Володимир Львович Єшкілєв - Патерн, Володимир Львович Єшкілєв

Мілою? — Зіниці в Христини звузилися; в обличчі з’явилося щось котяче. — І що саме ти про нас знаєш?

— Про ваші... романтичні стосунки.

— А хіба це секрет?

— Не секрет?

— Усі знають.

— Ну так, усі, — погодилася ведуча. — Ти хоч переспала з нею?

— А тебе їбе?

— Що?

— Я питаю: тебе їбе?

— Навіть так... — Ведуча подивилася собі під ноги, наче за щось перечепилася; крильця її носа сіпнулися.

— Ага.

— Тобі не личить.

— Сама розберуся.

— Упевнена?

— Так.

— Я тебе розумію. — Ведуча впритул наблизилася до Христини. — У тебе травма, ти напружена...

— Не нависай.

— Це я нависаю? — Ведуча розсміялася. — Ти ж вища за мене на півголови. Ти така висока, така струнка...

Вона обійшла Христину, наче оглядаючи. Опинившись у неї за спиною вона раптом притиснулася до дівчини всім тілом, обхопила руками її стегна.

— Я знаю, у таких випадках без підтримки важко, дуже важко, — перейшла на шепіт ведуча. — Треба бути з кимось. Із кимось, хто тебе розуміє. Треба, щоби хтось зняв напругу...

— Таня, припини! — Христина спробувала вирватися з обіймів ведучої. — Будь ласка...

— Я з тобою, сонечко. — Губи ведучої мандрували спиною дівчини. — Твоя Таня з тобою.

— Я не хочу.

— Мала, ти така напружена... — Ведуча підхопила шовковисту тканину плаття, потягнула догори, майже до грудей, оголюючи стегна й талію дівчини; зашепотіла їй на вушко:

— Така напружена, така гаряча, ще й без білизни...

— Припини.

— А якою Міла була на смак? — Ведуча присіла, її язик побіг між сідницями Христини.

— Hi! — Дівчина вирвалася з рук ведучої, обсмикнула плаття. — У нас із тобою бобік здох.

— Хто здох?

— Усе здохло. — Христину пересмикнуло, тепер вона ще більше скидалася на розлючену, налаштовану кусати і дряпати кішку. — Все-все-все! Зрозуміла?

— Ти стала такою... — Ведуча випрямилася.

— Дорослою?

— Стервозною. Тобі не личить.

— Яка вже є. — Христина на мить заплющила очі, видихнула повітря; відтак підійшла до дзеркала, поправила одяг. — Усе змінюється. Швидко змінюється.

— Не на краще.

— Хто знає.

— Я знаю.

— То і знай собі. — Христина взяла з підвіконня балончик із лаком, поновила фіксацію чілки, оглянула зачіску з різних сторін і ще раз опрацювала її лаком.

Ведуча спостерігала за її діями. Коли балончик повернувся на підвіконня, сказала:

— Пуста розмова.

— І що?

— Із твоїми даними, сонечко, тобі на естраду пряма дорога. Можеш стати зіркою. Справжньою зіркою. І тоді вже бачити всіх у сраці. Усіх, включно зі мною. Але тепер ти ризикуєш, мала, ти так ризикуєш... — Ведуча повернула своєму голосу директивну інтонацію. — Між іншим, Христино, усе, про що ми з тобою говорили на кастингах і пізніше, залишається в силі. Чуєш? Гроші на твою розкрутку є. Я сама буду твоїм продюсером.

— Ага, я чую. Ти конкретна мамка.

— Нікому не шкодило.

— Що не шкодило?

— Робити кар’єру через ліжко. Особливо у шоу-бізнесі.

— Та невже?

— Повір мені.

— А кажуть, що шкодило. — Христина відійшла від дзеркала. — Особливо продюсерам. Про Вайнштейна чула?

— Ми не в Голлівуді.

— Оце ти мене просвітила, — розвеселилася дівчина. — А я ж думала, що в Голлівуді. Прикинь, яка я лошара!

— Мала, послухай... — Ведуча розщепнула ґудзик на блузці. — Я не хочу сьогодні спати у холодному ліжку.

— Замов собі проститутку.

— Серйозно?

— Ти почула.

— Сонечко...

— Щиро вам співчуваю, шановна Тетяно Олександрівно. — Христина рушила до виходу, — Але нічим не можу допомогти.

— Ти не розумієш, від чого відмовляєшся, — Ведуча схопила її за руку.

— Розумію, добре розумію. — Христина висмикнула руку. — Я відмовляюся від сексу з тобою. Від страпона, зв’язування та лавандової олії. Ненавиджу лавандову олію!

— Я куплю іншу. — Ведуча встала між Христиною і виходом. — Я зроблю все, чого ти забажаєш. Чуєш?

— A-а, забула! — Христина говорила все голосніше, майже кричала. — Ще я відмовляюся від шкіряної маски, що смердить спермою якогось козла, а також від великого щастя лежати під твоєю жопою з обісцяною мордою.

— Люди заради кар’єри...

— Ти знову про Голлівуд чи про себе?

— Про себе.

— І що ж ти такого робила заради кар’єри? Гівно жерла? Зі псами трахалася? — Христина розсміялася. — Я б на таке подивилася. Чесно.

— Тобі б не сподобалося.

— Ну так, звичайно. Ти мені теж не подобаєшся.

— Колись ти інше казала. — Щока ведучої зрадницьки смикнулася. — Уже забула?

— Ні, не забула.

— І на тому спасибі, — Вона приклала долоню до щоки.

— А тепер кажу: усе змінилося. Усе.

— Бачу, що тобі вже щось пообіцяли.

— Ага. Усі гроші.

— Пропозицію тобі через Мілу передали? — Ведуча спробувала впіймати погляд дівчини. — Через Мілу, так?

— Не твоє собаче діло.

— Значить, пообіцяли, — кивнула ведуча. — А ти їм повірила.

— Розмову закінчено. І не діставай мене більше своїми тупими повідомленнями. Бобік здох!

— Дарма ти їм повірила.

— Іди до дупи. — Христина спробувала відсунути ведучу. — Дай мені пройти.

— Ти не розумієш, — не відступала та, — Нічого не розумієш. Вони тебе просто використають. Потрахають і викинуть.

— Дай пройти, кажу!

— Лиши її, суко! — До скляного анклаву увірвалася Віра.

— Іди до свого боксу, — встигла наказати їй ведуча, перш ніж отримала ногою нижче спини.

Від несподіванки вона втратила рівновагу. І не втрималася на високих підборах. Падаючи, ведуча зачепила плечем рукомийник і зойкнула від болю.

— Отримала? — Віра зайняла позицію між нею і Христиною. — Зараз іще отримаєш, коблухо ботоксна.

— Вам пиздець, алюри драні, — простогнала з підлоги ведуча.

— Ти ще щось нявкаєш? — Віра поцілила п’яткою їй у коліно. — Це тобі за «алюру». На зоні такими марухами парашу миють. Тільки спробуй кіпішнути, я тебе на обтьорки порву!

Вона плюнула на ведучу й виштовхала з туалету перелякану Христину.

 

ЇО

10

Назар зателефонував о восьмій вечора. Цього разу він скористався WhatsApp. Запитав, чи Антон бачив надісланий файл. Отримав ствердну відповідь. Пів хвилини мовчав,