Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

   Миттєво Джейн залишилася в залі одна. Нарешті вона зможе вийти надвір. Поки вона шукала вихід із будівлі, їй всюди траплялися ті дивні кабінки з вікнами у рамах. Треба обов'язково запитати для чого вони.

   Опинившись на ґанку палацу, вона одразу помітила дерево, біля якого вчора рятувалась від шуму сирени. Вона підійшла до нього ближче. Його листя було витягнутої форми, зовсім не схоже на листя наших яблунь. Але плоди безперечно були яблуками, і на відміну від наших яблук, сірими, величезними й чомусь їх було на дереві всього два. Виглядала яблуня дуже гарно і ніби злегка сяяла, наче припорошена невеликим шаром снігу, що блищить на сонці. Дівчина озирнулася на всі боки. За яблунею розташовувався невеликий парк. Тонкі піщані доріжки розходилися в різні боки до маленьких альтанок, густо заплетених рослинами. В кожній із цих альтанок були маленькі озерця, на які Джейн звернула увагу ще вчора. Де-не-де стояли білі лави, переплетені безліччю візерунків. В центрі парку розташувалося велике озеро, оточене кущами жовтих троянд. За парком розпочиналися будинки сільських мешканців. Вчора, поспіхом проходячи повз будиночки, вона практично не встигла їх розглянути. Всі вони були барвистими, наче ляльковими, з казковими віконницями та квітковими фіранками на вікнах. На дверях кожного будинку красувалася дошка із зображенням якоїсь тваринки. Як же тут чудово!       Не дивно, що вона сплутала це місце з раєм.

  Вдалині вона побачила стайню, поряд з нею кузню. Десь на краю села виднілося відкрите приміщення зі складеними одна на одну колодами.

    Коли Джейн обходила всі будинки й з цікавістю їх розглядала, їй зустрічалися місцеві мешканці. Вони дивилися на неї здивованими очима і легенько кланялися, коли вона проходила повз, дехто навіть вітався вголос. Дівчина ввічливо всім відповідала тим самим: кому поклоном, кому привітанням. Обійшовши всі будинки та майстерні, вона вирішила подивитися, що знаходиться за палацом. Дорогою вона встигла звернути увагу, що в жодному з будинків не було тварин: корів, курей, свиней. Навіть собака чи кіт їй ніде не зустрілися. Єдиною ознакою хоч якоїсь тварини було іржання коней зі стайні. Навіть, як з'ясувалося, ранковий півень, який розбудив Джейн, виявився місцевим співаком, який таким чином будить усе село замість будильника. Вона дізналася про це, побачивши, як чоловік з кудлатою бородою, базікав зі своїм приятелем біля дерева вишні, зробленого з різнобарвного каміння. Він розповідав, що придумав новий півнячий розспів у трохи інших тонах, і що одна дама сказала йому, ніби під нього їй було набагато легше встати з ліжка. Джейн дивувалася, як півнячий крик може бути різноманітним і тим більше – сприяти приємнішому пробудженню. Сьогоднішні крики, які їй довелося почути з ранку, були справді жахливими. Співак базікав без упину, але побачивши Джейн, був одним із тих, хто мовчки їй вклонився, з переляканими очима.

- Ви дуже добре сьогодні співали, я подумала це справжній півень, - Джейн, розраховуючи на його балакучість, вирішила сказати йому комплімент.

   Співак у відповідь лише мовчки кліпнув очима. Мабуть, із нею взагалі ніхто не хотів говорити. Добре, хоч її служниці більш товариські, ніж усі інші.

      Джейн дійшла до палацу та обійшла його з іншого боку. Позаду будівлі тяглася велика кількість складів. Безліч людей вантажили провізію у великі вози та відвозили її за межі села. Вози тягли таки наявні коні. Окрім складських приміщень, тут більше нічого не було. Джейн вже збиралася йти назад у парк розглянути ближче всі скульптури, але звернула увагу на один єдиний будинок, що стояв вдалині. Будинок був пофарбований в сірий колір, чим разюче виділявся серед загальної яскравої картини, і знаходився в самому кінці Великих Садів. Він одиноко стояв за складами і єдиний мав високий паркан навколо. По нижньому краю паркану Джейн на мить помітила козлячі копита. Мабуть, саме там вирощують тварин. Хоча здавалося, що між будинком і його парканом майже немає території, максимум невеликий двір і стежка навколо. Але чому там один козлик?

- Леді Джейн!

Вона здригнулася від переляку. Дівчина була надто поглиблена у свої думки, що не почула, як хтось підійшов до неї так близько.

- Епс Фендерсон, доброго ранку, - Джейн зітхнула з полегшенням, - я просто гуляю, - незрозуміло навіщо вона вирішила пояснити, що вона тут робить. Можливо, сюди взагалі не дозволено ходити.

— Поки наш король не відправив вас додому, ви наш повноправний мешканець і сьогодні маєте завдання.

— Поки що король не відправив мене додому? А він може? Він здатен відправити мене назад? - Джейн здавалося, що вона зараз злетить від щастя. Невже це виявиться правдою? Не встигла вона ще по-справжньому впасти у відчай, як розв'язання проблеми вже знайшлося.

— Наш король може все, леді Джейн, раджу вам більше не сумніватися в його здібностях, принаймні вголос, — сьогодні Епс був набагато впевненішим і навіть гордовитим, особливо коли згадував короля.

- Я дуже щаслива це чути. Звичайно, я ніколи не сумніватимуся. Ваш правитель безперечно могутній. Я буду рада виконати будь-яке ваше доручення, - Джейн хотілося танцювати й кружляти від радості.

— Вітражі для вікон дуже тендітна річ, тож їх забирають із майстерні тільки вельможі, сьогодні саме ви можете сходити за ними. Там і пообідаєте. А після полудня принесете їх у замок. Не хвилюйтеся, вони не важкі, всього кілька елементів для пошкодженого вітража в палаці та невелика нова ділянка вікна.

   Джейн дуже сподобалася ця ідея - прекрасне заняття на день. І найголовніше – вона повернеться додому. Так просто! Все-таки їхній король не фермер і не шахтар, а виявляється – справжній чарівник!