Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

До тому ввійшли широковідомі твори «Груповий портрет з дамою», «Втрачена честь Катаріни Блум», «Ірландський щоденник», а також «Дбайлива облога» — один з останніх романів письменника, в якому порушуються злободенні проблеми сучасного західнонімецького суспільства, зокрема феномен тероризму.

Генріх Белль
Твори в двох томах. Том 2



Груповий портрет з дамою
Переклали Євген Попович (розділ I-III, IX-XIV) та Юрій Лісняк (розділи IV-VIII)

Присвячую Лені, Леву й Борисові

І

Головна дійова особа першого розділу цієї книжки — сорокавосьмирічна жінка, німка; зріст — 1 м 71 см, вага — 68,8 кг (у домашньому одязі), отже, тільки десь на 300—400 грамів менша за ідеальну; очі в неї міняться то темно-синім, то чорним; сивуваті, дуже густі, біляві коси рівно спадають донизу, облягаючи голову, як шолом. Звати жінку Лені Пфайфер, дівоче прізвище Груйтен; тридцять два роки, звичайно, з перервами, вона брала участь у тому дивному процесі, що зветься трудовим: п'ять років як помічниця без відповідної освіти в конторі свого батька і двадцять сім як некваліфікована робітниця у квітникарстві. Оскільки своє чимале нерухоме майно — солідний прибутковий будинок у новому районі міста, що сьогодні коштував би добрих чотириста тисяч марок,— вона в роки інфляції легковажно віддала за півдарма, то лишилася майже без засобів до існування, відколи без жодної підстави, ані через хворобу, ані за віком, кинула роботу. А що вона 1941 року три дні була одружена з унтер-офіцером надстрокової служби німецького вермахту, то отримує пенсію як солдатська вдова; до цього згодом має додатися ще й державна пенсія. Можна, мабуть, сказати, що саме тепер Лені — і не тільки з матеріального погляду — доводиться дуже скрутно, особливо відтоді, як її улюбленого сина посадили до в'язниці.

Якби Лені підрізала й трохи підфарбувала коси, щоб вони були ще сивіші, то мала б вигляд сорокарічної жінки, яка добре збереглася, а так невідповідність між її дівочою зачіскою і не дуже молодим обличчям надто велика, і їй дають десь під п'ятдесят, її справжній вік; і все ж вона нехтує таким шансом, хоч напевне знає про нього. Вона справляє враження — цілком хибне — підстаркуватої блондинки, що провадить чи хоче провадити легковажний спосіб життя. Лені належить до тих дуже небагатьох жінок її віку, які могли б носити міні-спідничку: стегна й литки в неї ще досить тугі й на них немає набряклих жил. Проте щодо спідниць Лені дотримується моди приблизно 1942 року, головним чином тому, що доношує свої старі спідниці й віддає перевагу жакеткам і кофтам, бо вважає (не без деяких підстав), що з такими грудьми, як у неї, светри здавалися б надто крикливим убранням. Що ж до пальт і черевиків, то Лені й досі користується з дуже добрих і дуже добре збережених запасів, які вона зробила в молодості, коли її батьки були ще заможними людьми: пальта з грубого букле, сірувато-рожевого, зелено-синього, чорно-білого і блакитного (однотонного); черевики — такі, які можна було купити з 1935 по 1939 рік, маючи добрі гроші,— їх тоді називали «вічними»; а як Лені здається, що треба прикрити чимось голову, вона запинається хусткою.

Оскільки Лені тепер не має чоловічої підтримки й поради, вона не може скласти й правильного уявлення про свою зачіску; винне в цьому дзеркало, старе дзеркало з 1894 року, що, на її лихо, пережило дві світові війни. Лені ніколи не ходить до перукарні, не буває у величезному універмазі, щедро оздобленому люстрами, а купує все потрібне у ще не модернізованій крамниці роздрібної торгівлі; тому Лені цілком здається на своє дзеркало, про яке ще її бабуся Герта Баркель, у дівоцтві Гольм, казала, що воно занадто підлещує тому, хто в нього дивиться; Лені користується тим дзеркалом дуже часто. Її зачіска — одна з причин тих прикростей, що випадають на її долю, хоч сама Лені про це не здогадується. Зате вона дуже добре відчуває, що люди, які її оточують, і в її власному домі, і в сусідніх, ставляться до неї дедалі гірше. За минулі місяці до Лені навідувалось багато чоловіків: кур'єри з кредитних установ, що приносили їй останні й найостанніші попередження, бо на листи вона не реагувала; судові виконавці; посланці адвокатів і, нарешті, кур'єри судових виконавців, що забирали описані речі; а оскільки Лені ще й бере піднаймачів у три мебльовані кімнати, які час від часу звільняються, то, звичайно, приходили й молоді чоловіки напитувати квартиру. Декотрі з цих відвідувачів чіплялися до неї з нахабними пропозиціями — певна річ, без успіху; кожен знає, що саме нахаби, які не мають успіху, хваляться успішними наслідками свого нахабства, тому кожен може собі уявити, як швидко Лені впала в неславу.

Авт. не має жодного уявлення про фізичне, духовне й інтимне життя Лені, але він зробив усе,