Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

З ХОРВАТСЬКОЇ
Невідомий автор
* * * Перстінчику, ти був іще хвилину тому За символ любощів моїй прекрасній панні, Але ж тепер і ти, як я, вже не в пошані, Обидва через те ми в настрої сумному. Такий на світі час — ось тиша й… гуркіт грому. Тебе любили — й ти нещасний вже в коханні. Це вічна істина, збагни ж її зарані — Щасливим бути вік тут не дано нікому. Красуня радісна, але була — крижина. Вже в темності моїй заграла світла малість. Хто місце поміняв, той має іншу радість. Ти смутку не бери так глибоко до серця, Нехай оточує тебе любов єдина, Любов товаришів — ото твоя фортеця. Тін Уєвич
ХОРВАТСЬКИМ МУЧЕНИКАМ Чи вмерло вами сіяне зерно, Чи з крові вашої не буде плоду? Ні, ми раби, що мріють про свободу, Але на смерть зготовані давно. Тепер хорват — не він, а вже воно: Ягня тремтяче! Зляканий до споду, Не здатний змити він зі свого роду Прислужника нікчемного клейно. Та іскра вдарить з вашого кресала — Я вірю й знаю! Адже недарма Вас невблаганна доля катувала! Зродись, народе, вирвись із ярма, А ні — покличу пекла всі глибини: Хай нація рабів навіки згине! Весна Парун
СЛОВ’ЯНСЬКА КОЛИСКОВА

Юрію Крижаничу,

священику із Недєліща,

полеглому під мурами Відня

Спи, моє чадо! Спи, зернятко пшениці в сонячнім кошику, доки весна прийде в біленькій, мов сон, сніговиці на берег, де світиться яровина. Спи, моя зірко! На вишиваний ясик соловейка забитого тобі покладу; він тільки співати мав обов'язок, та піймав його час у жменю тверду. І він обернувся від крові сівби в сяєво ниви та в гучне клекотіння Сави і Влтави, Дунаю і Дону. Не розтуляй же повік! Переспи труби, і громи, і чорне каміння слов'янського жахітного Єрихону. * * * В жовтих безсмертниках, у темнороссі, як сині краплини спадали на рінь і вмивались блакитом камені босі, чекала душа дивовижних прозрінь. Вона чистотою марила досі і слухала землю в огні маревінь, і поки що зріла зерном у колоссі, і в хорі з дітьми шептала: «Амінь!» Білина ночі, кристали пречисті, птиць ностальгія, і пахощі сіна,