія Скай

Пройшов рік. Я стояла перед великими дверима свого нового логопедичного центру, злегка тримаючись за ручку. У серці хвилювало щось неймовірне: радість, хвилювання і трохи страху. Мій центр. Моє місце, де я могла допомагати дітям. Колись це здавалося мрією, яка навіть не здавалась досяжною. Але тепер... тепер це стало реальністю.

Максим завжди говорив, що я здатна на більше, ніж думаю. І він мав рацію. Завдяки його підтримці, його вірі в мене, я знайшла сили побороти власні сумніви.

– Мама Саша! – я почула дзвінкий голос Олі, яка бігла до мене з усмішкою від вуха до вуха.

Я присіла, щоб обійняти її, але вона, поспішаючи, обвила мене руками ще до того, як я встигла повністю нахилитися. Її тепло завжди заспокоювало мене.

– Тато сказав, що ми сьогодні святкуємо! – вигукнула вона, дивлячись на мене своїми великими очима.

– Так, святкуємо, – відповіла я, усміхаючись.

Позаду Максим штовхав дитячий візок, з якого долинав веселий сміх. У візочку сидів наш маленький синочок – Артем. Йому було вже сім місяців, і він став центром нашого життя. Його темні очі, такі ж, як у Максима, випромінювали тепло і цікавість до світу.

– Ну що, готова? – запитав Максим, ставши поруч і простягнувши мені руку.

Я подивилася на нього, і в моєму серці розквітла любов.

– Готова, – твердо відповіла я.

Ми разом зайшли всередину. Гості вже зібралися, діти сміялися, а співробітники щось обговорювали, готуючи приміщення до офіційного відкриття.

Максим нахилився до мене.

– Сашо, ти зробила це. Це все твоє.

Я глибоко вдихнула, намагаючись впоратися з емоціями.

– Це все завдяки тобі, Максиме. Якби не ти...

– Якби не ти, – перебив він мене, – я б ніколи не знав, що таке справжня любов і родина.

Ми обоє зупинилися, коли почули, як Оля розповідає гостям:

– Це моя мама Саша! І мій братик Артем! Ми всі разом завжди!

Я не могла стримати сліз. Це були сльози радості.

---

Ігор залишився в минулому. Його життя, як і його бізнес, зазнало занепаду. Як виявилося, дитина Оксани була не його, а того самого "вигідного" інвестора, з яким вона домовлялася. Контракт, який вони підписали, виявився пасткою, і тепер Ігор борсався у спробах зберегти залишки компанії.

А я більше не озиралася назад. Минуле залишилося там, де йому місце. Тепер у мене було все, про що я могла мріяти.

Максим, який тримав мене за руку. Оля, яка називала мене мамою. Наш маленький Артем, який дивився на нас своїми щасливими очима. І моє життя, повне любові, радості й сенсу.

Хоч життя було несподіваним і сповненим викликів, тепер я точно знала – воно варте того, щоб жити.

Кінець

Кінець