Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

— Це небезпечна справа, Ендрю, — сказав він, уважно дивлячись на брата. — Але якщо ти вважаєш, що робиш щось важливе, я поважаю твоє рішення. І я розумію, чому ти не розповідав про це батькам. Але це також означає, що всі ті дивні речі, які ти помічав, можуть бути пов'язані з твоєю діяльністю.

Ендрю зітхнув, підтверджуючи побоювання Джейкоба.

— Так, я теж про це думав. І саме це мене найбільше турбує. Я завжди намагався бути обережним, але тепер відчуваю, що щось іде не так. Можливо, хтось дізнався про мою діяльність, і це може бути небезпечно.

Джейкоб нахилився вперед, відчуваючи, як у ньому прокидається інстинкт захисника.

— Якщо є загроза, ми повинні бути готові. Я допоможу тобі розібратися з цим. Але нам потрібно діяти обережно і розумно. Чи є ще щось, що ти помітив, що може допомогти нам зрозуміти, хто за цим стоїть?

Ендрю трохи замислився, перш ніж відповісти:

— Не можу сказати точно, але мені здається, що деякі з моїх останніх проєктів могли привернути увагу серйозних людей. Я працював над безпекою для великих клієнтів, і деякі з цих систем містять надзвичайно важливу інформацію. Можливо, хтось вирішив, що я знаю занадто багато.

Джейкоб кивнув, обмірковуючи ситуацію.

— Добре, ми будемо обережними. Я не дозволю, щоб з тобою чи нашою родиною сталося щось погане. Ми вирішимо це разом.

Ендрю, трохи полегшено зітхнувши після розповіді про свою діяльність, вирішив змінити тему, щоб переключити увагу на брата.

— Які у тебе плани, Джейкобе? — запитав він, намагаючись зробити розмову більш легкою. — Ти вже думав, чим хочеш займатися тепер, коли повернувся додому?

Джейкоб на мить задумався, вдивляючись у далечінь, ніби обмірковуючи своє майбутнє. Він розумів, що повернення до звичайного життя після армії не буде простим, але був готовий до цього виклику.

— Я ще не визначився, — почав він, поглянувши на Ендрю. — Але думаю, що спробую знайти роботу тут, у Талсі. Можливо, це буде щось пов’язане з безпекою або тренуванням, де я зможу використати свій досвід. Але, якщо чесно, поки що просто хочу звикнути до мирного життя і зрозуміти, чим хочу займатися далі.

Ендрю кивнув, розуміючи, що Джейкобу потрібно трохи часу, щоб знайти своє місце в цивільному житті.

— Це правильно, — сказав він, підтримуючи брата. — Головне — не поспішати і знайти те, що справді буде тобі до душі. Якщо тобі знадобиться допомога або підтримка, я завжди поруч. Можливо, якщо тобі цікаво, я міг би показати тобі основи програмування. Це могло б бути цікавим для тебе, особливо якщо ти хочеш спробувати щось нове.

Джейкоб усміхнувся, оцінюючи пропозицію брата.

— Дякую, Ендрю. Можливо, я справді спробую. Хоча поки не впевнений, що готовий витратити стільки часу за комп'ютером, — жартував він, намагаючись полегшити атмосферу. — Але твоя підтримка для мене дуже важлива.

— Я завжди тут, брате, — серйозно відповів Ендрю. — Ми завжди були командою, і це ніколи не зміниться.

Ендрю, все ще обмірковуючи слова брата, запитав:

— А ти не думав повернутися до служби? Можливо, продовжити кар'єру в армії?

Джейкоб на мить замовк, його вираз обличчя став серйозним, а в очах з'явилася тінь спогадів. Він повільно похитав головою.

— Ні, Ендрю. Мені вже досить. Я віддав армії багато років, і хоча ця служба навчила мене багатьом речам, я не хочу повертатися до цього життя. Зараз я мрію про просте, спокійне існування, — він зробив паузу, обдумуючи кожне слово. — Хочу провести час із сім'єю, зайнятися чимось мирним і стабільним. Можливо, навіть знайду хобі, яке допоможе мені відволіктися від минулого.

Ендрю кивнув, розуміючи глибину рішення брата.

— Я розумію, Джейкобе. Ти заслуговуєш на спокійне життя. Якщо тобі щось потрібно або хочеш поговорити, ти знаєш, що я завжди поруч.

Джейкоб усміхнувся і поплескав брата по плечу.

— Дякую, Ендрю. Я це ціную. Сподіваюся, знайду те, що принесе мені радість у мирному житті. Відчуваючи, що розмова стає все серйознішою, Джейкоб вирішив трохи розрядити атмосферу.

— Знаєш, Ендрю, — промовив він з усмішкою, — давай зробимо так: цієї неділі вирушимо на прогулянку містом. Ти покажеш мені, що змінилося, і розкажеш про все. Мені цікаво побачити місто твоїми очима і зрозуміти, як ти тут живеш.

Ендрю задумливо кивнув, а потім широко усміхнувся.

— Це чудова ідея, Джейкобе. Я покажу тобі всі нові місця і розповім, де зараз цікаво проводити час. Можемо навіть зайти в одну кав'ярню, яку я часто відвідую. Там смачна кава і завжди цікаві люди. Місто змінилося, але я впевнений, що тобі сподобається.

— Сподіваюся на це, — з усмішкою відповів Джейкоб. — Це буде чудова можливість провести час разом і побачити, як місто живе сьогодні.

Брати обмінялися поглядами, і обидва відчули, що ця прогулянка допоможе їм не лише краще зрозуміти рідне місто, але й зміцнити їхній зв'язок після тривалої розлуки. Згадавши про свою ранкову прогулянку парком, Джейкоб вирішив запитати про те, що його насторожило.

— Ендрю, чому в парку було так мало людей? Це дивно. Зазвичай там повно людей, особливо у вихідні.