Джейн Остін - Емма

в захваті від того, що бачу вас знову! Ви виглядаєте просто чудово! Ні на що на світі не проміняв би я цю зустріч. Якби ви не приїхали сюди самі, то я неодмінно б зайшов до Гартфілда.

Інші були зайняті розмовою про маленьку дівчинку — місіс Вестон докладно розповідала, як вона переполохалася минулого вечора, коли їй здалося, що немовля почувається не надто добре. Тепер вона бачить, що поводилася нерозважливо, але тоді це так її налякало, що іще б півхвилини — і вона послала б за містером Перрі. Може, їй слід соромитись, але містер Вестон розхвилювався майже так само, як і вона. Однак через десять хвилин дитинча знову стало почуватися прекрасно. Отаку історію вона розповіла. З особливою цікавістю її вислухав містер Вудхаус, який усіляко почав вихваляти місіс Вестон за те, що збиралася покликати містера Перрі, і жалкував лише, що вона цього не зробила. Їй слід завжди кликати Перрі, коли навіть на якусь хвилину здалося, що з дитиною негаразд. Тут чим раніше забити тривогу і чим частіше кликати Перрі — тим ліпше. Шкода, що він не прийшов минулого вечора; хоча й немовля почувається зараз добре, все одно — якщо вдуматися, то краще було все ж таки послати за Перрі.

Френк Черчілль прочув це ім'я.

— Перрі? — звернувся він до Емми, намагаючись при цьому піймати погляд міс Ферфакс. — Мій приятель містер Перрі! Що там вони про нього кажуть? Він що — був тут сьогодні вранці? А як він зараз пересувається? Чи придбав собі екіпаж?

Емма швидко пригадала і зрозуміла його; розсміявшись разом з усіма, з виразу обличчя Джейн вона помітила, що насправді та прислухалася до їхньої розмови, хоча вдавала, що цього не робить.

— Це був такий дивний сон! — вигукнув Френк. — Не можу без сміху згадувати про нього. — А вона чує нас, міс Вудхаус, вона чує нас. Я бачу це по її щоках, по її усмішці, по її марній спробі зобразити незадоволення й насупитися. Ви тільки погляньте на неї. Бачите — саме в цей момент у неї перед очима проходить той лист, у якому вона мені про це написала: їй пригадалася в усій своїй жахливості моя тодішня обмовка, тож зараз її не цікавить нічого, крім цього, хоча вона вдає, що прислухається до інших.

Джейн на якусь мить не витримала й відверто всміхнулась; усмішка ще не зійшла з її обличчя, як вона обернулася до нього і сказала ніяковим, тихим, але твердим голосом:

— Мене просто дивує, що ви з легкістю ставитеся до таких спогадів! Інколи вони самі нав 'язливо спадають на думку, але як ви можете ними бавитися!

Френк відбувся численними жартами; але в цій суперечці майже всі симпатії Емми були на боці Джейн, а покидаючи Рендоллз і — цілком природно — порівнюючи двох чоловіків, вона відчула, що, попри всі свої дружні почуття до Френка Черчілля і попри радість від зустрічі з ним, ніколи не усвідомлювала так добре вищість особистості містера Найтлі. Викликані цим порівнянням жваві роздуми про його чесноти і стали радісним завершенням цього надзвичайно щасливого дня.

Розділ 19

Якщо Емма інколи й непокоїлася за Гаррієт, час від часу сумніваючись у її здатності по-справжньому позбутися свого почуття до містера Найтлі та з дійсно чистим серцем прийняти пропозицію іншого мужчини, то страждати від нападів такої непевності лишилося їй зовсім недовго. Минуло декілька днів, із Лондона приїхала компанія, і не встигла Емма провести наодинці з Гаррієт і години, як пересвідчилася — о, незбагненне диво! — що Роберт Мартін повністю витіснив з її серця містера Найтлі, й лише з ним пов'язувала вона всі свої надії на щастя.

Гаррієт майже не розстроїлася — тільки спочатку мала якийсь ніяковий вигляд, але коли вона наважилася визнати, що раніше поводилася претензійно й нерозумно, обманюючи саму себе, її біль і сум'яття, здавалося, відлетіли разом із словами, минуле перестало її цікавити, а сьогодення й майбуття викликали радісне захоплення; стосовно ж схвального ставлення подруги до її вибору, то тут Емма відразу ж розвіяла будь-які сумніви, зустрівши Гаррієт щонайщирішими привітаннями. Гаррієт радісно розповідала про всі деталі того вечора, коли вони ходили до Естлі, а також обіду наступного дня, із захватом смакуючи кожну подробицю. Але що ці подробиці могли прояснити? Тепер Еммі довелося визнати той факт, що Гаррієт завжди подобався Роберт Мартін і її підкорило те, що він, попри все, продовжував любити її. Крім цього, все інше назавжди залишиться для Емми загадкою.

А все ж таки це була радісна подія; і кожний день давав їй підстави утвердитися в цій думці. Стало відомим походження Гаррієт. Виявилося, що вона — дочка торговця, достатньо багатого для того, щоб забезпечити їй достойне утримання (і він дійсно його забезпечував), і надто знатного, щоб розголошувати цей факт. От вам і шляхетне походження, за яке з такою готовністю ручалася Емма! Воно, звичайно ж, могло бути таким же бездоганним і незаплямованим, як і походження багатьох джентльменів, але ж хіба це гарантувало достойну партію для містера Найтлі чи для Черчіллів або навіть для містера Елтона! Пляма позашлюбності народження, яку неможливо вивести ані шляхетністю, ані багатством, назавжди б лишилася плямою.

Ніяких заперечень з боку батька Гаррієт не було; він пообіцяв, що дочка його отримає щедрий посаг; усе сталося так, як і мало статися, а коли Емма ближче познайомилась із Робертом Мартіном, котрий став тепер вхожим до Гартфілда, то вона сповна визнала за ним наявність і розважливості, і добропристойності, які були запорукою добробуту її подруги. Емма не мала сумнівів, що Гаррієт була б щасливою з будь-яким пристойним чоловіком доброї вдачі, але з Робертом — та ще й в його домівці — буде надія на дещо більше, на безпеку, надійність, на краще майбутнє. Гаррієт потрапить до товариства тих, що її люблять, людей більш розумних, ніж вона; віддалена від спокус, вона водночас матиме достатньо занять, щоб жити цікавим життям. Емму не покидала думка, що Гаррієт поталанило як нікому, бо вона змогла викликати сильне і тривке почуття у такого достойного чоловіка (щоправда, вона вважала, їй самій поталанило більше).

Гаррієт, яку неминуче відволікали тепер її справи з Мартінами, бувала у Гартфілді все рідше і рідше, і з цього приводу жалю не виникало. Близькі стосунки між нею та Еммою мали поступово зійти нанівець; їхня дружба мала втратити свою емоційність і перетворитися на приязнь, і, на щастя, те, чому судилося статись, уже починалося — поступовим,