Михайло Юрійович Відейко - Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців

сьогодні, коли археологам стало чимало відомо про загадкову Азію часів Скіфії та про самих скіфів, вони виглядають вражаюче.

Приміром, сліди народу, що цілком міг бути серед пращурів скіфів, виявлено на Алтаї. Існує також цікава гіпотеза про те, що колись далеко в Азії, неподалік від кордонів тогочасних китайських царств, існував могутній союз кочових племен. У китайських документах вони відомі під ім’ям юєчжі або юєжі (yezhi), існували навіть ієрогліфи для їх позначення в документах. Відомо, що давні правителі Китаю скріпили мир із могутніми вождями войовничих юєчжі шлюбними узами. Ці події датуються VIII ст. до н. е. Однак після смерті правителя юєчжі, який за життя доволі міцно тримав владу, розпочалася жорстока боротьба за його спадок. У результаті одному з племен на чолі з надмірно амбітними вождями-невдахами довелося шукати нове місце для кочування, якнайдалі від «глибин Азії». Дійсно, Геродот записав історію про те, що скіфів колись потіснили на захід їхні більш численні та войовничі сусіди. Дослідження степових курганних старожитностей на території Європи показало, що на кінець VIII — початок VII ст. до н. е. скіфи вже мешкали на Північному Кавказі — саме тут вони створили, як вважають деякі дослідники, «царство Ішкуза».

Вивчаючи праці давніх авторів, учені склали досить довгий перелік етнонімів (назв народів), які записані як «скіфські» або ж вважалися родичами (що майже те саме), а також історичних реалій, за якими стоять певні споріднені їм групи населення. У цьому списку понад тридцять позицій — від власне скіфів, будинів, савроматів, масагетів, тисагетів та інших до «царських скіфів» і навіть «скіфів-відщепенців». У підсумку вийшло значне й розлоге генеалогічне дерево із надзвичайно складною системою зв’язків. Якісь етноніми старші, якісь молодші. Коли ж згадати при цьому розмаїття легенд про походження скіфів, то напрошується висновок про те, що легенди ці, швидше за все, належать принаймні різним племенам. Отже, кожен скіф (будин, масагет — далі за списком) викладав грекам переказ свого роду-племені.

Слід зазначити, що скіфи розселилися не лише у степах Причорномор’я. Ще більше їх, мабуть, так і залишилося «у глибинах Азії» — від меж Китаю й Індії до північних кордонів Перської держави. На цій величезній території було створено чимало могутніх скіфських царств. Так само, як причорноморські скіфи, вони ховали своїх владик у грандіозних усипальницях, наповнених золотом, зброєю, у супроводі улюблених коней, дружин, наложниць та слуг. Усе це тепер із величезним зацікавленням вивчають археологи, розкопуючи давні поховання в Афганістані, Туві, на Алтаї або на Ставропіллі. Ті скіфи, які проживали поблизу північних кордонів перської держави, не раз конфліктували з її правителями. Перси залишили зображення саків, котрі приносять данину цареві Дарію І. Ці воїни і справді поповнили перську армію, причому стали одним із найбільш боєздатних її підрозділів. Наприклад, у битві при Гавгамелах (яку цар Дарій III програв) вони, поки перси та македонці з’ясовували стосунки у бою, встигли вщент пограбувати македонський обоз, дещо затьмаривши тим велич перемоги. І хоча Олександр Македонський спромігся згодом вдертися до їхніх володінь, проте остаточно підкорити далеких родичів причорноморських скіфів не вдалося навіть йому.

Отож ми бачимо, що «скіфами» в давні часи називали племена та народи на величезній території. Якщо поглянути на карту, на якій позначено всі краї, колись населені скіфами та їхніми родичами, то можна побачити, що причорноморські степи, наша улюблена «Велика Скіфія», виглядають порівняно невеличким, скромним острівцем на тлі неосяжних євразійських обширів. Та хіба місце в історії визначається винятково розмірами країни? Славетне ім’я та слава скіфів продовжували жити в краї навіть тоді, коли впали їхні останні царства й міста. Слова «варвар» і «скіф» часом у минулому були синонімами. Один із легіонів Риму, розквартирований у Подунав’ї, називався славетним ім’ям «Скіфський». Потім до історії римської імперії (другої половини III ст. до н. е.) увійшла низка «скіфських» воєн, які дуже дорого обійшлися її східній частині. Відзначимо, що до цього часу власне скіфів у причорноморських степах уже майже не лишилося.

Під їхнім славним і все ще грізним для сусідів іменем виступило об’єднання племен на чолі з прибульцями з далекої європейської півночі — готами. А відтак готські історики благополучно включили всі попередні великі звершення скіфів до числа перемог свого народу. Серед привласнених таким чином перемог минулого був навіть розгром воїнства Дарія І у причорноморських степах (близько 515—514 р. до н. е.). Ця подія відбулася в ті часи, коли предки готів ще жили на «острові Скандза» далеко на півночі. Так могутні й войовничі скіфські царі одразу стали «готськими королями», а останні — власниками пречудового родоводу, що сягав Геракла й Зевса (не кажучи вже про Борисфена). І нині окремі аматори розкриття таємниць давньої історії в пошуках величних і славетних предків продовжують звертатися до знаного імені скіфів.

Скіфи проти «скіфів»

Геродот про ці події розповідав так: «Коли... після 28-річної відсутності через стільки часу скіфи повернулися у свою країну, їх чекало нещастя не менше, ніж війна із мідянами: вони зустріли там сильне вороже військо». Історик викладає подальші події за версією своїх інформаторів-скіфів, які зберегли переказ про те, що військо це складалося з нащадків скіфських дружин і рабів. Далі йде сюжет про втихомирення цього війська, що на початку здавалося грізним, за допомогою бичів. Історія з бичами, звичайно, повчальна, але малоймовірна. А от у те, що в Причорномор’ї скіфів могло зустріти «вороже військо», повірити значно легше. Адже життя тут на час азійських походів не припинялася. Якісь кочовища цілком могли й під владу сусідів потрапити, і захотіти відділитися від «дорогих» родичів, що відправилися невідомо куди. Ветерани азійських походів у свою чергу не без підстав розраховували на об’єднання з одноплемінниками й перерозподіл контролю над якимись територіями, а також торговельними шляхами. Однак нове покоління бачило своє майбутнє інакше, аніж ті, хто повернувся з далекої війни. Адже для тих, хто вже укоренився у Причорномор’ї, інтереси угруповань, до складу яких вони входили, а також місце в них, були набагато важливішими, ніж претензії родичів-ветеранів.

З півночі над скіфськими кочовищами вже нависав нескіфський лісостеп із його величезними городищами-містами та, що важливіше, досить численними мешканцями, а також власними уявленнями про те, який саме має бути у степу (і не лише там) порядок і хто тут взагалі за головного. Адже степами проходили важливі торговельні шляхи до еллінських міст на узбережжі Понту Евксинського. Поділений на кілька великих вождівств-царств, лісостеп виготовив гори зброї