Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Ну взагалі знахабніли.

- Відваліть обидва. Я перший сказав. Отже, за ким буде вибір?

- Коли я про це говорив, ти не чув, - не здається Назар.

- І мені вона біля бару всунула свій телефончик, - показує записку Єгор.

- Ви посперечатися хочете, з ким вона піде, чи що?

Мене дратує ця ситуація. Можу і посперечатися, з ким красуня піде.

- Давайте краще я вас поділю, - стукає виделкою по келиху Арс, перетягуючи на себе увагу в загальному галасі. - Цій дівчині все одно з ким піти. Я ж бачив, як вона і вам, і мені спокусливо кліпала оченятами і посилала повітряні поцілуночки. Така собі дурна суперечка. От якби хтось із вас міг підчепити реально недоступну дівчинку.

Назар підкидає руки догори, він сьогодні в ударі.

- Їхали-приїхали! І коли це я б не зміг підчепити?

- А коли ти намагався?

Друг задумався, поки замовк.

- Ну я б, звісно, впорався без проблем. Це вони, - показую на всіх гуляк у нашій команді, - язиками чесати. Михайло Дарський тут один завойовник. Моє владне гарчання заводить дівчат! 

- Та ну тебе. Міхо, не сміши. Ми пам'ятаємо твої трофеї, які першими до тебе прилипали, - відмахується від моїх досягнень Ілля.

- Арс взагалі-то не те мав на увазі. Сказав же вам - не будь-яку, а недоступну, - пояснює Дмитро.

- Дивна умова, - пересмикує плечима Єгор. - Де я таку знайду? У монастир за нею їхати?

Я сміюся. Ото бовдура шматок. Вигадав же, монастир. Така пішла захоплююча тема, що й шатенка забулася. Вся команда всілася щільніше та навалилася на стіл. Це у нас буває, коли нікому не хочеться проґавити жодного слова. Інакше потім перепитувати. А дзуськи, хто нормально розповість, не розігруючи, щоб знову посміятися.

- Ви повинні забрати свої слова. Або прямо назвати, хто з дівчат не по зубах чарівному і неймовірному Ведмедю, - відкриваю рот і клацаю міцною щелепою.

- Нам треба подумати, - включає серйозний підхід Арс. - Гадаєш, ми таких багато знаємо, якщо наших дівчаток не рахувати?

- Думайте-думайте, я дозволяю, - з роздратуванням пирхаю, і треба ж було мені вчасно замовкнути, але язик не вкладається в пащі. - Якщо я не хотів раніше зв'язуватися з непокірними, то це ще нічого не означає. Не було бажання. Не виникало стимулу. Зайнятий був, врешті-решт. А так хоч кого, навіть така злючка, схожа на доньку тренера, не встоїть і за місяць по самі вуха закохається. Буде сама лізти цілуватися, додому до мене в гості напрошуватися, або переслідувати, щоб з нею частіше час проводив. Ой, ну всі вони потім…

Е-е... я довго вголос розмовляв?

Що? Все повністю?

Команда підозріло згуртувалася, та всі тепер встали навпроти мене. Очища витріщають, руки потирають. Мої найближчі друзі з команди трохи сторопіли, інші чомусь у передчутті тягнуть хитрі посмішки.

- Ви чого, га? - питаю підозрілих людей. Так, я з ними вечір проводив. Але зараз не впевнений, що столом не помилився. Треба інших пошукати, адекватних.

- Кажеш, донька тренера? - перепитує Ілля, зіщуливши ліве око.

- Твої негаразди зі слухом - не мої, - не заперечую, але і повторювати не збираюсь.

- Міхо-Міхо, ще не набридло тобі тріпатися? Скільки знаємо тебе, як почнеш базікати, що не натягнеш ні на зад, ні на вуха, - дорікає Артем.

Отакої…

Вечір починався нудно. Потім покращився. Закінчення, може, й з бійкою пройти. Психів вистачає в команді. Тим паче що один з них - Я.