Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Коли втома почала давати про себе знати, вони вирішили завершити розмову і лягти спати. Але навіть коли Джейкоб лежав у ліжку, він відчував, що цей вечір допоміг йому зробити ще один крок до повернення до нормального життя, і що його брат став невід'ємною частиною цього процесу.

Коли розмова трохи вщухла, Джейкоб вирішив змінити тему і, цікавлячись життям брата, запитав:

— Ендрю, чим ти зараз займаєшся? Я чув від мами, що ти пов'язаний з комп'ютерами, але хотів би дізнатися більше.

Ендрю усміхнувся і, зручно вмостившись у кріслі, відповів:

— Так, я працюю програмістом. Розпочав кілька років тому, і, знаєш, це стало моїм покликанням. Спочатку було важко, але тепер я займаюся розробкою програмного забезпечення для однієї компанії тут, у Талсі. Ми працюємо над різними проєктами — від простих додатків до складних систем. Це цікаво, завжди є щось нове для вивчення.

Джейкоб уважно слухав, відчуваючи гордість за свого брата.

— Це звучить чудово, Ендрю. Я завжди знав, що ти маєш талант до техніки, але навіть не уявляв, що ти станеш справжнім професіоналом у цій галузі.

Ендрю трохи ніяково усміхнувся.

— Я радий, що знайшов те, що мені дійсно подобається. Це вимагає багато часу та зусиль, але результат того вартий. До того ж, програмування — це як гра з безмежними можливостями. Мені подобається шукати рішення для різних задач і бачити, як мої проєкти працюють і приносять користь іншим.

— Я впевнений, що ти став справжнім професіоналом, — відповів Джейкоб, відчуваючи, що між ними знову виникла та сама близькість, що була в дитинстві. — Може, колись ти покажеш мені, над чим працюєш?

— Звісно! Я з радістю продемонструю тобі свої проєкти, — сказав Ендрю. — Можливо, тобі також сподобається програмування. Хто знає?

Джейкоб усміхнувся, розмірковуючи про те, як їхні життя стали такими різними, але водночас вони залишалися братами, близькими і підтримуючими один одного. Він помітив, що під час розмови Ендрю трохи відводив погляд і, здавалося, щось недоговорював. Це не залишилося непоміченим, і в душі Джейкоба виникла підозра, що брат щось приховує. Він вирішив запитати прямо:

— Ендрю, — Джейкоб нахилився трохи вперед, вдивляючись в обличчя брата, — ти щось не договорюєш, чи не так? Якщо є щось, що тебе турбує, або щось сталося, ти можеш мені розповісти. Ми ж брати, і ти знаєш, що я завжди підтримаю тебе.

Ендрю на мить замислився, ніби зважуючи свої слова. Його усмішка стала трохи натягнутою, а погляд затуманився.

— Знаєш, Джейкобе, — почав він повільно, — ти правий. Є дещо, що мене непокоїть... Але я не хотів тебе цим обтяжувати. Ти щойно повернувся, і я не хочу, щоб ти думав про щось погане.

— Ендрю, — промовив Джейкоб м'яко, але з рішучістю, — якщо це тебе турбує, значить, це важливо. Я вважаю, що краще знати правду, ніж гадати. Я тут, щоб підтримати тебе в будь-який спосіб.

Ендрю зітхнув і опустив погляд, ніби намагаючись знайти правильні слова.

— Добре, — нарешті вимовив він, піднявши очі на Джейкоба. — Останнім часом я помічаю деякі дивні речі в місті. Це не лише ті символи, про які ти говорив, але й інші моменти. В офісі зникли важливі документи, і це сталося без жодних слідів. Я кілька разів бачив підозрілих людей біля нашого будинку... Мені це не подобається, але я не можу зрозуміти, що відбувається. Я вирішив не ділитися цим з батьками, щоб не турбувати їх, але сам не можу знайти пояснення.

Джейкоб уважно слухав, його підозри почали складатися в єдину картину.

— І як давно це триває? — запитав він, намагаючись зберегти спокій.

— Приблизно кілька місяців, — відповів Ендрю, розгублено потерши лоба. — Я спочатку думав, що це просто збіг, але з кожним днем стає все більше дивних випадковостей.

Джейкоб зосередився, обмірковуючи почуте. Він знав, що Ендрю не схильний до паніки, і якщо брат почав помічати щось незвичайне, це дійсно заслуговувало на увагу.

— Ми розберемося з цим, — впевнено сказав Джейкоб. — Тобі не потрібно з цим справлятися наодинці. Я завжди поруч.

Ендрю, відчуваючи, що вже почав ділитися більше, ніж планував, зібрався з думками і вирішив відкрити брату те, що приховував навіть від батьків. Він обережно глянув на Джейкоба, і його голос затремтів, коли він заговорив:

— Джейкобе, є ще дещо, що я нікому не казав… Я не просто програміст. Насправді, я — білий хакер.

Джейкоб здивовано підняв брови, але залишався спокійним, намагаючись зрозуміти, що має на увазі його брат.

— Білий хакер? Ти хочеш сказати, що зламуєш системи? Чому ж ти це робиш? — запитав він, намагаючись зібрати всі частини в єдине ціле.

Ендрю кивнув, трохи ніяковіючи від реакції Джейкоба.

— Так, але я роблю це з добрими намірами, — пояснив він. — Я працюю на компанії, які наймають мене для перевірки їхніх систем безпеки. Це законно і допомагає їм захищатися від справжніх кіберзлочинців. Я не порушую закон, але це все ж ризикована діяльність. Останнім часом… я відчуваю, що моя робота привернула небажану увагу.

Джейкоб задумливо кивнув, усвідомлюючи, що брат має справу з серйознішими речами, ніж просто програмування.